ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 540/1642/19
адміністративне провадження № К/9901/12017/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 540/1642/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку,
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (суд у складі головуючого судді - Попова В.Ф.,) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Градовського Ю.М., судді: Крусяна А.В., Яковлєва О.В.)
І РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ГТУЮ у Херсонській області), Міністерства юстиції України, в якому просив:
- стягнути з відповідачів на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі із розрахунку 439,04 грн. за кожен робочий день за період з 01.04.2019 року по день прийняття рішення суду у цій справі;
- невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 23734,46 грн. з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів, та за період з 01.01.2019 року по день прийняття рішення суду у цій справі - із розрахунку 259,03 грн. за кожен робочий день з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів;
- встановити судовий контроль.
2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнути з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі із розрахунку 439,04 грн. за кожен робочий день з урахуванням різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.04.2019 року по 05.11.2019 року у сумі 9 351,67 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.
Стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.08.2018 року по 01.04.2019 року у сумі 38 499,17 грн., з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року.
Прийнято по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку задоволено частково.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі із розрахунку 439,04грн. за кожен робочий день з урахуванням різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01.04.2019 року по 06.11.2019 року у сумі 104 710,5грн., з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригування в сторону збільшення за період з 01.08.2018 року по 06.11.2019 року у сумі 39 535,29грн., з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
5. Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за скаргою Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.
6. Завідувач сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Херсонській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Рижов Юрій Миколайович подав відзив на касаційну скаргу, в якій підтримав її вимоги та просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
7. ОСОБА_1 також надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Наказом Міністерства юстиції України за №1674/к від 25.05.2015р. ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника ГТУЮ у Херсонській області.
9. В подальшому, наказом Міністерства юстиції України за №3088/к від 26.05.2016 року ОСОБА_1 звільнено з 27.05.2016 року з посади начальника ГТУЮ у Херсонській області за власним бажанням.
10. Не погодившись із вказаними наказами, позивач звернувся в суд із відповідним позовом.
11. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 року у справі за №821/858/16 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №3088/к від 26 травня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Херсонській області.
Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Херсонській області №1244/1 від 27 травня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області з 27 травня 2016 року.
Стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54 880 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів - за період з 27.05.2016 року по 23.11.2016 року.
Стягнуто витрати на правову допомогу.
Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 9 439,33 грн. допущена до негайного виконання.
12. Станом на момент розгляду вказаної справи ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено, не поновлено.
13. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
14. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 року, у справі за №2140/1510/18 стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 183 957,76 грн. за період з 23.11.2016 року по 31.07.2018 року.
15. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року у справі за №540/654/19 стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 73 319,68 грн. за період з 01.08.2018 року по 31.03.2019 року.
16. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 року у справі за №540/954/19 стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення: за період з 01.01.2017 року по 31.07.2018 року в розмірі 35 509,2 грн., з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів.
17. ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі не виконують судове рішення про поновлення його на роботі, у зв`язку із чим він звернувся в суд із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, а також про стягнення невиплаченої різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дійсно не виконується судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, а тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду. При цьому, суд зменшив суму нарахувань, посилаючись на п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" та зазначив, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав у цей час.
19. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції дійшов висновку, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. У касаційній скарзі заявник зазначив, що П`ятий апеляційний адміністративний суд застосував норму статті 236 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №820/5002/16 та постанові Верховного Суду від 23.03.2020 року у справі №821/1409/17 в частині встановлення належного відповідача у вказаній справі.
Також скаржник вказав про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №826/808/16 оскільки наведена постанова Великої Палати Верховного Суду не містить посилання на застосування статті 236 КЗпП України, яка стосується предмету спору, а лише роз`яснює застосування статті 235 КЗпП України, що за своєю природою відрізняється від вказаного предмету спору та не може бути застосоване у подібних правовідносинах.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилався на пункти 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, вказав, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №814/709/16 від 11.04.2018 року, №813/6551/15 від 11.07.2018 року, №805/5097/15-а від 14.03.2018 року, №340/41/17 від 22.11.2018 року, №805/5003/15-а від 12.12.2018 року в частині необхідності при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховувати заробіток за місцем нової роботи, інших виплат.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
22. Аналізуючи доводи касатора, зокрема, щодо встановлення належного відповідача у цій справі, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими його посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №820/5002/16 і постанові Верховного Суду від 23.03.2020 року у справі №821/1409/17, з огляду на таке.
23. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
24. За правилом частин першої-третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. За приписами частин другої, сьомої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
27. Зазначеній нормі кореспондують приписи пункту 3 частини першої статті 256 КАС України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції.
28. Відповідно до статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
29. За правилами статті 159 КАС України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Аналогічні положення закріплені у статті 242 КАС України в чинній редакції.
Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
30. Європейський суд з прав людини (надалі - Суд) неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.
31. З-поміж іншого, у пункті 25 Рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, Суд зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення.
32. Відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.
33. Суди першої й апеляційної інстанцій наведеного дотримались не у повній мірі.
34. Так, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
35. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
36. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП суд повинен установити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
37. Зазначена правова позиція відповідає висновкам, викладеним, зокрема, у постанові Верховного Суду від 5 березня 2020 року у справі № 280/360/19.
38. Отже, відповідальність за затримку виконання рішення про поновлення на роботі покладається на роботодавця (суб`єкта призначення у відносинах публічної служби).
39. Однак, у цій справі суди не перевірили твердження відповідача про те, що відповідно до підпункту 10 пункту 12-2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, державний секретар Мін`юсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мін`юсту та їх заступників.
40. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки доводи відповідача, що відповідальним за затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі є Міністерство юстиції України як суб`єкт призначення.
41. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права та недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, визначення суб`єктного складу сторін, а так само під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
42. Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу приписів статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
43. Отже, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи відповідача щодо порушення з боку судів норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження.
44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
45. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
46. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-