ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 513/1101/16-а
адміністративне провадження № К/9901/35069/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 (колегія у складі суддів Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.)
у справі №513/1101/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 27.10.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, починаючи з 01.09.2015;
- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.09.2015;
2. Постановою Саратського районного суду Одеської області від 15.03.2017 у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017, постанову Саратського районного суду Одеської області від 15.03.2017 скасовано та прийнято нову про часткове задоволення позову:
- визнано протиправними дії Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії у зв`язку із підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.07.2016;
- зобов`язано Саратське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області провести перерахунок та виплату пенсії (за виключенням проведених виплат) ОСОБА_1 у розмірі, не нижчому ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 01.07.2016;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. 11.08.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга відповідача на рішення суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2017 відкрито провадження у справі.
6. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу було передано для розгляду до Верховного Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.07.2015 позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Загальний страховий стаж на час призначення їй пенсії складав 23 роки 10 місяців 5 днів.
8. 04.07.2016 ОСОБА_1 звернулася до УПФ України в Саратському районі із заявою про проведення перерахунку пенсії, розмір якої на час звернення становив менше, ніж встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. В заяві також зазначила, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає 1130 грн..
9. Листом від 11.07.2016 № 2417/03 УПФ України повідомлено ОСОБА_1 про те, що станом на 01.09.2015, після перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір її пенсії становить 949 гривень (550,20 гривень - пенсія за віком, 303,03 - доплата до прожиткового мінімуму 1074 гривні, 40,75 - державна адресна допомога).
Станом на 01.05.2016 при перерахунку пенсій ОСОБА_1 була працюючим пенсіонером і не мала 30 років страхового стажу, тому розмір пенсії не змінився. За заявою позивачки від 04.07.2016 розмір пенсії перераховано (550,20 грн. - пенсія за віком, 347,52 грн. - доплата до прожиткового мінімуму 1130 гривень, 55,02 грн. - підвищення за ст. 29 ч.3, у загальному розмір пенсії становить 952,74 грн.).
10. Не погоджуючись з таким розрахунком, позивач звернулася до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. В обґрунтування позовних вимог позивач покликалася на порушення її конституційних прав на життєвий рівень, оскільки пенсія є нижчою, ніж пенсія, яка передбачена чинним законодавством.
12. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність його дій щодо відмови у перерахунку пенсії позивача.
ІV. ОЦІНКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія позивачу призначена та виплачується у відповідності та у розмірі, що передбачений Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України № 265 від 26.03.2008, а тому підстави для перерахунку пенсії відсутні.
14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, керуючись, зокрема, положеннями ст. 46 Конституції України, дійшов висновку про те, що позивач має право на пенсію в розмірі не нижчому ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії у зв`язку із збільшенням на законодавчому рівні прожиткового мінімуму є неправомірними.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та зазначає, що Пенсійним органом позивачу на законних підставах призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачений чинним законодавством.
16. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та зазначає наступне.
18. Ключовим питанням у даній справі є право на отримання позивачем мінімальної пенсії за віком.
19. Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
20. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 148/625/17 дійшов наступного висновку:
" <…> наявність страхового стажу меншої тривалості (у чоловіків менше 35 років, а у жінок менше 30 років) тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV). Вказаний підхід відображає справедливий розподіл спільного фонду коштів соціального страхування, залежно від рівня участі у його наповненні. Це визначає якість правового регулювання: розуміння наслідків відсутності необхідного страхового стажу при подальшому рівні пенсійного забезпечення особи.
У цих правовідносинах на органи Пенсійного фонду покладено функцію здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду та щомісячної державної адресної допомоги, джерелом якої є кошти Державного бюджету України, у зв`язку з чим перекладення обов`язку держави щодо забезпечення усім особам, які досягли пенсійного віку, рівня життя не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, на солідарно-накопичувальну систему ПФУ суперечить принципам загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та основам соціального захисту".
21. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
22. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій загальний стаж позивача становив 23 роки 10 місяців 5 днів, що є меншим за необхідні 30 років для отримання мінімального розміру пенсії у розмірі прожиткового мінімуму. Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.
23. Щодо посилання судом апеляційної інстанцій на порушення відповідачем ст. 46 Конституції України, то Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 148/625/17 зазначив наступне:
"Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.
Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат ("пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування"), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою.
Таким чином, законодавством розмежовано поняття "пенсійні виплати" від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
Держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" тощо.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч. 3 ст. 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
Відповідно, підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні".
24. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
25. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
26. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково
27. Відповідно до ст. 352 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
28. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 КАС України, Суд -