Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 509/3414/18
провадження № 51-482 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Яновської О.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Каражеляска А.В. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018160380001088, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Крижанівка Ширяївського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України.
Цим вироком засуджено ОСОБА_2 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 26 травня 2018 року близько 04:00, перебуваючи в одній із кімнат тимчасового помешкання, розташованого на території промислового об`єкта, що на АДРЕСА_2, бажаючи задовольнити свою статеву пристрасть, застосовуючи фізичне насильство, спрямоване на подолання опору потерпілої ОСОБА_3, повалив її на підлогу, навалився на неї зверху своїм тілом, утримуючи за руки, силоміць зняв з неї верхній і нижній одяг та, незважаючи на прохання не чіпати її, здійснив з потерпілою насильницький статевий акт природним способом, після чого відпустив її та вийшов із кімнати.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Пустового В.С. залишено без задоволення, а вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Каражеляско А.В. просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд не надав належної оцінки порушенням місцевим судом вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України. Також апеляційний суд не звернув уваги на відсутність належної оцінки судом першої інстанції висновку судово-медичної експертизи в частині заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень, оскільки саме механізм їх утворення свідчить про вчинення насильницьких дій щодо неї. Зазначає, що у вироку суду не розкрито показання експерта ОСОБА_4, який у судовому засіданні вказав, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, про які вона зазначає, та які характерні для зґвалтування. Таким чином поза увагою апеляційного суду залишилось фактичне ігнорування місцевим судом доказів сторони обвинувачення, належна оцінка яких могла б істотно вплинути на його остаточні висновки. Крім того, вказує, що апеляційний суд не надав належної оцінки порушенню вимог ч. 3 ст. 338 КПК України, оскільки місцевий суд формально роз`яснив потерпілій ОСОБА_3 положення зазначеної статті, при цьому не з`ясував її позицію щодо зміненого прокурором обвинувачення. На думку прокурора, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_1, апеляційний суд вказані порушення не усунув, вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора не надав, обмежився посиланням на правильність висновків місцевого суду, при цьому свого рішення належним чином не мотивував. Крім того, зазначає, що після проголошення резолютивної частини ухвали, в порушення вимог ч. 2 ст. 376 КПК України апеляційний суд не повідомив учасників судового розгляду про дату і час оголошення її повного тексту, а у подальшому повний текст прийнятого рішення взагалі не оголосив. За таких обставин вважає, що ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора Каражеляска А.В. не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Єременко М.В. не підтримав касаційну скаргу прокурора Каражеляска А.В., зазначив про необґрунтованість її доводів, у зв`язку з чим просив таку касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
З огляду на встановлені фактичні обставини та досліджені докази, під час ухвалення вироку місцевим судом не встановлено в діях ОСОБА_1 факту зґвалтування. Як вбачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд, з наведенням докладних мотивів, обґрунтував свій висновок щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 .
Таким чином суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85, 86, 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами касаційної скарги прокурора про порушення місцевим судом вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України.
Як вбачається зі змісту вироку, мотивуючи свої висновки щодо невинуватості ОСОБА_1, місцевий суд зазначив про необґрунтованість висунутого йому обвинувачення, оскільки версія обвинувачення не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.
Такі висновки суд зробив на підставі показань виправданого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, експерта ОСОБА_4 .
Зокрема, місцевим судом встановлено та зазначено у вироку, що потерпіла ОСОБА_3, яка є жителькою смт Великодолинське Овідіопольского району Одеської області, через образу на свого чоловіка пішла з дому та біля магазину "Олімп" разом зі своїм знайомим вживала алкогольні напої. В ніч на 26 травня 2018 року ОСОБА_3 познайомилась з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Надалі близько 04:00 ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, з метою продовження спільного дозвілля та подальшого вживання алкогольних напоїв, разом пішли до тимчасового помешкання ОСОБА_1, яке є промисловою будівлею. При цьому на прохання ОСОБА_3 . ОСОБА_1 двічі купував пляшки зі спиртним, одну з яких вона розбила через стан алкогольного сп`яніння, та неодноразово падала по дорозі.
Як на доказ добровільності статевого акту місцевий суд послався на наявність у потерпілої та обвинуваченого тілесних ушкоджень у вигляді кровонасосів ("засосів"), які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 194 від 08 червня 2018 року, утворилися під час поцілунків.
Можливість отримати такі тілесні ушкодження під час статевого акту також підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 192 від 11 червня 2018 року, та, зокрема, не заперечувалось ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_3 .
За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що статевий акт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був добровільний, оскільки ОСОБА_1 не застосовував щодо неї насильство, потерпіла не чинила опору та не кликала на допомогу, а наявні тілесні ушкодження неможливо оцінити як результат її опору від зґвалтування.
Крім того, про добровільність статевого акту свідчать показання обвинуваченого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_5, а також свідка ОСОБА_8, яка пояснила, що не чула криків з будівлі, в якій знаходилась потерпіла, зазначивши, що бачила потерпілу, яка була дуже п`яна, при цьому на обвинувачених не скаржилася.
Вказані обставини, письмові докази та показання обвинувачених, потерпілої та свідків були також предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі.
В результаті апеляційного розгляду, апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та зазначив, що між потерпілою та обвинуваченим відбувся добровільний статевий акт у природний спосіб, при цьому ОСОБА_1 не застосовував до ОСОБА_3 фізичної сили, а потерпіла не чинила опір та на момент звернення із заявою про вчинення щодо неї злочину через попередній стан сильного алкогольного сп`яніння та емоційну збудженість невірно оцінила ситуацію, яка склалася під час статевого акту.
З цих підстав необґрунтованими є твердження прокурора про неналежну оцінку висновку судово-медичної експертизи в частині заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень та механізму їх утворень. Оцінка зазначеному висновку експерта була надана в сукупності з іншими доказами, при цьому місцевий суд дійшов висновку, з чим погодився й апеляційний суд, що такі тілесні ушкодження утворилися саме під час добровільного статевого акту.
Таким чином, колегія суддів вважає, що у вироку суду з дотриманням положень п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України викладено формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора щодо ігнорування місцевим судом доказів сторони обвинувачення, належна оцінка яких могла б істотно вплинути на остаточні висновки суду, оскільки такі докази були предметом дослідження під час судового розгляду, їм була надана відповідна правова оцінка в сукупності з іншими доказами у справі, а у вироку суду детально зазначено аргументи визнання таких доказів непереконливими.
Крім того, колегія суддів не може погодитися з доводами касаційної скарги прокурора про те, що у вироку суду не розкрито показання експерта ОСОБА_4 .
Під час дослідження звукозапису судового засідання від 11 грудня 2018 року встановлено, що експерт у повному обсязі підтвердив зроблений ним висновок, при цьому вказав, що виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження теоретично могли виникнути за обставин, про які зазначає потерпіла. При цьому будь-яких нових обставин, про які не було зазначено у висновку, експерт під час допиту не повідомив.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що у порушення вимог ч. 3 ст. 338 КПК України місцевий суд формально роз`яснив потерпілій ОСОБА_3 положення зазначеної статті, не з`ясував її позицію щодо зміненого прокурором обвинувачення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як передбачено ч. 3 ст. 338 КПК України, якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов`язаний роз`яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі.
Дослідженням звукозапису судового засідання від 06 лютого 2019 року встановлено, що після зміни прокурором обвинувачення в суді, головуючим роз`яснено потерпілій положення ч. 3 ст. 338 КПК України, роз`яснено її право підтримувати обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі, вручено копію зміненого обвинувального акта, а у судовому засіданні оголошено перерву для надання можливості сторонам кримінального провадження підготуватись до судового розгляду за новим обвинуваченням.
Разом з тим в матеріалах кримінального провадження міститься заява потерпілої ОСОБА_3, датована 06 лютого 2019 року (т. 2, а. с. 88), відповідно до якої потерпіла просила проводити подальший розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 152 КК України та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України у її відсутність. При цьому потерпіла просила призначити покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України, а щодо покарання ОСОБА_2 поклалася на розсуд суду.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги прокурора про порушення місцевим судом вимог ч. 3 ст. 338 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Як на підставу для скасування ухвали суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі прокурор Каражеляско А.В. посилається на відсутність в ухвалі апеляційного суду відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора Пустового В.С., що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З такими твердженнями касаційної скарги прокурора колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Крім того, колегія суддів вважає голослівними доводи касаційної скарги прокурора про порушення апеляційним судом положень ст. 2 ст. 376 КПК України.
Як убачається зі змісту резолютивної частини ухвали апеляційного суду, у ній зазначено, що її повний текст буде проголошено 29 жовтня 2020 року о 09:00 в залі судових засідань № 10 Одеського апеляційного суду. Крім того, оголошуючи резолютивну частину ухвали, головуючим роз`яснено учасникам судового провадження право на касаційне оскарження такої ухвали, а також повідомлено про місце, дату та час проголошення її повного тексту. Вказана обставина підтверджується також звукозаписом судового засідання.
При цьому відповідно до довідки № 11кп/813/591/20 від 29 жовтня 2020 року учасники судового провадження на проголошення повного тексту ухвали не з`явились, у зв`язку з чим на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України повний текст ухвали Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року було проголошено без технічної фіксації (звукозапису).
До того ж, колегія суддів звертає увагу, що наведені обставини, які на переконання прокурора мали місце та були допущені судом апеляційної інстанції, у будь якому разі не позбавили його можливості скористатись своїм правом на касаційне оскарження судового рішення, що свідчить про надуманість таких доводів сторони обвинувачення.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд