Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 938/209/20
провадження № 51-1228 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Яновської О.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Атаманюка Р.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019090000000652 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 19:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ-2101", д.н.з. НОМЕР_1, експлуатуючи транспортний засіб за наявної технічної невідповідності шин передньої осі (морозостійкі та неморозостійкі, різних моделей з різним малюнком протектора), рухаючись у темну пору доби освітленою ділянкою дороги у присілку Центр с. Білоберізка Верховинського району Івано-Франківської області з боку присілку Пасічна у напрямку річки Черемош, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 1.10, 2.3б, 2.3д, 2.9, 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, був неуважним, не правильно оцінив та відреагував на зміну дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який рухався у попутному напрямку та впав на лівий край проїжджої частини. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2020 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Атаманюк Р.І. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевим судом однобічно та неповно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Зокрема, вважає, що місцевий суд не врахував, що вчинений ОСОБА_1 злочин хоч і відноситься до категорії тяжких, однак смерть пішохода настала внаслідок його необережності, а не умисних дій. Вказує, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд формально послався у вироку на обставини, які пом`якшують покарання засудженому, при цьому належним чином їх не врахував. Також місцевий суд не дослідив та не надав оцінку тому, що потерпілий впав за один метр перед автомобілем, який рухався, та безпідставно не визнав вказаний факт пом`якшуючою покарання обставиною. Вважає, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_1 не вжив заходів для відшкодування заподіяної шкоди, оскільки сам потерпілий категорично відмовився прийняти таке відшкодування. Крім того, зазначає, що поза увагою місцевого суду залишився висновок органу пробації щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства. Вказує, що ОСОБА_1 раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується позитивно, на утриманні має хвору матір, 1932 року народження, визнав вину, щиро розкаявся, надав допомогу потерпілому одразу після вчинення злочину, готовий відшкодовувати заподіяну шкоду. Перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд вказаних порушень не виправив. При цьому, не дослідивши належним чином факту необережності ОСОБА_2 та його падіння на проїжджу частину, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги сторони захисту про визнання цієї обставини такою, що пом`якшує покарання засудженому. Також вважає необґрунтованими твердження апеляційного суду про те, що засуджений мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, однак не зробив цього саме через стан алкогольного сп`яніння, оскільки таке питання під час проведення експертизи не досліджувалось. Крім того, зазначає, що судом не взято до уваги, що стан сп`яніння не охоплюється об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 286 КК України, а при призначенні ОСОБА_1 покарання дана обставина врахована як така, що обтяжує йому покарання. З огляду на викладене вважає, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягають скасуванню.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника Атаманюка Р.І. представник потерпілого ОСОБА_3 - адвокат Кіт Р.С. вказує про безпідставність викладених у ній доводів. Вважає призначене ОСОБА_1 покарання таким, що відповідає вимогам закону. Просить врахувати подані ним заперечення та за наслідком касаційного розгляду вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Єременко М.В. просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 2 ст. 286 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд формально послався у вироку на обставини, які пом`якшують покарання засудженому, при цьому належним чином їх не врахував.
З такими доводами касаційної скарги захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та за попереднім місцем роботи характеризується позитивно, проживає з матір`ю похилого віку, яка хворіє та потребує стороннього догляду.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Крім того, після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 викликав швидку допомогу та допомагав помістити потерпілого до карети швидкої допомоги, що місцевим судом також визнано обставиною, що пом`якшує йому покарання.
Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
Разом з тим місцевим судом враховано, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин з необережності, який призвів до загибелі людини, вживав алкоголь як до події, так і після залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, на момент освідування перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння. Також судом враховано позицію потерпілого, який відмовився примиритися з ОСОБА_1 та наполягав на призначенні йому покарання у виді позбавлення волі.
Таким чином, місцевий суд дійшов переконання про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Визначаючи строк позбавлення волі, місцевий суд також врахував поведінку ОСОБА_2, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, своїми діями як пішохід створював небезпеку для руху водіїв транспортних засобів.
При цьому місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України, оскільки характер та обставини вчинення злочину, наслідки у вигляді загибелі людини, стан алкогольного сп`яніння та невідшкодування заподіяної шкоди свідчать про відсутність обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та призначив покарання, наближене до мінімального, що передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, сторона захисту оскаржила такий вирок в апеляційному порядку. При цьому засуджений у своїй апеляційній скарзі вказував про необхідність призначення йому більш м`якого основного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Тобто, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині призначеного покарання, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі фактично порушував питання про недотримання місцевим судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги засудженого, дійшов висновку, що засудженим не було наведено аргументованих доводів щодо суворості призначеного покарання та необхідності його пом`якшення.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначив, що відповідно до висновку експертизи, ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілого, однак через стан алкогольного сп`яніння не зміг цього зробити, а тому не має істотного значення те, на якій відстані потерпілий впав перед автомобілем.
Таким чином, апеляційний суд дослідив та надав відповідну правову оцінку, у тому числі й необережності ОСОБА_2, при цьому не встановив підстав для визнавання таких дій пішохода обставиною, що пом`якшує покарання засудженому.
З огляду на викладене, оскільки обставини, на які посилався ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, фактично були враховані місцевим судом під час постановлення вироку, а також враховуючи категоричну позицію потерпілої сторони щодо необхідності призначення суворого покарання, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене місцевим судом ОСОБА_1 покарання з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України є законним, обґрунтованим та відповідає його основній меті як заходу примусу. При цьому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень статей 69, 75 КК України.
На думку колегії суддів, під час апеляційного розгляду апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив зазначені в апеляційній скарзі засудженого доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто у ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в порядку апеляційної процедури апеляційний суд належним чином обґрунтував рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу засудженого залишив без задоволення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, з урахуванням всіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які захисник вказує у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через його суворість.
Крім того, колегія суддів вважає, що за встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин призначення ОСОБА_1 більш м`якого покарання не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, а також негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності суворо дотримуватися Правил дорожнього руху України та не слугуватиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими водіями.
У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник вказує про необґрунтованість твердження апеляційного суду про те, що засуджений мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, однак не зробив цього через стан алкогольного сп`яніння, оскільки таке питання під час проведення експертизи не досліджувалося.
Як убачається з висновку судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/109/13/3-285ІТ/20 від 14 квітня 2020 року, при заданому комплексі вихідних даних водій автомобіля марки "ВАЗ-2101", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1, рухаючись із заданою та розрахованою швидкістю 20-30 км/год, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_2 шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. Причиною настання дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, були обставини, які пов`язані з невідповідністю дій водія автомобіля "ВАЗ-2101", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України.
Зазначений висновок експерта місцевим судом визнаний належним та допустимим доказом, покладений в основу обвинувального вироку як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину. На вказаний висновок експерта посилався й апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги засудженого щодо ступеня винуватості водія та пішохода у виникненні дорожньо-транспортної пригоди.
За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині, з урахуванням встановлених фактичних обставин у кримінальному провадженні, не впливають на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду.
Крім того, у розумінні статей 314, 314-1 КПК України досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень.
А тому доводи захисника про те, що під час призначення покарання судами безпідставно не враховано висновку органу пробації, є непереконливими.
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що судом не взято до уваги, що стан сп`яніння не охоплюється об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 286 КК України, а при призначенні ОСОБА_1 покарання дана обставина врахована як така, що обтяжує йому покарання.
Разом з тим у касаційній скарзі захисник не зазначає, яке саме порушення, на його думку, було допущене судами у даному випадку, в чому воно виражається, та як наведена обставина впливає на законність судових рішень в цілому.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни не вбачає.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд