Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 748/1950/18
провадження № 51-1751 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Яновської О.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Єременка М.В.,
захисника Сащенка Ю.В.,
представника потерпілої ОСОБА_2 Блохіної Н.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сащенка Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12017270000000753 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Зазначеним вироком вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів, а також вирішено цивільні позови потерпілих.
Зокрема, стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 263 002,48 грн моральної шкоди та 11 000 грн судових витрат; на користь потерпілої ОСОБА_3 330 800 грн моральної шкоди та 11 000 грн судових витрат; на користь потерпілої ОСОБА_4 300 000 грн моральної шкоди, 48 805,60 грн матеріальної шкоди та 26 000 грн судових витрат; на користь потерпілої ОСОБА_5 300 000 грн моральної шкоди та 228 166 грн матеріальної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_6 4 500 грн судових витрат.
Крім того, стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "Уніка" на користь потерпілих: ОСОБА_2 - 38 400 грн матеріальної шкоди та 19 200 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 115 200 грн матеріальної шкоди та 19 200 грн моральної шкоди; ОСОБА_5 - 115 200 грн матеріальної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 2017 року близько 16:50, керуючи автомобілем "Nissan Pathfinder", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Київ-Вишгород-Десна-Чернігів зі сторони смт Десна у напрямку м. Чернігова на відстані 1352 м від повороту на с. Жеведь Чернігівського району Чернігівської області, порушуючи вимоги пунктів 2.3б, 10.1 Правил дорожнього руху України, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників дорожнього руху, виїхав на смугу руху зустрічного транспорту, де допустив зіткнення з автомобілем "ВАЗ-210994-20", д.н.з. НОМЕР_2, який рухався у зустрічному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій та пасажир автомобіля "ВАЗ-210994-20", д.н.з. НОМЕР_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли на місці дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, пасажир автомобіля "Nissan Pathfinder", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційні скарги захисника Сащенка Ю.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Блохіної Н.В. залишено без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Сащенко Ю.В. ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час апеляційного розгляду апеляційний суд встановив нові пом`якшуючі покарання обставини, такі як добровільне відшкодування потерпілим завданих збитків, а також думку потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які просили не позбавляти волі ОСОБА_1 . Незважаючи на це, апеляційний суд безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 основного та додаткового покарань та не застосував щодо нього положення ст. 75 КК України. Крім того, вказує, що призначене місцевим судом основне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке залишене без зміни апеляційним судом, за встановлених у справі обставин, суперечить вимогам ст. 69-1 КК України. З огляду на викладене просить врахувати вказані обставини та змінити оскаржувані судові рішення, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Сащенко Ю.В. підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити. Прокурор Єременко М.В. та представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Блохіна Н.В. просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 3 ст. 286 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
При цьому захисник зазначає, що під час апеляційного розгляду апеляційний суд встановив нові пом`якшуючі покарання обставини, такі як добровільне відшкодування потерпілим завданих збитків, а також думку потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які просили не позбавляти волі ОСОБА_1, однак незважаючи на це, апеляційний суд безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 основного та додаткового покарань та не застосував щодо нього положення ст. 75 КК України.
Колегія суддів частково погоджується з такими доводами касаційної скарги захисника з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин з необережності, який призвів до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній людині та загибелі двох людей, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні хворого батька похилого віку, за місцем реєстрації характеризується формально позитивно.
Крім того, судом враховано стан здоров`я ОСОБА_1, зокрема, взято до уваги той факт, що під час дорожньо-транспортної пригоди він також отримав тілесні ушкодження, тривалий час лікувався, переніс оперативне втручання, має інвалідність ІІІ групи.
Разом з тим судом враховано наслідки вчинення злочину та думку потерпілих, більшість з яких вважали за необхідне призначити ОСОБА_1 максимальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 286 КК України.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування заподіяної потерпілим шкоди. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, у ході судового розгляду встановлено не було.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України.
Не погодившись із вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, стороною захисту було оскаржено такий вирок в апеляційному порядку. При цьому захисник у своїй апеляційній скарзі вказував про необхідність пом`якшення основного покарання, скасування додаткового покарання та звільнення засудженого від відбування основного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги захисника, дійшов висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо суворості призначеного засудженому покарання та необхідності його звільнення від відбування такого покарання.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначив, що ОСОБА_1 хоча й вчинив неумисний злочин, однак його дії спричинили вкрай негативні наслідки. Апеляційний суд також врахував, що ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження, що призвели до його інвалідності.
При цьому апеляційний суд взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 трьом потерпілим повністю відшкодував заподіяну матеріальну та моральну шкоду, а потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у значному розмірі. Також враховано позицію потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які у зв`язку із відшкодуванням їм шкоди не мають претензій до ОСОБА_1 та просили не позбавляти його волі.
Разом з тим, залишаючи без зміни вирок місцевого суду, апеляційний суд керувався вимогами ч. 2 ст. 439 КПК України та, посилаючись на постанову суду касаційної інстанції, якою скасовано попередню ухвалу апеляційного суду через м`якість призначеного засудженому покарання, дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене апеляційний суд зазначив, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України є законним, обґрунтованим та відповідає його основній меті як заходу примусу.
На думку колегії суддів, під час апеляційного розгляду апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив зазначені в апеляційній скарзі захисника доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи безпідставними, та належним чином обґрунтував своє рішення.
При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд, встановивши нові пом`якшуючі покарання обставини, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання залишив без зміни.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, часткове відшкодування заподіяної шкоди було визнано обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_1, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, а думка потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які просили не позбавляти волі засудженого, - під час апеляційного розгляду, за результатом якого постановлено ухвалу, що в подальшому скасована судом касаційної інстанції.
Таким чином, будь-яких нових обставин, які можуть пом`якшити покарання ОСОБА_1, не було встановлено апеляційним судом в ухвалі, законність якої оспорює захисник.
Разом з тим, залишаючи без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного основного покарання, поза увагою апеляційного суду залишилися вимоги ст. 69-1 КК України.
Так, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Санкція ч. 3 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Таким чином, за наявності обставин, передбачених ст. 69-1 КК України, призначене максимальне покарання за ч. 3 ст. 286 КК України не може перевищувати 6 років 8 місяців позбавлення волі.
Як встановлено місцевим судом, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, обставинами, які пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування заподіяної потерпілим шкоди. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, у ході судового розгляду встановлено не було.
При цьому ОСОБА_1 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду повністю визнав свою винуватість та не заперечував фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, що, зокрема, відображено у вироку місцевого суду та ухвалі апеляційного суду.
Враховуючи наведені обставини, призначене ОСОБА_1 місцевим судом основне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, з розміром якого погодився й суд апеляційної інстанції, не узгоджується з вимогами ст. 69-1 КК України.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
На переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законними, обґрунтованими і вмотивованими, оскільки їх постановлено з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим такі судові рішення підлягають зміні.
З огляду на наведені обставини, а також керуючись вимогами ст. 69-1 КК України, колегія суддів вважає за необхідне пом`якшити основне покарання ОСОБА_1 у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України.
Разом з тим, під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, про що просить захисник у своїй касаційній скарзі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд