Постанова
Іменем України
22 червня 2021 року
м. Київ
справа № 522/19297/18
провадження № 51-1943км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В.,Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
в режимі відеоконференції
захисника Казарян І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Казарян І.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12018161500002992, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Республіки Азербайджан, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у
АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду м. Одеси від
07 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 31 жовтня 2018 року вступив у злочинну змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, відповідно до якої, роль ОСОБА_1 полягала у відкритому протиправному заволодінні чужим майном та передача його невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка в свою чергу повинна була втекти з викраденим майном, перебували на проспекті Шевченка в м. Одесі, де з числа перехожих осіб, почали обирати особу для здійснення свого злочинного наміру.
Цього ж дня приблизно о 08:30, ОСОБА_1 спільно з невстановленою досудовим розслідуванням особою, будучи біля будинку 8а на проспекті Шевченка в м Одесі, помітили раніше їм не знайомого ОСОБА_2 . Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на відкрите заволодіння майном,
ОСОБА_1 наблизився до ОСОБА_2 та схопившись за гаманець в якому були грошові кошти, документи та інше майно останнього, почав виривати його.
В подальшому ОСОБА_1, з метою подолання опору, який почав чинити потерпілий ОСОБА_2, повалив останнього на землю та вирвав зазначений гаманець, тим самим фактично заволодівши ним та згідно раніше розподіленому злочинному плану, кинув його у бік співучасника, особа якого досудовим розслідуванням не встановлена. Вказана особа, разом з викраденим майном з місця вчинення злочину втекла, тим самим розпорядившись ним на власний розсуд, завдавши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 13948 гривень.
Вказані противоправні дії ОСОБА_1 та невстановленої досудовим розслідуванням особи були помічені громадянином ОСОБА_3, який в подальшому затримав ОСОБА_1 на місці вчинення кримінального правопорушення.
Вироком Одеського апеляційного суду від 13 січня 2021 року рішення районного суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано.
Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржуваний вирок апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість і просить пом`якшити призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які пом`якшують йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні засудженому покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні захисник підтримала подану скаргу, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи захисника щодо суворості покарання, яке призначено засудженому без застосування положень ст. 75 КК України є такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисником фактично порушується питання про дотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому ОСОБА_1, та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині визначеного покарання та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, дані про особу винного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер та спосіб скоєного.
Доводи касаційної скарги захисника про неправильне врахування апеляційним судом при ухваленні вироку обставин, які пом`якшують покарання та позитивно характеризують особу засудженого, обґрунтованими визнати не можна.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при визначенні виду та розміру покарання врахував дані, які характеризують особу засудженого
ОСОБА_1, а також те, що він вчинив кримінальне правопорушення проти власності, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, характер дій засудженого. Також суд зважив на наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують. На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення
ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально без застосування положень ст. 75 КК України, однак у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин скоєння кримінального правопорушення, характеру та способу вчиненого не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Разом з цим, не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 за наведених обставин, характеристика останнього у загальносоціальному плані, а також його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини.
Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд