ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 913/21/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача 1 - не з`явився,
відповідача 2 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк"
на рішення Господарського суду Луганської області
у складі судді Шеліхіної Р. М.
від 08.04.2019 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шевель О. В., Білоусова Я. О., Крестьянінов О. О.
від 04.02.2021
за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро", ОСОБА_1
про стягнення 2 853 494,90 грн,
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.06.2021 № 29.3-02/1529 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 913/21/19 у зв`язку із відпусткою судді Кондратової І. Д.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.06.2021 для розгляду справи № 913/21/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" та ОСОБА_1 заборгованості за договором кредитної лінії № 218 від 22.01.2014 в сумі 2 853 494,90 грн, з яких: проценти за користування кредитом, нараховані за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 в сумі 1 239 945,21 грн; 3% річних за прострочення сплати кредиту, нараховані за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 в сумі 195 780,82 грн; 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нараховані за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 в сумі 103 291,30 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати кредиту, нараховані за період з вересня 2015 року по листопад 2018 року в сумі 886 736,08 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нараховані за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року в сумі 427 741,49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачами умов договору кредитної лінії № 218 від 22.01.2014 та рішень Господарського суду Луганської області від 19.01.2016 у справі №913/1114/15 і Попаснянського районного суду Луганської області від 16.02.2016 у справі №423/1615/15-ц, якими з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" (позичальника за кредитним договором) та ОСОБА_1 (поручителя) стягнуто заборгованість за договором кредитної лінії № 218 від 22.01.2014.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
22.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення №10012/0183 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" було укладено договір кредитної лінії № 218, за умовами якого Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" відкрило позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання з лімітом фінансування 2 000 000 грн з кінцевим терміном повернення не пізніше 20.01.2017, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" зобов`язалося повернути кредит, сплатити проценти, інші платежі у порядку та строки, встановлені кредитним договором.
Відповідно до пункту 2.3.2 договору кредитної лінії сторони погодили зменшення встановленого ліміту кредитування згідно із наступним графіком: - до 30.11.2016 (включно) - 2 000 000 грн; - з 01.12.2016 до 31.12.2016 - 1 500 000 грн; - з 01.01.2017 до 20.01.2017 - 1 000 000 грн.
Позичальник зобов`язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування (пункт 2.3.3 договору кредитної лінії).
Відповідно до пункту 2.7.1 договору кредитної лінії процентна ставка за користування кредитом становить 19 відсотків річних.
Згідно із пунктом 2.7.2 договору кредитної лінії проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається.
Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень пункту 2.7.4 договору кредитної лінії) повинні бути сплачені позичальником не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 05 лютого 2014 року (пункт 2.7.3 договору кредитної лінії).
22.01.2014, для забезпечення зобов`язань за договором кредитної лінії від 22.01.2014 № 218, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення №10012/0183 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від №218/31, згідно із умовами якого ОСОБА_1, як поручитель, зобов`язалася відповідати перед кредитором в повному обсязі за своєчасне й повне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.
У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору кредитної лінії від 22.01.2014 №218 банк надіслав на юридичну та електронну адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" вимогу від 13.07.2015 №87-10/292 про дострокове повернення кредиту, яка була повернута позивачу Українським державним підприємством поштового зв`язку "Укрпошта" за закінченням терміну зберігання.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 19.01.2016 у справі №913/1114/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 2 000 000 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 458 082,20 грн, 3% річних за прострочення повернення кредитних коштів у розмірі 28 133,86 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 7 514,63 грн, інфляційні втрати у зв`язку із простроченням повернення кредиту у розмірі 218478,92 грн, інфляційні втрати у зв`язку із простроченням сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 95467,02 грн за договором кредитної лінії від 22.01.2014 №218.
Заочним рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 16.02.2016 №423/1615/15-ц стягнуто з ОСОБА_1, як солідарного боржника, на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором кредитної лінії від 22.01.2014 №218 у розмірі 2 923 890,12 грн у тому числі: борг по кредиту прострочений з 18.02.2015 по 13.09.2015 у розмірі 2 000 000,00 грн; заборгованість за відсотками по кредиту з 01.02.2015 по 13.09.2015 у розмірі 13 534, 24 грн; заборгованість за простроченими відсотками по кредиту з 06.08.2014 по 13.09.2015 у розмірі 444 547,96 грн; 3% річних по простроченому основному боргу з 18.02.2015 по 13.09.2015 р. в розмірі 28 133,86грн; три процента річних по прострочених відсотках з 06.08.2014 по 13.09.2015 у розмірі 7 514,63 грн; інфляційні втрати у зв`язку із простроченням повернення кредиту з 18.02.2015 по 31.08.2015 у розмірі 317 722,64 грн; інфляційні втрати у зв`язку із простроченням сплати відсотків за користування кредитом з 06.08.2014 по 31.08.2015 у розмірі 112 436,79 грн.
26.02.2016 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Луганської області №913/1114/15 від 01.02.2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" коштів відповідно до рішення Господарського суду Луганської області від 19.01.2016 у справі №913/1114/15, однак станом на 27.12.2018 заборгованість за виконавчим документом не погашена.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Луганської області від 08.04.2019 у справі № 913/21/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 3% річних за прострочення сплати кредиту в сумі 195 780,82 грн та інфляційні втрати за прострочення кредиту в сумі 885 107,85 грн. В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- судовими рішеннями Господарського суду Луганської області у справі №913/1114/15 та Попаснянського районного суду Луганської області у справі №423/1615/15-ц, які набрали законної сили, встановлено факт прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за договором кредитної лінії №218 від 22.01.2014;
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання;
- надаючи оцінку змісту пункту 2.7.2 кредитного договору (на який посилається позивач і в якому сторони визначили, що проценти нараховуються до повного погашення заборгованості за договором), у системному взаємозв`язку з іншими умовами договору, наведеними нормами чинного законодавства та практики їх застосування Верховним Судом, а також враховуючи, що самостійних умов щодо стягнення процентів річних за прострочення повернення кредитних коштів в інший спосіб, ніж той, що передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України, кредитний договір не містить - слід звернутися до принципу Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dоminant influence of one party);
- у даній справі мали місце юридично значимі обставини, внаслідок яких права та обов`язки сторін кредитного договору, зокрема, в частині настання строків виконання зобов`язань, змінилися. А саме, у зв`язку із невиконанням позичальником умов договору кредитної лінії №218 від 22.01.2014 банк надіслав на юридичну та електронну адреси позичальника вимогу про дострокове повернення кредиту від 13.07.2015 №87-10/292, однак вимога не була вручена позичальнику і повернута Українським державним підприємством поштового зв`язку "Укрпошта" позивачеві за закінченням терміну зберігання. З відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у листопаді 2015 року банк подав до Господарського суду Луганської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ДонбасАгро" у справі №913/1114/15, в якому було, зокрема, заявлено вимогу про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 2 000 000,00 грн. Тобто, фактично банк достроково (до настання визначеного договором граничного терміну повернення кредитних коштів - 20.01.2017) звернувся з вимогою про стягнення суми заборгованості та процентів за договором, які були стягнуті рішенням Господарського суду Луганської області від 19.01.2016 у справі №913/1114/15;
- Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні;
- право кредитора на нарахування процентів за користування кредитом згідно із договором за період, наступний після того, за який відповідні проценти було стягнуто рішенням Господарського суду Луганської області від 19.01.2016 у справі №913/1114/15, є припиненим;
- позовна вимога в частині стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих виходячи з умов договору кредитної лінії №218 від 22.01.2014, за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 у розмірі 1 239 945,21 грн, не підлягає задоволенню - оскільки за цей період підлягають стягненню річні проценти, нараховані на суму основного боргу відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України;
- не підлягають стягненню також похідні позовні вимоги - щодо стягнення нарахувань на суму процентів за користування кредитом, а саме, трьох процентів річних за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 в сумі 103 291,30 грн та інфляційних втрат за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року в сумі 427 741,49 грн;
- нарахування позивачем 3% річних за період з 14.09.2018 по 18.12.2018 на прострочену суму неповернутого в строк кредиту є правомірним. Тому вимога позивача про стягнення 3% річних за період з 14.09.2018 по 18.12.2018 за прострочення сплати кредиту в сумі 2000 000 грн підлягає задоволенню повністю в сумі 195 780,82 грн;
- нарахування позивачем інфляційних втрат за період з березня 2015 року по серпень 2018 року на прострочену суму неповернутого в строк кредиту є правомірним. Розрахунок позивача є невірним, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат за прострочення кредиту в сумі 2 000 000 грн за період з березня 2015 року по серпень 2018 року підлягає задоволенню частково на суму 885 107,85 грн.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 08.04.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у даній справі в частині відмови у стягненні: процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 в сумі 1 239 945,21 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 14.09.2015 по 18.12.2018 в сумі 103 291,30 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом, нараховані за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року в сумі 427 741,49 грн, та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду Луганської області від 08.04.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 зазначило пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та виклало обґрунтування необхідності відступлення від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, на які послалися суди при ухваленні судових рішень у справі № 913/21/19, щодо застосування норм Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України) та принцип свободи договору, викладений в статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, водночас не визначено поняття "дата повернення позики" у взаємозв`язку з нормами цивільного законодавства щодо принципу свободи та обов`язковості договору та правової природи позики та кредиту.
Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Спір стосується питання нарахування процентів за користування кредитом до дня повернення позики, у разі якщо це безпосередньо передбачено кредитним договором.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Також, у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Разом з тим, у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, Верховний Суд вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 Цивільного кодексу України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. Відтак за висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, ураховуючи умови договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, та відмовив у частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів за кредитом, трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за кредитом та інфляційних втрат за таке прострочення.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Колегією суддів встановлено, що Судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи № 913/21/19 враховано постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а постановлені у справі рішення узгоджуються з викладеними у них висновками.
Позивач, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
Згідно з частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 виклала правовий висновок щодо застосування положень статей 6, 627, 629 Цивільного кодексу України і такий висновок є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.
Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку.
Що ж до необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо застосування статті 625, 1050 Цивільного кодексу України, то Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від такого висновку, оскільки припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таку правову позицію було неодноразово підтримано Великою Палатою Верховного Суду, а аргументи скаржника про необхідність відступлення від неї колегія суддів визнає не переконливими.
Отже, наразі Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 444/9519/12, 912/1120/16.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували при вирішенні спору правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, що відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.
Щодо решти доводів, викладених Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України визнана необґрунтованою.
За таких обставини, Суд погоджується з висновками судів про часткову відмову у задоволенні позову щодо стягнення: процентів за користування кредитом в сумі 1 239 945,21 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 103 291,30 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 427 741,49 грн, оскільки вони нараховані банком після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.