ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6671/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Горобець Р.В.,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - не з`явився,
відповідача-3 - не з`явився,
третьої особи - Задорожна Л.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Галичфарм"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Кирилюк Т. Ю.
від 10.11.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Мартюк А.І., Владимиренко С.В., Зубець Л.П.
від 27.01.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія", Приватного акціонерного товариства "Окма"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Акціонерне товариство "Галичфарм"
про визнання правочину недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія", Приватного акціонерного товариства "Окма", з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 14.07.2020, про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18 від 21.11.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія", Приватним акціонерним товариством "Окма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин вчинено з метою ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс", як солідарного боржника позивача, від виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19, яке перебувало на стадії примусового виконання в рамках виконавчого провадження ВП № 60381323. Вказане свідчить, на думку позивача, про фіктивність договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18 від 21.11.2019; порушення принципів добросовісності, розумності, закріплених в пункті 6 статті 3 Цивільного кодексу України, зловживанням правами відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України та порушенням прав позивача як стягувача за рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19. Також, позивач зазначає, що оспорюваний правочин вчинений у період, передбачений частиною 3 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", що є самостійною підставою для визнання його недійсним згідно з частиною 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок майна, що було предметом договору.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19 стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Атол", Товариства з обмеженою відповідальністю "УАУ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 203 669 109,88 грн боргу та 672 350,00 грн судових витрат.
На виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19 видано накази.
Приватним виконавцем 23.10.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60381323 з примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
21 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс", за посередництвом професійного торговця цінними паперами Приватного акціонерного товариства "Окма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія" укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18 від 21.11.2019, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія" прийняло цінні папери на загальну суму 42 323 263,65 грн.
На виконання умов вказаного договору 21.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія" перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс" 17 323 263,65 грн та 25 000 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.03.2020 у справі № 910/2542/19, замінено стягувача на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" в частині стягнення 203 669 109,88 грн боргу.
Відповідно до ухвали Господарського суду Полтавської області від 11.03.2020 у справі 910/2542/19 станом на день її проголошення основний борг через чотири місяці з отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс" грошових коштів за відчуженні цінні папери зберігся у початковому розмірі, встановленому судовим рішенням по суті позовних вимог.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 у даній справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18 від 21.11.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія", Приватним акціонерним товариством "Окма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс".
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- факт порушення оспорюваним договором права саме позивача підтверджується ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.03.2020 у справі № 910/2542/19, якою замінено стягувача на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (позивач у даній справі) в частині стягнення 203 669 109,88 грн боргу;
- обставина сплати відповідачеві-2 коштів за оспорюваним договором підтверджує реальну можливість відповідача-1 хоча б частково виконати свій обов`язок, встановлений статтею 129-1 Конституції України, проте відповідних доказів матеріали справи не містять;
- відсутність факту виконання рішення Господарського суду Полтавської області у справі 910/2542/19 від 11.03.2020 слід розцінювати як додатковий доказ реальних намірів відповідача-1 у даній справі уникнути встановленого судовим рішенням обов`язку сплатити прострочений борг перед кредитором, а також про те, що має місце умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили;
- одночасне відчуження майнових активів (у даному випадку як самих цінних паперів так і отриманих за них грошових коштів) доводить "поза розумним сумнівом" факт порушення відповідачем-1 вимог 129-1 Конституції України;
- додатковою правовою підставою недійсності укладеного 21.11.2019 договору відчуження цінних паперів є частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки оспорюваний правочин укладено після відкриття виконавчого провадження, що призвело до неможливості задовольнити відповідачем-1 вимоги позивача за рахунок відчужених цінних паперів на користь відповідача-2;
- відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 234 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що цей правочин було виконано сторонами;
- оспорюваний договір укладено з порушенням вимог статті 129-1 Конституції України, статей 3, 13, 203 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" і прямо порушує право позивача як кредитора у виконавчому провадженні ВП № 60381323 з примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Акціонерне товариство "Галичфарм" у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/6671/20 зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України:
- застосування судами попередніх інстанцій пункту 6 статті 3, частини 3 статті 13, статей 228 та 234 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц;
- застосування судами попередніх інстанцій статей 73 та 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Також скаржник викладає обставини справи та перелік правових норм, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно застосовані/порушені господарськими судами при прийнятті оскаржених судових рішень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" подало відзив на касаційну скаргу Акціонерного товариства "Галичфарм", в якому просило відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом даного спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія", Приватного акціонерного товариства "Окма" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-18 від 21.11.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комсомольська когенераційна компанія", Приватним акціонерним товариством "Окма" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс".
Приймаючи оскаржувані судові рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог статті 129-1 Конституції України, статей 3, 13, 203 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" і прямо порушує право позивача як кредитора у виконавчому провадженні ВП №60381323 з примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
Здійснюючи перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень у даній справі, Суд зазначає таке.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 Цивільного кодексу України.
За змістом частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, і з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Слід зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень також враховували висновки у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, однак лише вибірково, з огляду на таке.
Так, задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з відсутності обставин для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 234 Цивільного кодексу України (фіктивний правочин), з огляду на те, що цей правочин було виконано.
Тобто, здійснивши такі висновки, фактично суди погодились із відсутністю обставин приховування справжніх намірів сторонами оспорюваного правочину, зокрема таких, як перехід права власності на майно (цінних паперів) з метою приховання такого майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс".
У той же час суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оспорюваний правочин направлений на ухилення від примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
Тобто, суди попередніх інстанцій зробили взаємовиключні висновки щодо наявності та відсутності намірів ухилення від виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без належного врахування висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлені судами обставини справи, що при укладенні оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з особи, яка є стороною оспорюваних правочинів (боржника, дарувальника), зазначила про те, що суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 Цивільного кодексу України.
Також Суд зазначає про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про те, що підставою для визнання недійсним оспорюваного договору є частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки зазначеною нормою визначено, що укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.
Натомість судами першої та апеляційної інстанцій не встановлювались обставини: чи було внесено Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс" на момент укладення оспорюваного договору до Єдиного реєстру боржників; та чи призвело укладення оспорюваного договору до неможливості задоволення вимог стягувача за рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
Суд також зазначає, що при постановленні оскарженої постанови суд апеляційної інстанції послався (вибірково) на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, зокрема: "будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.".
Застосовуючи дані висновки судом апеляційної інстанції не було досліджено чи можуть вони бути застосовані у даному спорі, зокрема, з огляду на те, що судом апеляційної інстанції не встановлювались обставини чи стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс" внаслідок укладення оспорюваного договору неплатоспроможним, тобто, неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Також судами першої та апеляційної інстанцій було зазначено про те, що оспорюваний договір порушує право позивача як кредитора у виконавчому провадженні ВП № 60381323 з примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19.
Однак, поза увагою судів залишилась та обставина, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, тому згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України має право звернутися до суду із позовом про визнання правочину недійсним, якщо доведе, що є заінтересованою особою та підтвердить, що його права та законні інтереси безпосередньо порушені внаслідок укладення такого правочину; у разі визнання правочину недійсним його права чи інтереси будуть відновлені.
Так, звертаючись з позовом у даній справі позивачем не аргументовано, а судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено яким чином наявність у позивача грошового зобов`язання за рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19 могла би бути задоволена за рахунок проданого майна за оспорюваним договором, та з урахуванням наявності/відсутності інших кредиторів (стягувачів) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімімпекс"; чи будуть відновлені права чи інтереси позивача з огляду на те, що правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину і судами встановлено, що майно (частина майна) за оспорюваним правочином знаходилась у власності Акціонерного товариства "Галичфарм", тобто, особи яка не є покупцем за оспорюваним договором.
З огляду на що, є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір порушує право позивача як кредитора у виконавчому провадженні ВП № 60381323 з примусового виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2019 у справі № 910/2542/19 про стягнення, зокрема, з відповідача-1 у даній справі № 910/6671/20 грошових коштів.
З огляду на наведене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи, що є порушенням вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.