ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/3094/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй- головуючий, С. В. Бакуліна, О. Р. Кібенко
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2021р.
у складі колегії суддів: О. Г. Іванов - головуючий, М. О. Дармін, С. Г. Антонік
та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020р.
суддя: О. М. Крижний
за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
до
1. Селянського (фермерського) господарства "Весела долина";
2. ОСОБА_1
про стягнення заборгованості в розмірі 1 054 745, 26 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду з позовом до СФГ "Весела долина" та ОСОБА_1, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором №б/н від 10.03.2011 в розмірі 1 054 745,26 грн., з яких: 1 004 782,43 грн. - заборгованість за кредитом; 39 772,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10 190,77 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору №б/н від 10.03.2011 в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів. Враховуючи, що за договором поруки №POR1418635557823 від 15.12.2014 відповідач-2 поручився за виконання відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути заборгованість з відповідачів солідарно.
2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2020 у справі №904/3094/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з СФГ "Весела долина" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 1 004 782,43 грн. та судовий збір у розмірі 15 071,74 грн. В задоволенні решти позовних вимог до СФГ "Весела долина" - відмовлено. В задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що неповернення відповідачем-1 наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов`язань.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 39 772,06 грн. та комісії у розмірі 10 190,77 грн., суди виходили із того, що в заяві про відкриття поточного рахунку відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії та їх розміри, а наданий банком витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма договору приєднання, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 суди дійшли висновку про припинення поруки в силу положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки збільшення кредитного ліміту відбулося без погодження з поручителем.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
АТ КБ "Приватбанк", не погоджуючись частково із судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача-1 відсотків за користування кредитом у розмірі 39 772,06 грн. та комісії за користування кредитом у розмірі 10 190,77 грн., а також щодо стягнення з відповідача-2 1 054 745,26 грн. та постанову повністю, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Скарга обґрунтовується положеннями п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник, зазначаючи, що судові рішення у даній справі ухвалені без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, посилається на постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №208/9772/14, від 24.07.2019 у справі №176/2251/18, від 21.10.2020 у справі №331/4560/19.
За твердженням скаржника, судові рішення ухвалені без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
4. Позиції інших учасників справи
Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
10 березня 2011 року СФГ "Весела долина" (відповідач-1) підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитка печатки.
Згідно вказаної заяви відповідач-1 погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками, Тарифами банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування.
Також в заяві зазначено, що цим підписом СФГ "Весела долина" приєднується і зобов`язується виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах Приватбанку, договорі банківського обслуговування в цілому.
Відповідно до п. 3.18.1.16 Умов та правил банківських послух при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Відповідно до договору, за поясненнями позивача, відповідачу-1 встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банкінг, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг (далі Умови).
Позивач вважає, що підписавши вказану заяву, відповідач-1 виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 10.03.2011.
В підтвердження виконання умов договору № б/н банківського обслуговування від 10.03.2011 АТ КБ "Приватбанк" надано довідку про розміри встановлених кредитних лімітів, згідно з якою клієнту - СФГ "Весела долина" встановлено ліміт 50 000,00 грн.
Судами зазначено, що з розрахунку заборгованості за договором вбачається, що встановлений відповідачу-1 кредитний ліміт було збільшено.
Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання позичальником (відповідачем-1) своїх зобов`язань за договором, у останнього, станом на 02.04.2020 утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 054 745,26 грн., з яких: 1004782,43 грн. - заборгованість за кредитом; 39 772,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі за період з 12.12.2017 по 02.04.2020; 10190,77 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом за період з 01.02.2020 по 02.04.2020.
15 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір поруки № РOR1418635557823, за умовами якого предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання СФГ "Весела долина" зобов`язань за угодами приєднання до: розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та Правил надання банківських послуг, далі Угода-1, по сплаті:
а) процентної ставки за користування кредитом:
- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.1 "Угоди-1" - 0% річних;
- за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.2. "Угоди 1" - 36 % річних;
- за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3. "Угоди 1" - 56 % річних;
б) комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17. "Угоди 1" в розмірі 3 % від суми перерахувань;
в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
г) кредиту в розмірі 50 000,00 грн.
За умовами п. 1.1.1 договору поруки якщо під час виконання "Угоди 1" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Судами встановлено, що за умовами підписаної відповідачем-1 заяви від 10.03.2011 сторони погодили можливість встановлення банком клієнту на рахунок кредитного ліміту в разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта (у разі перевищення суми платежу над залишком власних коштів).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом та комісії, позивач послався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.
Проте як встановлено судами, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий позивачем до суду витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач-1, ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про відкриття поточного рахунку, а також те, що вказані Умови на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, та саме у зазначеному в доданому банком до позовної заяви витязі з Умов розмірах і порядках нарахування.
Судами також враховано, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10.03.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який містяться в матеріалах даної справи, не визнається відповідем-1 та не містить його підпису, його умови не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10.03.2011 шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку.
Таким чином, врахувавши, що в заяві позичальника від 10.03.2011 процентну ставку (відсотки за користування кредитними коштами) та розмір комісії не зазначено, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність відстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів у розмірі 39 772,06 та комісії у розмірі 10 190,77 грн.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №208/9772/14 відхиляється Верховним Судом з тих підстав, що її було ухвалено Судом 20.03.2019, тоді як Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24.09.2014 (провадження № 6-144цс14), щодо форми кредитного договору, лише 03.07.2019 у постанові у справі № 342/180/17, і цю позицію було вірно враховано господарськими судами попередніх інстанцій у даній справі.
Також Судом встановлено, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.07.2019 у справі №176/2251/18, на яку також посилається скаржник.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив, а суд не може самостійно застосувати дані норми та стягнути проценти. Суд послався на правову позицію, викладену у поставові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц.
Апеляційний господарський суд вказав, що стягнення відсотків з підстав встановлених актом законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України, позивачем заявлено лише на стадії подання апеляційної скарги і така вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції, отже, не приймається й судом апеляційної інстанції в силу приписів ч. 5 ст. 269 ГПК України.
Скаржник посилається на постанову від 21.10.2020 у справі №331/4560/19, в якій Верховний Суд визнав безпідставними висновки апеляційного суду про те, що позивач не посилався на норму ст. 1048 ЦК України для стягнення відсотків за кредитним договором, так як згідно з принципом "jura novit curia" суд знає закон, оскільки саме суд повинен дати правильну юридичну кваліфікацію фактичним обставинам, навіть якщо сторона на цю норму права не посилається.
Верховний Суд відхиляє вказані посилання скаржника, оскільки у справі №331/4560/19 судами встановлено, що у заяві позичальника, яку надав суду банк, а також у довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" зазначено процентну ставку у розмірі 1,9% на місяць, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії - 1% на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору. Тоді як у справі, що переглядається, в заяві про приєднання до Умов та Правил не міститься умов щодо процентної ставки.
Тобто висновок Суду у постанові від 21.10.2020 у справі №331/4560/19 зроблено за інших фактичних обставин.
При цьому Суд звертає увагу, що місцевим господарським судом було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до відповідача-2, господарські суди попередніх інстанцій послались на припинення поруки в силу положень ч. 1 ст. 559 ЦК України.
Приписи частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом третім частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.
Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладення відповідного договору про внесення змін.
Судами встановлено, що матеріали справи не містять договору про внесення змін до договору поруки від 15.12.2014 на збільшення кредитного ліміту СФГ "Весела долина" з 50 000,00 грн. до 1 004 782,43 грн., а відповідно на збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Встановивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача-2 як поручителя спірних сум, оскільки порука за договором є припиненою в силу положень ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Такий правовий висновок щодо застосування положень ч. 1 ст. 559 ЦК України (у відповідній редакції) викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.
При касаційному перегляді судових рішень Верховним Судом не встановлено неналежного дослідження доказів у справі, на що посилається скаржник.
Таким чином, підстави касаційного оскарження, визначені скаржником, не підтвердилися.
Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності та врахувавши актуальну позицію Верховного Суду, дійшли правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог до відповідача-1 та відмови в частині вимог до відповідача-2.