ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 916/1674/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Барди С.Ю.,
відповідачів - 1 - не з`явився,
- 2 - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору на стороні відповідачів -не з`явився,
прокуратури - Гавловської А.В.,
Національного антикорупційного бюро України - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УВГП-Система"
на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Таран С.В., судді -Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.)
від 15.03.2021,
за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,
до 1) Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УВГП-Система",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Колективне підприємство "Будова",
про визнання додаткової угоди до договору недійсною,
та за позовом Національного антикорупційного бюро України,
до 1) Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "УВГП-Система",
про визнання додаткової угоди недійсною,
В С Т А Н О В И В:
у серпні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України (наразі Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсною додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, укладеної між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "УВГП-Система".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей суперечить ст. ст. 203, 228 ЦК України, ст. 179 ГК України. Вказав, що Міністерство оборони України, усвідомлюючи порушення законних інтересів держави внаслідок неотримання у державну власність житла через укладення між Південним правління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "УВГП-Система" додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д, не здійснювало захист інтересів держави та не звернулось до суду. З урахуванням вказаного, заступник військового прокурора Південного регіону України у серпні 2018 року відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до суду з позовом.
У вересні 2018 року Національне антикорупційне бюро України також подало позов до суду, в якому просило визнати недійсною укладену між відповідачами додаткову угоду №3/70СП від 16.10.2015 до договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004.
Позовна заява мотивована тим, що зміни до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей внесені оспорюваною додатковою угодою за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, з порушенням процедури, визначеної Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012. Зазначає, що спірна додаткова угода суперечить інтересам держави і суспільства, адже її умови призвели до ігнорування закріплених Конституцією України гарантій забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 позовну заяву Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ "УВГП-Система", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Колективного підприємства "Будова", про визнання додаткової угоди до договору недійсною залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Вказана ухвала суду мотивована недотриманням прокурором розумних строків, які надали б можливість відповідному компетентному органу - Міністерству оборони України звернутися до суду з позовом або іншим чином зреагувати на виявлені прокурором порушення інтересів держави. На думку суду першої інстанції, прокурором не доведено невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України своїх функцій щодо захисту прав держави в цьому випадку і що останнє не може чи не бажає здійснювати захист порушених інтересів та звертатись до суду з відповідним позовом.
Постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 про залишення позову без розгляду у справі № 916/1674/18 скасовано, а справу № 916/1674/18 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, встановивши, що позивач протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів не вжив та, врахувавши ризики спливу передбаченого законом строку позовної давності для звернення Міністерства оборони України до суду з позовною вимогою про визнання недійсною додаткової угоди №3/70СП від 16.10.2015 до договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, дійшов висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави в цьому випадку та правомірність його звернення з позовом до суду.
На думку суду апеляційної інстанції, ухвала суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
30.03.2021 ТОВ "УВГП-Система" подало касаційну скаргу на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.11.2020 залишити без змін.
Підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає неврахування цим судом висновків щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Стверджує, що прокурором до пояснень надано лист від 09.08.2018 про повідомлення ним відповідного органу в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", при цьому подання позову відбулось 10.08.2018. З урахуванням вказаного, вважає, що прокурором не доведено бездіяльність компетентного органу як підстави для здійснення представництва у цьому випадку. Крім того, зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення і отримання Міністерством оборони України вказаного листа від 09.08.2018, на що вказував представник ТОВ "УВГП-Система" у судовому засіданні 15.03.2021. Посилається на безпідставність висновків апеляційного суду про ризики спливу позовної давності для звернення Міністерства оборони України до суду з вказаною позовною вимогою, адже позов був поданий більше ніж за два місяці до її спливу. На думку скаржника, прокурором також не було з`ясовано чи може і бажає компетентний орган захищати інтереси держави. Посилається на безпідставне застосування апеляційним господарським судом до цих правовідносин постанов Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/261/20, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 23.02.2021 у справі № 923/469/19.
У відзиві керівник спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін з наведених у відзиві мотивів. Вказує на неправильне розуміння скаржником висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Стверджує, що з вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається існування двох ситуацій, які визначають початок відліку розумного строку для самостійного звернення компетентного органу до суду з відповідним позовом: 1. З моменту, коли компетентному органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави; 2. Після отримання відповідного повідомлення прокурора. На думку прокуратури, ще з жовтня 2015 року Міністерству оборони України повинно бути відомо про факт порушення інтересів держави внаслідок укладення оскаржуваної додаткової угоди, а з квітня 2017 року він остаточно мав дізнатись про це порушення, що свідчить про можливість позивача звернутись до суду з позовом ще до отримання відповідного повідомлення прокурора від 09.08.2018, яке надіслано в порядку, встановленому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Також зазначає, що представник відповідного міністерства у судовому засіданні 01.03.2021 підтвердив факт отримання позивачем вказаного повідомлення прокурора в день його складання. Стверджує, що залишення вказаного позову без розгляду з формальних підстав призведе не лише до порушень права держави в особі Міністерства оборони України на судовий захист (сплив позовної давності у жовтні 2018 року), а й до порушення прав військовослужбовців Збройних Сил України (внаслідок укладення спірної додаткової угоди Міністерство оборони України позбавиться можливості отримати житло загальною площею 9 265 м2 та в подальшому розподілити його між безквартирними військовослужбовцями Збройних Сил України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, прокурора, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Як встановлено апеляційним судом, 25.11.2004 між ТОВ "УВГП-Система" (пайовик) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (замовник) було укладено договір № 227/УПБ-70Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, предметом якого є фінансування та будівництво пайовиком в повному обсязі згідно з одержаною у встановленому законом порядку проектно-кошторисною документацією на будівництво групи житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, підземними паркінгами, обладнанням, інженерними мережами та спорудами (об`єкт) орієнтовною загальною площею 35000 м2 на земельній ділянці загальною площею орієнтовно 2,5 га в м. Одеса на пр-ті Гагаріна, 19-21 (військове містечко № 186).
За п. 3.4 договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 розподіл об`єкту між сторонами здійснюється таким чином: замовнику - 20% від загальної площі житла об`єкту (черги об`єкту), що на момент укладення угоди орієнтовно складає 7 000 м2; пайовику - 80% від загальної площі житла об`єкту (черги об`єкту), що на момент укладення угоди орієнтовно складає 28 000 м2, та кінцеву будівельну продукцію, визначену проектно-кошторисною документацією, а саме: будинок (секції), 100% вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, підземні паркінги, обладнання, інженерними мережі та споруди.
В подальшому між ТОВ "УВГП-Система" та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України було укладено додаткову угоду № 3/70СП від 16.10.2015 до договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004, в якій, зокрема, узгодили збільшення орієнтовної загальної площі об`єкту з 35 000 м2 до 85 000 м2, зміну строку введення в експлуатацію черг будівництва та зміну пропорцій розподілу об`єкту (замовнику - 7 735 м2 об`єкту, пайовику - решту площі об`єкту, а також кінцеву будівельну продукцію, визначену проектно-кошторисною документацією, а саме: будинок (секції), 100% вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, підземні паркінги, обладнання, інженерними мережі та споруди, незалежно від ТЕП об`єкту).
16.10.2015 Департаментом капітального будівництва Міністерства оборони України було отримано копію вищевказаної додаткової угоди для реєстрації.
Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, за результатами розгляду доручення Міністра оборони України №15480 від 11.11.2016, звернулося до ТОВ "УВГП-Система" з листом № 303/8/32/1369 від 09.12.2016, в якому просило шляхом укладення відповідної додаткової угоди продовжити строк відселення жильців до 30.03.2017.
У жовтні-листопаді 2016 року військовою службою правопорядку у Збройних Силах України було проведено перевірку законності та ефективності володіння і використання військового та державного нерухомого майна і земель оборони військового містечка № 186 (м. Одеса, пр. Гагаріна, 19-21), за результатами якої вказана служба листом № 306/2/3116 від 24.04.2017 повідомила Міністерство оборони України про те, що укладеною між ТОВ "УВГП-Система" та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України додатковою угодою №3/70СП від 16.10.2015 до договору №227/УПБ-70Д від 25.11.2004 було збільшено орієнтовну загальну площу будівництва з 35 000 м2 до 85000 м2. При цьому замість належних до передачі замовнику 20% від загальної площі побудованого житла (на час підписання основного договору близько 17000 м2) встановлено фіксовану частку - 7 735 м2, що становить 9% та безпідставно виключено з основного договору абзац 3 пункту 3.4.1, згідно з яким у будь-якому випадку відсоткове співвідношення часток не підлягає зміні.
Вказаний лист був отриманий Міністерством оборони України 03.05.2017.
09.08.2018 заступником військового прокурора Південного регіону України на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" було оформлено повідомлення № 05/3-3615вих-18, адресоване Міністерству оборони України, в якому зазначено про те, що зменшення частки держави в загальній площі житла об`єкта на підставі додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 суперечить інтересам держави і суспільства, у зв`язку з чим прокурором буде подано до Господарського суду Одеської області позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання вищенаведеної додаткової угоди недійсною.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що докази направлення зазначеного повідомлення у матеріалах справи відсутні, проте у судовому засіданні, яке відбувалося в апеляційному господарському суді 01.03.2021, представник Міністерства оборони України підтвердив факт отримання позивачем цього повідомлення в день складення останнього і доводи касаційної скарги цих висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
10.08.2018 заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з відповідним позовом до суду, датованим 09.08.2018.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно з ч. ч. 3 - 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Системне тлумачення положень ч. ч. 3 - 5 ст. 53 ГПК України і ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво держави в суді у разі порушення або загрози порушення її інтересів у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень ст. ст. 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на можливе порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурор знає причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Отже, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи мав місце факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/20).
Суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 19.10.2016) дійшов правильного висновку, що Міністерство оборони України є відповідним органом, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист у спірних правовідносинах (захист інтересів держави під час виконання договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 з урахування укладених в подальшому додаткових угод, зокрема, і оспорюваної додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015).
При цьому, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що Міністерство оборони України повинно було дізнатися про укладення оспорюваної додаткової угоди, на підставі якої, за твердженням позивачів, відбулося істотне зменшення частки держави в загальній житловій площі об`єкта нерухомого майна (з 17 000 м2 до 7 735 м2) за договором № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004 у жовтні 2015 року, адже Департамент капітального будівництва Міністерства оборони України отримав копію цієї додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 для відповідної реєстрації 16.10.2015.
Також зазначив, що 03.05.2017 Міністерство оборони України одержало від військової служби правопорядку у Збройних Силах України лист № 306/2/3116 від 24.04.2017, складений за результатами проведення у жовтні-листопаді 2016 року службою перевірки законності та ефективності володіння і використання військового та державного нерухомого майна і земель оборони військового містечка № 186 (м. Одеса, пр. Гагаріна, 19-21).
Вказаним листом Міністерство оборони України повідомлялося про можливе порушення інтересів держави у зв`язку з укладенням між відповідачами додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004, за якою при збільшенні орієнтовної загальної площі будівництва з 35 000 м2 до 85 000 м2 замість належних до передачі замовнику 20% від загальної площі побудованого житла (на час підписання основного договору близько 17000 м2) встановлено фіксовану частку - 7 735 м2, що становить лише 9%.
Отже, надавши належну оцінку вказаним вище доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суд апеляційної інстанції встановив, що ні з жовтня 2015 року, коли позивач міг дізнатися про ймовірне порушення інтересів держави внаслідок укладення відповідачами оспорюваної додаткової угоди та, як наслідок, недоотримання у державну власність житла, ні з травня 2017 року (коли позивачу з листа № 306/2/3116 від 24.04.2017 військової служби правопорядку у Збройних Силах України вже достеменно стало відомо (було повідомлено) про істотне зменшення частки держави в загальній житловій площі), Міністерство оборони України не вчинило жодних дій для захисту інтересів держави.
Не вчинялись Міністерством оборони України дії щодо захисту інтересів держави у цьому випадку і після отримання ним відповідного повідомлення прокурора, складеного в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Встановивши, що компетентний орган (позивач) жодних заходів для захисту інтересів держави протягом розумного строку після того як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави в цьому випадку не вжив, зокрема, не звернувся самостійно до господарського суду з позовом та, враховуючи ризик спливу передбаченого законом строку позовної давності для звернення Міністерства оборони України до суду з позовною вимогою про визнання недійсною додаткової угоди № 3/70СП від 16.10.2015 до договору № 227/УПБ-70Д від 25.11.2004, на необхідність врахування чого вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, правомірності звернення до суду з цим позовом.
При винесенні постанови від 15.03.2021 апеляційним судом було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо можливості звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі відповідного органу у випадку невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, а також взято до уваги висновки Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18 щодо можливості прокурора представляти інтереси держави в суді, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 236 ГПК України і спростовує доводи скаржника про зворотнє.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що прокурором був наданий суду лист від 09.08.2018 про повідомлення ним відповідного органу в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", в той час, як складання позову відбулось - 09.08.2018 і 10.08.2018 подано до суду, тобто фактично зазначає про недотримання прокурором розумного строку для звернення відповідного органу до суду.
Щодо вказаних доводів касаційної скарги, то необхідно зазначити, що такі доводи скаржника фактично зводяться до зосередження його на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до відповідного міністерства та поданням позову у справі, проте такий проміжок не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (такий висновок міститься і у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/20, від 23.03.2021 у справі № 917/665/20). У цих конкретних обставинах необхідно врахувати, що спір у цій справі виник щодо житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, а тому у разі виявлення правопорушень при розпорядженні таким житлом, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов`язані діяти невідкладно.
При цьому, необхідно зазначити критерій "розумності", який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників, які правомірно враховувались судом апеляційної інстанції при винесенні постанови, і не може бути оцінений виключно темпорально, як це здійснюється скаржником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення скаржником ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та до вибіркового розуміння висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постанова апеляційного господарського суду, на відміну від ухвали суду першої інстанції, прийнята з додержанням вимог ст. 236 ГПК України, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд