ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2021 року
м. Київ
справа № 580/3147/19
адміністративні провадження № К/9901/19450/20, № К/9901/21889/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Фонду державного майна України та Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (судді: Лічевецький І.О., Файдюк В.В., Оксененко О.М.) у справі № 580/3147/19 за позовом Акціонерного товариства "Перший Київський машинобудівний завод" до Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн", Фонд державного майна України, про визнання протиправними дій,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Перший Київський машинобудівний завод" (далі - АТ "ПКМЗ", позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Драбівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Драбівський районний відділ ДВС, відповідач), у якому просило:
- визнати протиправними дії державного виконавця Драбівського районного відділу ДВС Носенка Володимира Михайловича у виконавчому провадженні № 59445526 щодо передачі нерухомого майна: нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв. м, що знаходяться за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 49/2 для реалізації;
- визнати незаконними дії державного виконавця Драбівського районного відділу ДВС Носенка Володимира Михайловича у виконавчому провадженні № 59445526 щодо проведення опису нерухомого майна АТ "ПКМЗ": нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв. м у виконавчому провадженні № 59445526.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що будь-яка передача для реалізації нерухомого майна АТ "ПКМЗ" та його реалізація не передбачена і заборонена законом. Позивач уважає, що ринкова вартість нежитлових будівель, що описані та передані на реалізацію, значно вища, аніж зазначена у висновках оцінювача та перевищує суму боргу. Крім того, відповідач не направив позивачу повідомлення/постанову про передачу нерухомого майна для реалізації.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії державного виконавця Драбівського районного відділу ДВС Носенка В.М. у зведеному виконавчому провадженні № 59680285 щодо проведення опису нерухомого майна АТ "ПКМЗ": нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв. м, що знаходяться за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 49/2.
Визнано протиправними дії державного виконавця Драбівського районного відділу ДВС Носенка В.М. у зведеному виконавчому провадженні № 59680285 щодо передачі нерухомого майна: нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв.м., що знаходяться за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 49/2 для реалізації.
Зобов`язано керівника Драбівського районного відділу ДВС провести перевірку рішень і дій, вчинених державним виконавцем Драбівського районного відділу ДВС Носенком В.М. у зведеному виконавчому провадженні № 59680285.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року касаційну скаргу АТ "ПКМЗ" задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог щодо визнання протиправними дій державного виконавця щодо проведення опису нерухомого майна АТ "ПКМЗ" та щодо передачі нерухомого майна для реалізації - скасовано, та в цій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року залишено без змін. У решті (у частині скасування рішення суду першої інстанції, який зобов`язав керівника Драбівського районного відділу ДВС провести перевірку рішень і дій, вчинених державним виконавцем) постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року залишено без змін.
У липні 2020 року Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам") звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року.
Постановою від 30 липня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ДП "Сетам" задовольнив частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року скасував і закрив провадження у справі. Роз`яснив АТ "ПКМЗ" його право звернення до суду за захистом своїх прав в порядку господарського судочинства.
Означене рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на день відкриття провадження у справі (28 жовтня 2019 року) право власності на нежитлові будівлі загальною площею 6399,20 кв. м, що розташовані по проспекту Перемоги, 49/2 у м. Києві, набула інша особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроміл Дистрибьюшн" (далі - ТОВ "Агроміл Дистрибьюшн"). Відтак, урахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи
Не погодившись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року Фонд державного майна України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року залишити в силі.
Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржуване судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 161/4858/19, від 23 червня 2020 року у справі № 826/8582/18, від 15 травня 2020 року у справі № 420/2256/19, щодо права особи, яка не була стороною у справі, на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не досліджувалось питання наявності права у ДП "Сетам" на оскарження рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18, оскільки в указаній справі спір хоч і пов`язаний з діями державного виконавця, однак потребував першочергового вирішення питання власності. Крім того, у справі № 826/13405/18 позивач - Радомишльська районна спілка споживчих товариств не була стороною виконавчого провадження. Також скаржник уважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції вийшов за межі повноважень, так як фактично переглянув висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 лютого 2020 року в даній справі.
Ухвалою від 27 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду державного майна України.
На вказану касаційну скаргу ТОВ "Агроміл Дистрибьюшн" подало відзив, у якому просить скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року залишити без змін.
Позиція третьої особи ґрунтується на тому, що спір у цій справі є спором про право цивільне (стосується майнових прав на нерухоме майно АТ "ПКМЗ" та ТОВ "Агроміл Дистрибьюшн", а не прав АТ "ПКМЗ" у сфері публічно-правових відносин), тобто має приватно-правовий характер, незважаючи на участь у ньому суб`єкта владних повноважень. Позивач у цій справі фактично оспорює законність набуття права власності на це майно ТОВ "Агроміл Дистрибьюшн". Відповідно, твердження скаржника щодо необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18 та застосованого судом апеляційної інстанції, є необґрунтованими.
Також у відзиві третьої особи зазначено, що при ухваленні оскаржуваної постанови Шостий апеляційний адміністративний суд не переглядав постанову Верховного Суду, ухвалену 18 лютого 2020 року у цій справі. Крім того, у названій постанові Верховним Судом взагалі не вирішувалося питання юрисдикції адміністративних судів щодо розгляду даної справи.
28 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, в якій скаржником ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи до цього суду для продовження розгляду.
На обґрунтування заявлених у касаційній скарзі вимог Офіс Генерального прокурора зазначає, що виходячи з приписів частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 287 КАС України АТ "ПКМЗ", як учасник виконавчого провадження, звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій державного виконавця щодо опису та передачі на реалізацію нерухомого майна. Відтак, цей спір підлягав вирішенню саме адміністративним судом.
Скаржник, посилаючись на судову практику Верховного Суду, вказує, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження. При цьому, права ДП "Сетам" у даному випадку можуть бути порушені лише щодо визнання електронних торгів недійсними, проте в даній справі не вирішується спір про правомірність проведення прилюдних торгів. З огляду на це скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не визначив характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет і підстави заявлених позовних вимог, унаслідок чого дійшов неправильного висновку щодо належності спору до юрисдикції господарського суду.
До того ж скаржник звертає увагу на те, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року було предметом касаційного перегляду і в постанові від 18 лютого 2020 року, ухваленої за наслідками розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд констатував дотримання судом першої інстанції норм процесуального закону під час розгляду справи. Тож апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову від 30 липня 2020 року, вийшов за межі повноважень та фактично переглянув висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 18 лютого 2020 року.
Також у касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора наголошує на помилковості застосування апеляційним судом до спірних правовідносин правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18, оскільки правовідносини у названій справі та справі, що розглядається, не є подібними.
Ухвалою від 17 вересня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора.
Фонд державного майна України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому просить її задовольнити та скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.
Також відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора подало ТОВ "Агроміл Дистрибьюшн". Позиція третьої особи полягає у правомірності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, а мотиви відзиву аналогічні тим, що висловлені у відзиві на касаційну скаргу Фонду державного майна України.
Ухвалою від 22 червня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини
02 липня 2019 року старшим державним виконавцем Драбівського районного відділу ДВС відкрито виконавче провадження № 59445526 на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 червня 2019 року № Ю-11853-23 У про стягнення з АТ "ПКМЗ" 349 611,18 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску.
30 липня 2019 року прийнято постанову ВП № 59680285 про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, відповідно до якої об`єднано виконавчі провадження № 59445526, № 59442821, № 59662942, № 59663059 у зведене виконавче провадження № 59680285.
01 серпня 2019 року державним виконавцем Драбівського районного відділу ДВС Носенком В.М. прийнято ряд постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника, якими описано та накладено арешт на нерухоме майно АТ "ПКМЗ", що розташоване за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 49/2.
У серпні 2019 року ТОВ "Меркурій Партнерс", на підставі листа Драбівського районного відділу ДВС № 8818/15.10-36 від 09 серпня 2019 року, надало звіт про оцінку майна: нежитлових будівель загальною площею 6399,20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
05 вересня 2019 року відповідач направив директору Черкаської філії ДП "СЕТАМ" заявку за вих. № 9456/15.10-36 щодо реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.
Не погоджуючись з діями державного виконавця щодо опису та передачі для реалізації нерухомого майна, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Абзацом 3 частини четвертої статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІІІ у процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Статтею 48 Закону № 1404-VІІІ визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, що необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Накладення арешту на майно боржника є заходом примусового виконання рішення, направленим на забезпечення його реального виконання, під час вжиття якого державний виконавець має діяти з повним дотриманням відповідної процедури, зокрема з урахуванням того, що на певне майно згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 1404-VІІІ реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність дій державного виконавця Драбівського районного відділу ДВС Носенка В.М. щодо опису та передачі для реалізації майна АТ "ПКМЗ" - боржника у виконавчому провадженні № 59445526, що знаходиться за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 49/2.
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, мотивувавши це тим, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивача і майнових прав третьої особи, а обраний позивачем засіб юридичного захисту є неефективним і жодним чином не поновить його прав.
Тому враховуючи, що Господарським процесуальним кодексом України визначено порядок розгляду справ у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інших справ у визначених законом випадках, зокрема, справ у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, а також справ у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, то колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вирішення питання правомірності дій державного виконавця щодо опису та передачі для реалізації майна боржника, право власності на яке набула інша особа, належить до юрисдикції господарського суду.
Між тим, колегія суддів не погоджується з наведеними висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Положеннями частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Як обумовлено статтею 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
За змістом частини першої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою в порядку статті 287 КАС України, оскільки вважає, що діями державного виконавця Драбівського районного відділу ДВС Носенка В.М. щодо опису та передачі для реалізації належного АТ "ПКМЗ" нерухомого майна порушено вимоги Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", яким установлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Тобто будь-яка передача для реалізації нерухомого майна АТ "ПКМЗ" та його реалізація не передбачена і заборонена законом.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців чи приватних виконавців.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця урегульовано статтею 287 КАС України, частиною першою якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначених нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас, згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, на відміну від оскарження дій виконавця під час виконання судового рішення, як це визначено у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори з приводу оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), вчинених у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Цей висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 213/2012/16, де зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, що передбачено частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII.
Верховний Суд зауважує, що опис майна боржника та передача його для реалізації є процесуальними діями державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого документу. Відтак, оскільки оспорювані дії державного виконавця здійснені в процесі примусового виконання вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 05 червня 2019 року № Ю-11853-23 У про сплату боргу (недоїмки), то в силу вимог частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII такі дії можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів уважає, що в даній справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії державного виконавця, який, на думку позивача, вчинив протиправні дії щодо опису та передачі на реалізацію належного йому нерухомого майна.
Колегія суддів уважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі наявний спір про право цивільне.
Наведена позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 804/2721/15, де зазначено, що правовідносини, які виникли внаслідок здійснених виконавчих дій (реалізація майна боржника, набуття власності на реалізоване відповідачем майно, тощо) є окремим предметом судового розгляду.
У цьому контексті варто зауважити, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки твердженням Офісу Генерального прокурора щодо наявності у провадженні Господарського суду міста Києва справи № 910/14858/19 за позовом АТ "ПКМЗ" до Драбівського районного відділу ДВС, ДП "Сетам", ТОВ "Агроміл Дистрибьюшн", ТОВ "Фінансова компанія "Меридіан" про визнання правочинів недійними, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна та скасування записів про державну реєстрацію прав, унаслідок чого зроблено помилковий висновок щодо наявності в даній справі спору про право цивільне. Адже, звернувшись до господарського суду з указаним позовом, АТ "ПКМЗ" скористалось правом на захист саме цивільного права - права на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і дії державного виконавця щодо якого є предметом судового контролю у даній справі.
Водночас, приймаючи оскаржувану постанову від 30 липня 2020 року, Шостий апеляційний адміністративний суд застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18.
Так, у названій справі державним виконавцем було реалізовано майно, яке не належало боржнику - ОСОБА_1, і позивач - власник цього майна (Радомишльська районна спілка споживчих товариств, яка не є стороною виконавчого провадження), оскаржив дії державного виконавця щодо реалізації належного йому майна. Натомість, у справі № 580/3147/19 державним виконавцем Носенком В.М. здійснені дії щодо реалізації майна, що належить власнику - АТ "ПКМЗ", яке є боржником у виконавчому провадженні.
Відтак очевидно, що правовідносини у справах № 826/13405/18, № 580/3147/19 не є подібними.
За таких обставин колегія суддів уважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосовано правову позицію, яка не є релевантною спірним правовідносинам.
Також варто зауважити про те, що судом апеляційної інстанції проігноровано той факт, що справа № 580/3147/19 вже перебувала на розгляді Верховного Суду і за наслідками її касаційного розгляду було констатовано дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, у том числі, щодо визначення юрисдикції даного спору, позаяк у протилежному випадку - порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС України згідно з частиною першою статті 354 цього Кодексу є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд уважає помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах закону, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження дій державного виконавця щодо опису та передачі для реалізації майна боржника, вчинених під час примусового виконання виконавчого документа - вимоги про сплату боргу (недоїмки). Звідси є помилковим і висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі та застосування частини першої статті 238 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Одночасно заслуговують на увагу твердження заявників касаційної інстанції про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо невирішення питання наявності прав у ДП "Сетам" на звернення до суду з апеляційною скаргою.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 14 Закону України ід 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як убачається з апеляційної скарги ДП "Сетам" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, мотивами звернення до апеляційного суду було те, що визнання протиправними дій державного виконавця щодо проведення опису нерухомого майна та передачі його на реалізацію може слугувати підставою для визнання прилюдних торгів недійними, внаслідок чого апелянт буде зобов`язаний повернути винагороду за проведені торги.
За правилами частини першої статті 293 КАС України (в редакції на час звернення ДП "Сетам" до суду апеляційної інстанції) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Наведена норма процесуального закону визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, при чому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
Однак, у випадку, що розглядається, судом апеляційної інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки ДП "Сетам", як особи, що не була учасником справи.
Понад те, ця обставина є першочерговою та ключовою при вирішенні судом апеляційної інстанції питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.
На підставі викладеного Суд резюмує, що під час розгляду та вирішення даної справи суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону. В той же час, питання щодо наявності в ДП "Сетам" права на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року не може бути вирішено судом касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами частин першої та четвертої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційних скарг аргументи заявників щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
У зв`язку з цим касаційні скарги Фонду державного майна України та Офісу Генерального прокурора підлягають частковому задоволенню та задоволенню відповідно, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.