ПОСТАНОВА
Іменем України
23 червня 2021 року
Київ
справа №240/14986/20
адміністративне провадження №К/9901/16256/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (суддя Токарева М. С.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (судді Франовська К. С., Ватаманюк Р. В., Боровицький О. А.) у справі № 240/14986/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУНП в Житомирській області) від 14 липня 2020 року № 193 о/с по особовому складу про призначення полковника поліції ОСОБА_1 начальником Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області та звільнення з посади заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області;
- поновити його на займаній посаді та допустити негайне виконання судового рішення в цій частині.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного наказу. На думку позивача правових підстав для переведення його на іншу посаду у відповідача не було, оскільки: питання про призначення позивача начальником Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області, до того ж в іншу місцевість, вирішено відповідачем без його згоди та на підставі подання особи, яка не уповноважена вносити таке подання; займана посада не є рівнозначною посаді, на яку його призначено, оскільки посадовий оклад на новій посаді менший на 1 000,00 грн, ніж на попередній; також відрізняється коло функціональних обов`язків за вказаними посадами.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приймаючи спірний наказ відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, оскільки підставою для переведення позивача була ініціатива прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції у зв`язку з більш ефективною службою, виходячи з інтересів служби, що відповідає приписам частини восьмої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію".
Судами зазначено, що у відповідача були необхідні передбачені законом повноваження, які дозволяли здійснити таке переміщення, а посада, на яку був переміщений позивач є рівнозначною, оскільки за нею передбачене таке ж спеціальне звання поліції. Суди звернули увагу, що при визначені рівності посад будь-якого врахування кола функціональних обов`язків, ступеню підпорядкованості, посадових окладів, або інших чинників Закон України "Про Національну поліцію" не передбачає.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що сама по собі різниця у розмірі посадових окладів у даному випадку не може сприйматись як нерівнозначність грошового забезпечення за загаданими посадами, оскільки остаточне грошове забезпечення за посадами зрівнюється за рахунок премій. Також апеляційний суд зауважив, що права і обов`язки начальника відділу поліції ГУНП кореспондуються з правами і обов`язками заступника начальника ГУ - начальника кримінальної поліції ГУНП, зокрема, з питань керівництва, організації і контролю за ввіреними підрозділами, з кадрових питань, з питань протидії злочинності та охорони прав і свобод громадян, відтак указані посади є рівнозначними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та ухвалити у справі нове рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Скаргу мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було обґрунтовано та враховано аналогічний правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/19 про те, що переведення працівника на іншу роботу в іншу місцевість можливе лише за його згоди, про що зазначено у статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач вважає, що у порушення пункту 1 частини другої статті 353 КАС України суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Зокрема суди не врахували, що переведення позивача з ГУНП в Житомирській області, яке розташоване у місті Житомир, до Новоград-Волинського відділення поліції, яке розташоване у місті Новоград-Волинський, Житомирської області є переведенням до іншої місцевості, яке в силу вимог статті 32 КЗпП України відбулось без згоди позивача. Скаржник звертає увагу, що матеріали справи не містять рапорт ОСОБА_1 про переведення, а відповідачем не надано будь-яких доказів щодо його згоди на таке переведення.
На думку позивача, припущення судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі різниця у розмірі посадових окладів у даному випадку не може сприйматись як нерівнозначність грошового забезпечення за згаданими посадами, оскільки остаточне грошове забезпечення за посадами зрівнюється за рахунок премій, є безпідставним та необґрунтованим, поза-як суди не перевірили розмір грошового забезпечення за новою посадою та посадою з якої позивача звільнено.
Скаржник зазначає, що подання начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП в Житомирській області підполковника поліції ОСОБА_2 на підставі якого переведено на іншу роботу, у розумінні вимог частини восьмої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" не підпадає під визначення жодної з перелічених ініціатив (підстав) для переведення позивача, адже ОСОБА_2 не є його керівником, а також не є керівником іншої установи або іншого органу.
Зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного також у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 620/2624/19 та від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20160/18.
Ухвалою від 24 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу представник ГУНП в Житомирській області просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити. Зазначає, що порядок переміщення та переведення поліцейських по службі врегульовано Законом України "Про Національну поліцію", а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення КЗпП України. Представник відповідача наголошує, що позивача не переведено для проходження служби до іншого органу (закладу, установи), а переміщено на рівнозначну посаду, що виключає необхідність отримання на це його згоди. При цьому представник відповідача звертає увагу Суду на те, що наказом ГУНП В Житомирській області від 23 лютого 2021 року № 65 о/с позивача звільнено зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.
Ухвалою від 18 червня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом ГУНП в Житомирській області від 10 вересня 2019 року №175 о/с по особовому складу ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області.
Наказом ГУНП в Житомирській області від 14 липня 2020 року №193 о/с по особовому складу відповідно до пункту 8 частини десятої статті 62, підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_1 призначено начальником Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області звільнивши його з посади заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області.
Підставою для винесення указаного наказу слугувало подання начальника управління організаційного-аналітичного забезпечення та реагування, полковника поліції ОСОБА_2 від 13 липня 2020 року.
Уважаючи таке рішення (наказ від 14 липня 2020 року № 193 о/с) необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з до суду з даним адміністративним позовом.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Для правильного вирішення публічно-правового спору, предметом оскарження у якому є рішення суб`єкта владних повноважень, обов`язковим є перевірка такого рішення на відповідність критеріям, визначеним частині другій статті 2 КАС України, а саме чи прийняте (вчинене) таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).
Згідно до частиною третьою статті 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з приписами частини першої статті 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Частиною другою статті 65 Закону № 580-VIII посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції.
Відповідно до частини сьомої статті 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев`ята статті 65 Закону № 580-VIII).
У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності (частини десята та одинадцята статті 65 Закону № 580-VIII).
Відповідно до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок № 1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік).
Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі.
За приписами пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 1235 перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 1235 у разі необхідності для підготовки наказів можуть витребовуватися документи з певних питань проходження служби в поліції, передбачені чинним законодавством України.
Переліком визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Закон № 580-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства.
Зі змісту позовних вимог слідує, що спірні правовідносини виникли з приводу застосування відносно позивача пункту 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII.
Оскаржуваним у даній справі наказом позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області та призначено на посаду начальника Новгород-Волинського відділу поліції ГУПН в Житомирській області.
Суд зазначає, що для цілей застосування статті 65 Закону № 580-VIII поняття "переміщення" та "переведення" є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов`язків) та/або місця несення служби.
Переміщення (переведення) поліцейського може відбуватися за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Підставою для переміщення поліцейського за ініціативою начальників є скорочення штатів або проведення реорганізації; необхідність проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами; службова необхідність - для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
Суд зазначає, що переміщення поліцейського з ініціативи начальників, особливо коли це переміщення передбачає зміну місця несення служби, повинно мати легітимну мету та бути пов`язаним з певними об`єктивними чинниками - інтересами служби. У будь-якому разі воно не може бути прихованою формою покарання, а поліцейські повинні мати засоби правового захисту від переміщень, що не відповідає меті цього інституту.
Законом № 580-VIII встановлені підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте Законом № 580-VIII не встановлено, чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення.
Беручи до уваги, що Законом № 580-VIII не урегульовано питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну, вищу або нищу посаду, у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства.
Cстаттею 32 КЗпП України встановлено можливість переведення на іншу роботу (посаду), у тому числі у межах однієї установи, тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення та в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, переміщення поліцейського на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливо за умови надання поліцейським згоди на таке переміщення.
Така правова позиція в тотожних за змістом правовідносинах була викладена Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20160/18 і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Як убачається з матеріалів справи оскаржуваним у цій справі наказом позивача призначено на посаду начальника Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області, розташованого у місті Новоград-Волинський, Житомирської області.
Тоді як позивач проходив службу у ГУНП в Житомирській області, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згоди на переміщення в іншу місцевість позивач не давав та в ході розгляду цієї справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень таке твердження не спростовано.
Більше того, спірний наказ було видано у період перебування ОСОБА_1 на лікарняному, що виключало можливість подання ним будь-яких заяв щодо спірного наказу у тому числі й відповідного рапорту.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 перевели на роботу в іншу місцевість, без його згоди.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків про законність оскаржуваного наказу ГУНП в Житомирській області від 14 липня 2020 року №193 о/с про переміщення позивача в іншу місцевість, не врахувавши, що таке переведення не може бути здійснено без згоди працівника.
Крім того, Суди дійшли висновків, що переміщення позивача відбулося в межах рівнозначних посад ознакою для визначення рівності яких визначили передбачені у частині другій статті 65 Закону 580-VIII однакові граничні спеціальні звання поліцейських.
Верховний Суд у своїх постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16, від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20160/18 вже сформулював висновок щодо правильності застосування норм матеріального права при визначенні рівнозначних посад поліції для цілей переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що служба в поліції за своїм змістом є державною службою особливого характеру, у зв`язку з чим, в частині, що не врегульована Законом № 580-VIII, до спірних правовідносин може бути застосований Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, в редакції Закону № 117-IX від 19 вересня 2019 року).
За визначенням, неведеним у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, рівнозначною посадою є посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У контексті зазначеного слідує, що рівнозначність посади поліцейського включає в себе декілька факторів, це спеціальне звання, підкатегорії посад з урахуванням рівнів державних органів, а також грошове забезпечення.
Як убачається з матеріалів справи при постановлені рішень судами першої та апеляційної інстанцій визначено, що посада заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області та посада начальника Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області відносяться до однієї категорії (підкатегорії) посад державної служби, однак при цьому не урахували, що такі посади належать до посад державних органів різних рівнів, визначених у частині першій статті 51 Закону № 889-VIII.
Адже, юрисдикція Новоград-Волинського відділення ГУНП в Житомирській області поширюється на Новоград-Волинський район, а орган поліції у якому працював позивач поширює свою юрисдикцію на Житомирську область.
Суди установили, що згідно постанови КМУ від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України" посадовий оклад заступника начальника Головного управління становить - 4 600,00 грн, а начальника відділу поліції - 3 600, 00 грн.
Відтак суди не урахували, що така грошова розбіжність у посадових окладах за згаданими посадами не може сприйматись як рівнозначність грошового забезпечення (як елементу рівнозначності посади) поліцейського, навіть за умови виплати премій, оскільки виплата останніх залежить як від бюджетних асигнувань, так і від інтенсивності та умов служби.
Висновки судів попередніх інстанцій про те, що права і обов`язки начальника Новоград-Волинського відділу поліції ГУНП в Житомирській області кореспондуються з правами і обов`язками заступника начальника Головного управління - начальника кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області, що свідчить про їх рівнозначність, є передчасним, оскільки ґрунтується на вибірковому порівнянні функціональних обов`язків за цими посадами.
Враховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про рівнозначність указаних посад.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем, на якого в силу частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування, не доведено правомірності прийняття оскаржуваного наказу про переведення позивача.
Ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин у поєднанні з обставинами цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи, але неправильно застосовано до них норми матеріального права.
Отже, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи скаржника знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи, а саме суди не урахували і не застосували висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20160/18.
Суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень, визначених статтею 341 КАС України, не може давати правову оцінку доказам, якими сторони обґрунтовують свої позиції. Водночас аргументи, викладені в касаційній скарзі, зокрема цього і вимагають.
Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, зважаючи на приписи частини першої статті 351 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог.