iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 червня 2021 року

м. Київ

Провадження № 11-121сап21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року № 422/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 28 вересня 2020 року № 2722/2дп/15-20 про відмову у притягненні судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності" (далі - рішення ВРП від 23 лютого 2021 року),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із скаргою, в якій просив скасувати рішення ВРП від 23 лютого 2021 року, яким за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 28 вересня 2020 року № 2722/2дп/15-20 було відмовлено у притягненні судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності.

Підстави для скасування оскаржуваного рішення ВРП скаржник вбачає в тому, що воно є неправомірним та немотивованим, не містить посилання на визначені законом підстави відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді. Вважає, що мотиви, зазанчені в рішенні, є поверхові та не ґрунтуються на достатніх доказах.

На переконання ОСОБА_1, його скарга на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП була розглянута неповно, обставини справи досліджено однобічно та надано помилкову оцінку діям судді, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення, яке потягло безпідставне звільнення судді Материнко М. О. від дисциплінарної відповідальності.

На думку скаржника, висновки ВРП про те, що допущені суддею Материнко М. О. під час розгляду справи № 554/11727/15-к процесуальні порушення сталися внаслідок суддівської помилки та не є результатом умисних чи недбалих дій зі сторони судді, є помилковими, оскільки процесуальні порушення допущені суддею Материнко М. О. свідомо і мали наслідком обмеження учасників судового провадження у реалізації ними процесуальних прав, неповноту судового розгляду, порушення принципу змагальності сторін.

Рішення, прийняте суддею Материнко М. О. 30 січня 2020 року, було скасовано ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого від 29 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015000000001358 від 7 липня 2015 року.

На думку скаржника, суддя Материнко М. О. недбало поставилась до виконання своїх службових обов`язків, тому в її діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон

№ 1402-VIII), допущені суддею порушення вимог статей 358, 363, 364 Крипмінального процесуального кодексу України (далі - КПК)свідчать про грубе недотримання норм КПК.

У відзиві на скаргу ВРП просила відмовити в її задоволенні, вказавши на відсутність підстав для скасування її рішення, передбачених частиною першою статті 52 Закону України від 21 рудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), та навела доводи щодо обґрунтованої відмови у притягненні судді Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності, які аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.

За матеріалами справи суд установив, що Материнко М. О. Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п`ять років, Указом Президента України від 2 листопада 2017 року № 348/2017 призначена на посаду судді зазначеного суду.

15 квітня 2020 року до ВРП за вхідним № П-2239/1/7-20 надійшла скарга ОСОБА_1 на дії судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. під час розгляду справи № 554/11727/15-к (провадження № 1-кс/554/16997/2019) і постановлення ухвали від 30 січня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого в особливо важливих справах відділу Прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 29 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42015000000001358 від 8 липня 2015 року, порушеного за частиною першою статті 384, частиною першою статті 374 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зокрема, скаржник зазначав, що під час розгляду його скарги на вказану постанову про закриття кримінального провадження слідчий суддя Материнко М. О. формально підійшла до розгляду такої скарги та, заслухавши за кілька хвилин пояснення сторін, не дослідивши матеріалів, у тому числі матеріалів кримінального провадження, не з`ясувавши думки учасників провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд, а також без проведення судових дебатів вийшла до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, що, на думку ОСОБА_1, становить істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 15 червня 2020 року

№ 1834/2дп/15-20 за скаргою ОСОБА_1 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. з підстав наявності у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків).

Разом із тим Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що доводи скаржника про наявність у діях судді Материнко М. О. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом "г" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), не підтвердилися, оскільки дисциплінарна скарга не містила посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо таких дисциплінарних проступків.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2020 року № 2722/2дп/15-20 відмовлено у притягненні судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження стосовно неї.

Друга Дисциплінарна палата ВРП під час розгляду дисциплінарної справи встановила, що 4 грудня 2019 року до провадження слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. надійшла скарга ОСОБА_1 на постанову слідчого в особливо важливих справах відділу Прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 29 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42015000000001358 від 8 липня 2015 року, порушеного за частиною другою статті 365, частиною першою статті 384, частиною першою статті 374 КК (справа № 554/11727/15-к, провадження № 1-кс/554/16997/2019). (справа 1-кс/554/1697/2019).

За результатом її розгляду 30 січня 2020 року слідчий суддя Материнко М. О. постановила ухвалу, якою відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження. У судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини цієї ухвали із зазначенням дати складення повного тексту цього судового рішення (4 лютого 2020 року), а також роз`яснено порядок і строк її оскарження.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді від 30 січня 2020 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2020 року скасовано ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. від 30 січня 2020 року та призначено новий судовий розгляд скарги ОСОБА_1 в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання слідчим суддею Материнко М. О. вимог КПК.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ухвала від 30 січня 2020 року постановлена слідчим суддею з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. При цьому суд встановив на підставі матеріалів справи, зокрема журналу судового засідання, що слідчий суддя формально підійшла до розгляду провадження та фактично за декілька хвилин заслухала пояснення скаржника, його представника та прокурора, а потім, не досліджуючи жодних матеріалів, у тому числі й кримінального провадження № 42015000000001358, не з`ясувавши в учасників провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме, без проведення судових дебатів вийшла до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення. На думку суду апеляційної інстанції, наведені порушення слідчим суддею правил судового розгляду є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення. Враховуючи, що слідчим суддею суду першої інстанції судовий розгляд скарги ОСОБА_1 фактично не проведений, апеляційний суд дійшов висновку, що це можна виправити лише під час нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Як убачається з копії матеріалів справи № 554/11727/15-к, за результатами нового її розгляду слідчим суддею Блажко І. О. постановлено ухвалу від 30 квітня 2020 року, якою задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано вказану постанову слідчого про закриття кримінального провадження. В апеляційному порядку зазначена ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили.

Надаючи оцінку діям судді Материнко М. О. під час розгляду цієї справи, Друга Дисциплінарна палата ВРП враховувала, що судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення суддею Материнко М. О. засад кримінального процесуального законодавства, оскільки вона в судовому засіданні 30 січня 2020 року без дослідження матеріалів справи, без з`ясування в учасників провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме, а також без проведення судових дебатів вийшла до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, що суперечить вимогам статей 358, 363, 364 КПК.

Водночас Друга Дисциплінарна палата ВРП, відмовляючи у притягненні судді Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності, також врахувала надані нею пояснення. Зокрема, суддя Материнко М. О. вказувала, що в судовому засіданні надали пояснення всі учасники справи, вона надала учасникам справи право ставити запитання, їх жодним чином не було обмежено у реалізації своїх прав, судові дебати слідчим суддею не переривались, сторонам у справі було надано право обмінятися репліками. Суддя Материнко М. О. зазначала, що твердження скаржника про формальний підхід суду до розгляду провадження, нетривале заслуховування думки скаржника, його захисника та прокурора, непроведення судових дебатів під час розгляду скарги та нез`ясування слідчим суддею, чи наявні в учасників справи доповнення, спростовуються технічним записом судового засідання, здійсненим судом у порядку, передбаченому КПК.

Як убачається з оскаржуваного рішення, Друга Дисциплінарна палата ВРП, дослідивши зміст технічного запису судового засідання, дійшла висновку, що фактично у судовому засіданні 30 січня 2020 року відбулись судові дебати, де всі учасники справи надали пояснення, мали можливість ставити запитання, з`ясовано наявність клопотань, які не були заявлені. Зазначене, на думку дисциплінарного органу, свідчило про дотримання суддею Материнко М. О. вимог статей 358, 363, 364 КПК під час розгляду справи № 554/11727/15-к.

Вказаним технічним записом підтверджується, що суддя Материнко М. О. відкрила судове засідання, оголосила склад суду, з`ясувала в учасників судового розгляду питання щодо наявності відводів складу суду, запропонувала учасникам судового процесу надати свої пояснення та поставити запитання, з`ясувала, чи наявні клопотання, які не були заявлені.

При цьому як ОСОБА_1, так і його захисник Фабро Є. А. мали можливість вказати у судовому засіданні, які слідчі дії мали бути проведені органом досудового розслідування для встановлення істини у справі, однак не були вчинені слідчим; обґрунтувати, чому мотиви слідчого, викладені у постанові про закриття кримінального провадження, свідчать про передчасність висновку органу досудового розслідування про відсутність складу кримінального правопорушення та події такого правопорушення; мотивувати, чому необхідно було вчинити додаткові заходи щодо збирання доказів.

Технічний запис судового засідання від 30 січня 2020 року також свідчить, що суддя Материнко М. О. надала можливість учасникам процесу обмінятися репліками та надалі вийшла до нарадчої кімнати. Згодом, продовживши судове засідання, яке тривало з 14:30:21 до 14:31:51, суддя проголосила вступну та резолютивну частини ухвали від 30 січня 2020 року.

Так, приписи статей 358, 363, 364 КПК визначають обов`язок суду дослідити документи в судовому засіданні після з`ясування обставин, встановлених під час судового розгляду, та перевірки їх доказами, з`ясувати в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме, надати учасникам процесу можливість виступити в судових дебатах.

Однак недотримання суддею Материнко М. О. вказаних приписів КПК, яке було розцінене судом апеляційної інстанції як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, не свідчило про неповноту розгляду суддею Материнко М. О. скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

При цьому Друга Дисциплінарна палата ВРП констатувала, що судом апеляційної інстанції не встановлено жодних порушень суддею Материнко М. О. у частині дослідження обставин, з`ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. З ухвали суду від 30 січня 2020 року вбачається, що суддя Материнко М. О. надала оцінку доводам скарги ОСОБА_1 з посиланням на відповідні матеріали кримінального провадження.

Водночас з урахуванням положень частини другої статті 106 Закону № 1402-VIII Друга Дисциплінарна палата ВРП вважала, що порушення суддею норм процесуального права, які були встановлені Полтавським апеляційним судом, хоч і призвели до скасування ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 30 січня 2020 року у справі № 554/11727/15-к, втім не становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що допущені суддею Материнко М. О. порушення мають характер простої суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. За таких обставин Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що у діях судді Материнко М. О. відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а тому слід відмовити у притягненні вказаної судді до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.

Із цих підстав 28 вересня 2020 року Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення № 2722/2дп/15-20 "Про відмову у притягненні судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальнсті".

ОСОБА_1 оскаржив це рішення до ВРП.

Рішенням від 23 лютого 2021 року № 422/0/15-21 ВРП залишила рішення її дисциплінарного органу без змін.

ВРП визнала обґрунтованим висновок її Другої Дисциплінарної палати, що порушення, допущені суддею Материнко М. О. внаслідок простої суддівської помилки, не є результатом її умислу чи недбалості, що, як наслідок, не утворює складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та є підставою для відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Скаржник з таким висновком ВРП не погодився та оскаржив ухвалене нею рішення до Великої Палати Верховного Суду.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Відповідно до частини другої цієї статті право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції"". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення, ухвалені за результатом розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2020 року про відмову у притягненні судді Октябрського районного суду міста Полтави Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження.

Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIIІ, рішення ВРП про залишення без змін указаного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 28 вересня 2020 року.

Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених у його скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VІІІ за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

За змістом частин першої та третьої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарне провадження включає:

1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи (пункт 3 частини першої статті 43 Закону

№ 1798-VІІІ).

За змістом статті 46 Закону № 1798-VІІІ Дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи. Рішення про відкриття дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.

Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (частина перша статті 107 Закону № 1402-VIII). Жодних обмежень щодо суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою Закон № 1402-VIII не містить.

Право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування ВРП як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді.

При цьому ініціатива зазначених осіб є не єдиним джерелом такої інформації, оскільки дисциплінарна справа може бути порушена і за власною ініціативою дисциплінарного органу (за змістом частини десятої статті 49 Закону № 1798-VІІІ).

Вимоги щодо зазначення у скарзі інформації, яка дозволяє ідентифікувати скаржника, та заборони розгляду анонімних скарг передбачені законом з метою дисциплінування осіб, які звертаються зі скаргами, забезпечення добросовісності звернень та можливості притягнення таких осіб до відповідальності за надання недостовірної або завідомо неправдивої інформації щодо дій судді.

Варто наголосити й на тому, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

Тому у випадку встановлення таких обставин дисциплінарним органом ВРП у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені в ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Оцінюючи оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП від 23 лютого 2021 року щодо відсутності підстав для притягнення судді Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суди, як і інші органи державної влади, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон та надавати оцінку обставинам судової справи так, щоб не порушувати довіру громадян до справедливого судового розгляду незалежним і безстороннім судом.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

У зв`язку із цим питання помилок щодо фактів та права, яких начебто припустився суд, не належить до компетенції дисциплінарного органу доти, доки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією.

Отже, оцінка правомірності ухваленого суддями рішення не належить до повноважень дисциплінарного органу і не є предметом розгляду ВРП.

Водночас важливим є спосіб, у який діяли судді під час розгляду справи при виконанні ними процесуальних обов`язків та повноважень.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Відповідно до частини першої статті 306 КПК скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Водночас порядок та межі судового розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора повинні узгоджуватися із завданням цього кримінально-правового інституту, оскільки процедура судового розгляду, передбачена параграфом 3 глави 28 КПК, охоплює значно ширше коло органів та осіб, учасників кримінального провадження, які задіяні на стадії судового розгляду, та порядок виконання процесуальних дій, які випливають із безпосередніх завдань кримінального провадження, що притаманні для розгляду кримінального провадження по суті пред`явленого особі обвинувачення.

Враховуючи, що процесуальне рішення про закриття кримінального провадження має істотне значення для кримінального провадження, слідчий суддя під час розгляду скарги на таку постанову зобов`язаний з`ясувати питання дотримання вимог щодо всебічності та повноти дослідження, оскільки така неповнота може призвести до прийняття необґрунтованого рішення про закриття кримінального провадження.

Тобто під час розгляду скарги на постанову про закриття кримінального провадження слідчий суддя перевіряє не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстави його закриття.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову про закриття кримінального провадження, винесену слідчим на підставі пункту 2 частини першої статті 384 КПК (встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення).

Друга Дисциплінарна палата ВРП з технічного запису судового засідання від 30 січня 2020 року встановила, що судове засідання з розгляду скарги ОСОБА_1 тривало 28 хвилин 41 секунду.

Варто зауважити, що надані учасниками процесу пояснення та поставлені їм запитання безпосередньо стосувалися предмета оскарження, зокрема підстав ухвалення слідчим постанови про закриття кримінального провадження. При цьому як ОСОБА_1, так і його захисник Фабро Є. А. мали можливість вказати у судовому засіданні, які слідчі дії мали бути проведені органом досудового розслідування для встановлення істини у справі, однак не були вчинені слідчим; обґрунтувати, чому мотиви слідчого, викладені у постанові про закриття кримінального провадження, свідчать про передчасність висновку органу досудового розслідування про відсутність складу кримінального правопорушення та події такого правопорушення; мотивувати, чому необхідно було вчинити додаткові заходи щодо збирання доказів.

Технічний запис судового засідання від 30 січня 2020 року також свідчить, що суддя Материнко М. О. надала можливість учасникам процесу обмінятися репліками, а потім вийшла до нарадчої кімнати. Згодом, продовживши судове засідання, яке тривало з 14:30:21 до 14:31:51, суддя проголосила вступну та резолютивну частини ухвали від 30 січня 2020 року.

Дійсно, приписи статей 358, 363, 364 КПК визначають обов`язок суду дослідити документи в судовому засіданні після з`ясування обставин, встановлених під час судового розгляду, та перевірки їх доказами, з`ясувати в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме, надати учасникам процесу можливість виступити в судових дебатах.

Водночас недотримання суддею Материнко М. О. вказаних приписів КПК, яке було розцінене судом апеляційної інстанції як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, не свідчило про неповноту розгляду суддею Материнко М. О. скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

Як убачається з постанови суду апеляційної інстанції, судом не встановлено жодних порушень суддею Материнко М. О. у частині дослідження обставин, з`ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. З ухвали суду від 30 січня 2020 року вбачається, що суддя Материнко М. О. надала оцінку доводам скарги ОСОБА_1 з посиланням на відповідні матеріали кримінального провадження.

Доводи скарги ОСОБА_1 вказаних обставин не спростовують.

ВРП погодилася з висновком її Другої Дисциплінарної палати, що порушення суддею норм процесуального права, які були встановлені Полтавським апеляційним судом, хоч і призвели до скасування ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 30 січня 2020 року у справі № 554/11727/15-к, втім не становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі "Олександр Волков проти України", встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

За підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження є умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Особливістю кваліфікації дій судді із вказаних підстав є встановлення вини у формі умислу чи недбалості, наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя та унеможливленням реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Кваліфікація діяння - це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв`язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

Відповідно до частини другої статті 106 названого Закону скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків.

Отже, зазначеною нормою конкретно визначено, що незаконна відмова в доступі до правосуддя (в тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви) має бути умисною або вчиненою внаслідок недбалості та повинна мати певні наслідки, зокрема такі, що унеможливили б реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвели б до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Крім того, у наведеній нормі визначено, що вчинення суддею дій, передбачених підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, зумовлюють певні наслідки, зокрема унеможливлюють реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвели до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов`язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні у сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.

З огляду на те, що дисциплінарний орган не здобув у ході розгляду матеріалів дисциплінарної справи стосовно судді Материнко М. О. відомостей про недбалість чи умисність дій судді під час розгляду справи № 554/11727/15-к, та настання наслідків для скаржника, з чим погодилась ВРП, скарга не містить обґрунтованих і доведених підстав для скасування рішення ВРП від 23 лютого 2021 року.

Також матеріали дисциплінарної справи не містять жодних відомостей, з яких убачається, що суддя Материнко М. О. порушила порядок розгляду скарги на рішення слідчого про закриття кримінального провадження та надалі - постановленням ухвали від 30 січня 2020 року суттєво вплинула на ефективність реалізації ОСОБА_1 наданих йому прав та обов`язків, оскільки йому нарівні із прокурором було забезпечено право надати пояснення по суті предмета оскарження і в подальшому він безперешкодно скористався своїм правом на оскарження постановленої судом ухвали.

Таким чином, надавши оцінку всім основним доводам та мотивам, якими ОСОБА_1 аргументував вимоги своєї скарги на спірне рішення ВРП від 23 лютого 2021 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не спростовують обґрунтованості висновків ВРП та її дисциплінарного органу.

Оцінивши в сукупності отримані докази, беручи до уваги аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом

№ 1798-VIII, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення судді Материнко М. О. до дисциплінарної відповідальності. Наведені у скарзі ОСОБА_1 доводи висновків ВРП не спростовують.

Передбачені статтею 52 Закону № 1798-VIII підстави для скасування рішення ВРП наразі відсутні. Робота ВРП не характеризувалася недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ у рішеннях у справах "Олександр Волков проти України" і "Куликов та інші проти України". Водночас подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування її рішення.

Керуючись статтями 266, 341, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

................

Перейти до повного тексту