ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В, Єленіної Ж. М., Сімоненко В. М., Ситнік О.М., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року провадження (№ 11-1394заі18) за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року (судді Мороз Л. Л., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Гімон М. М., Кравчук В. М.)
Короткий виклад історії справи
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції, позов, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 листопада 2015 року № 871/0/15-15, яким вирішено внести подання Президентові України про звільнення судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.
На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що оскаржуване рішення відповідач прийняв за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої щодо неї за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 22 квітня 2015 року № 25/2-15. У цьому висновку зазначено про допущені суддею порушення під час розгляду 20 лютого 2014 року двох адміністративних справ відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які стосувалися вчинення ними адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Зокрема, зазначено, що розгляд справ здійснено без дотримання вимог статей 251, 261, 281 КУпАП та без повернення протоколів про адміністративні правопорушення на дооформлення до органів внутрішніх справ (не вказано, вимоги яких саме працівників міліції вони не виконали, відсутнє обґрунтування законності таких вимог, не зазначена адреса місця вчинення правопорушень). Також указано на відсутність інших, окрім протоколів про адміністративні правопорушення та рапортів працівників міліції, доказів вчинення адміністративних правопорушень. Водночас ВРЮ встановила, що судовий розгляд указаних справ проведено 20 лютого 2014 року в нічний час.
На переконання позивачки, під час розгляду зазначених справ вона не допустила порушень норм права, не вчинила жодних дій щодо дискредитації судової влади та дій, що порочать звання судді. ОСОБА_1 зазначає, що ТСК не перевірила обставин участі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у масових акціях протесту як однієї з обов`язкових умов для проведення перевірки судді суду загальної юрисдикції за пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». У свою чергу члени ВРЮ також не перевірили існування підстав для проведення перевірки та відкриття відносно неї дисциплінарного провадження, оскільки за статтею 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих судів віднесено до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС).
Також ОСОБА_1 наголосила на тому, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судових рішень, відповідно ухвалені суддями рішення не повинні бути предметом перегляду поза межами установленої процесуальним законом процедури оскарження, при цьому зазначила, що прийняті нею постанови від 20 лютого 2014 року про притягнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку не оскаржені, не скасовані та є чинними.
Позивачка вважає, що ВРЮ на засіданні 17 листопада 2015 року не встановила обставин, що можуть свідчити про порушення присяги судді.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскаржуване рішення є законним і правових підстав для його скасування судом немає, оскільки установлені під час дисциплінарного провадження порушення суддею ОСОБА_1 вимог закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.
Таким чином, ВРЮ правильно встановила наявність у її діях ознак порушення присяги, що є достатньою підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Застосоване відповідачем стягнення є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції погодився з висновками ВРЮ про те, що під час розгляду справ щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було забезпечено їх права на захист, а в прийнятих за результатами розгляду цих справ постановах не відображено об`єктивної сторони вчиненого правопорушення, тобто в чому саме полягала злісна непокора правопорушників законним вимогам працівників міліції, які конкретно дії були ними вчинені.
Крім того, наявні у справі докази отримані виключно від працівників міліції, тобто з одного джерела, при цьому були суперечливими та недостатніми для визнання цих осіб винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КУпАП, та накладення найсуворішої санкції, передбаченої цією статтею, а саме арешту строком на 15 діб.
Водночас у справі щодо ОСОБА_2 зазначено про наявність обставини, яка пом`якшує відповідальність, а саме щирого каяття, однак це ніяк не вплинуло на суворість санкції. Крім того, на порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова позивачка проводила засідання в нічний час доби.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої посилалась на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В основному наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до того, що суддя ОСОБА_1 розглянула справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до вимог закону, права на захист цих осіб не порушувала, прийняті нею 20 лютого 2014 року постанови є чинними, жодної скарги на рішення або дії судді від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції, ТСК або ВРЮ не надходило, при цьому матеріали не містили даних про те, що ці особи були учасниками мирних зібрань, а відповідач, діючи поза межами своїх повноважень, фактично вдався до оцінки ухвалених суддею постанов, що віднесено до компетенції судів вищих інстанцій, водночас ті порушення, про які зазначила ВРЮ в спірному рішенні, не підпадають під ознаки порушення суддею присяги, визначені частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, позивачка посилається на відсутність у ВРП пропорційного підходу до призначення покарань за дисціплінарне порушення відносно неї, оскільки не були враховані дії, за які притягувались до відповідальності зазначені особи, та що в результаті притягнення їх до адміністративної відповідальності не наступили будь-які тяжкі наслідки, а також те, що зазначені особи постанови суду не оскаржували та визнали свою вину.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, спростовуючи доводи апеляційної скарги позивачки, вказала, що ОСОБА_1 допустила прояви необ`єктивності та упередженості під час розгляду справ про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: суддя не здійснила належного з`ясування всіх обставин цих справ, зокрема всіх елементів об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, притягнула до відповідальності зазначених осіб на підставі доказів, отриманих з одного джерела - від працівників міліції, і застосувала найбільш суворий вид відповідальності - арешт строком на 15 діб, не з`ясувавши даних про осіб порушників та залишивши поза увагою наявність пом`якшуючої обставини - визнання одним з них своєї вини. При цьому розгляд справ здійснено в нічний час доби без наведення будь-якого обґрунтування потреби для цього, що могло мати певний психологічний вплив на затриманих, зокрема, мотивувати до відмови від отримання професійної правової допомоги з огляду на їх зацікавленість у якнайшвидшому судовому розгляді.
За висновками Великої Палати Верховного Судудопущені суддею ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади, що свідчить про наявність у її діях ознак порушення присяги судді, та є достатніми для внесення подання Президентові України про звільнення цієї судді з посади за порушення присяги. Велика Палата Верховного Суду вважала правильним висновок ВРЮ про те, що застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому нею проступку.
Разом з тим з такими висновками Великої Палати Верховного Суду погодитись повною мірою не можна, оскільки вони висловлені без урахування пропорційності застосованого стягнення важкості проступку та наслідків порушень, допущених суддею.
Відповідно до частини третьої статті 34 Касаційного адміністративного судочинства України (далі- КАС України) викладаємо свою окрему думку.
Підстави та мотиви окремої думки
Незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Влада повинна уважно розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 розділу VII Рекомендації/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року).
У пункті 39 Спільного висновку Венеціанської комісії та Дирекції із співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» наголошено: «Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів включає дотримання професійних та особистих обов`язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження».
У висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначається, що для того щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки (пункт 60).
У справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) (пункт 76) зазначив, що у своїй доповіді за результатами відвідування України ОСОБА_4 , Комісар з прав людини Ради Європи, (19 - 26 листопада 2011 року), CommDH(2012)10, 23 лютого 2012 року підкреслив, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження. Заходи дисциплінарного впливу мають регулюватися чіткими нормами і процедурами, передбаченими в межах самої судової системи, і такими, що не підпадають під політичний або інший неправомірний вплив.
Відтак суддя не може нести відповідальність за ухвалене ним судове рішення, а ВРЮ не повинна вдаватись до перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення поза межами апеляційного перегляду судових рішень суддів, оскіл