Постанова
Іменем України
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 742/3592/15-к
провадження № 51-112 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Кузнецова С. М.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
захисника Фесика І. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Фесика І. А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270000000253, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Прилуки Чернігівської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Чернігівськийапеляційний суд 03 листопада 2020 рокускасував вищевказаний вирок місцевого суду й ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49
КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
За обставин, викладених у вироку апеляційного суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що працюючи на посаді лікаря-невропатолога поліклінічного відділення Прилуцької центральної районної лікарні, не маючи відповідно до посадової інструкції та інших нормативно-правових актів повноважень на прийняття рішень про встановлення групи інвалідності чи про направлення до медико-соціальної експертної комісії медичних документів для розгляду питання про встановлення групи інвалідності, або підготовки одноособово таких документів, у серпні 2014 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті у приміщенні поліклінічного відділення Прилуцької ЦРЛ, розташованого за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, б. 98, повідомив ОСОБА_2, що їй можливо встановити 1 групу інвалідності, однак для цього потрібно надати 300 доларів США одному з членів медико-соціальної експертної комісії та таку ж суму для нього.
18 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулася на прийомі до ОСОБА_1 та повідомила про наявність у неї можливості надання коштів, на що останній повідомив про необхідність надати йому документи про результати її попередніх медичних обстежень і розпочав лікування ОСОБА_2 .
У подальшому, 23 червня 2015 року, близько 12 год, ОСОБА_1, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, під час зустрічі із ОСОБА_2, ознайомившись з наданими нею документами про результати її попередніх медичних обстежень, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення шляхом обману, запевнив останню в тому, що підготує медичні документи необхідні для розгляду медико-соціальною експертною комісією питання про встановлення їй групи інвалідності. Після чого ОСОБА_2, перебуваючи під впливом обману, добровільно передала ОСОБА_1 належні їй грошові кошти в розмірі 12 000 грн, які останній взяв. Однак, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, ОСОБА_1 злочин не закінчив з причин, які не залежали від його волі, оскільки реальної можливості розпорядитися отриманими від ОСОБА_2 грошовими коштами не мав.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Фесик І. А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів указує на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги, яка містила доводи виключно про неповноту судового розгляду та скасував вирок місцевого суду з іншої підстави - невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що апеляційний суд не мав права досліджувати докази, оскільки прокурор не аргументував та не зазначив підстав для їх повторного дослідження. Посилається на те, що ОСОБА_2 безпідставно не була визнана потерпілою по справі після зміни прокурором обвинувачення нач. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України та відповідно розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора відбувся за відсутності потерпілої, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, що є підставою для скасування вироку апеляційного суду. Крім того, стверджує, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою твердження сторони захисту про провокацію з боку органу досудового розслідування вчинення кримінального правопорушення. Наполягає, що апеляційний суд не врахував аргументів сторони захисту про недопустимість доказів, які були отримані внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), оскільки захисту не були відкриті в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, процесуальні документи, що стали підставою для проведення НСРД, при цьому стороною обвинувачення не надано суду докази того, що були вжиті всі необхідні та залежні від прокурора заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів до моменту направлення кримінального провадження у суд, однак вказані документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі та процесуальної поведінки прокурора. Крім того зазначає, що апеляційний суд встановлюючи інші фактичні обставини справи ніж суд першої інстанції не дослідив повторно всі докази, які досліджувалися місцевим судом. Більш того, надав іншу оцінку показанням свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без їх безпосереднього допиту у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник Фесик І. А. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження,перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно положень ч. 2 ст. 420 КПК України вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Статтею 412 КПКУкраїни передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Як убачається з вироку суду апеляційної інстанції, ці вимоги закону при перегляді кримінального провадження вказаним судом не виконані.
У вироку апеляційний суд, поміж іншого, в обгрунтування висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, послався на докази отримані по даному кримінальному провадженню за результатами проведених НСРД, зокрема, аудіо-, відеоконтролю за особою та контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту.
Згідно положеньст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
Частина 11 статті 290 КПК України передбачає, що сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
Відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК України у разі, якщо сторона кримінального провадження не здійснила відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Згідно з положеннями ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
А відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.
Обов`язковим елементом порядку отримання доказів у результаті негласної слідчої (розшукової) дії є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення. Сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді. Інакше від самого початку судового розгляду сторона захисту перебуватиме зі стороною обвинувачення в нерівних умовах.
Здійснення перевірки доказів на їх допустимість, якщо сторона захисту ставить їх під сумнів, є обов`язком суду, з чого випливає й необхідність дослідження дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, рішення про необхідність розсекречування яких, відповідно до ч. 1 ст. 255 КПК України та п. 5.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 року
№ 114/1042/516/1199/936/1687/5, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, приймає прокурор.
Як слідує з правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 жовтня 2019 року провадження № 13-43кс19, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння. Відповідно такі процесуальні документи, у тому числі, ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД, повинні досліджуватися судом під час судового розгляду з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД.
Якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення.
Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання.
Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.
У випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов`язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
З матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що в суді першої інстанції прокурор заявив клопотання про долучення до матеріалів провадження ухвали слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 15 червня 2015 року про надання дозволу на проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи та постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 16 червня 2015 року (т. 2, а. п. 194-201).
Як слідує із журналу та технічного запису судового засідання від 06 вересня 2019 року в суді першої інстанції, прокурор повідомив, що зазначені документи були розсекречені лише на початку квітня 2017 року, разом з цим не надав суду докази того, що були вжиті всі необхідні та залежні від сторони обвинувачення заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів до моменту направлення кримінального провадження у суд, однак вказані документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі та процесуальної поведінки прокурора. У цьому ж засіданні судом було ухвалено рішення про задоволення клопотання прокурора та долучення вказаних процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, до матеріалів кримінального провадження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, при постановленні вироку щодо ОСОБА_1, вирішуючи питання допустимості доказів, отриманих за результатами проведення НСРД, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, належним чином не перевірив процесуальних підстав проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій та дійшов передчасного висновку, що вказані докази є допустимими.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, згідно пункту 16 вказаної правової норми відноситься принцип безпосередності дослідження доказів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, частково дослідивши докази у кримінальному провадженні, дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та ухвалив обвинувальний вирок.
Згідно приписів ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний і постановляє обвинувальний вирок, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно.
Наведене вище не означає, що положення ст. 23 КПК України слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли мова йде про скасування виправдувального вироку. Наприклад, якщо апеляційний суд робить лише іншу юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом.
Однак у ситуації, коли апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин.
Як слідує із вироку, суд першої інстанції оцінюючи показання свідка ОСОБА_2 вказав, що вона перебуває на обліку у лікаря - психіатра, а тому не можна достовірно стверджувати про те, що зазначені нею обставини мали місце саме в такому розумінні, як вона пояснила.Крім цього зазначив, що свідок ОСОБА_3, яка є донькою ОСОБА_2, є ненадійним свідком у розумінні достовірності показань.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, не допитавши вказаних свідків під час апеляційного розгляду, всупереч принципу безпосередності дослідження доказів, надав їх показанням іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, та в подальшому поклав показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в обгрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Також апеляційний суд послався у вироку, як на доказ, що підтверджує винуватість ОСОБА_1, на досліджений під час апеляційного розгляду протокол про результати аудіо-, відеоконтролю за особою від 23 червня 2015 року (т. 1, а. п. 46) та відеозапис даної слідчої дії.
При цьому апеляційний суд зазначив, що як слідує з відеозапису слідчої дії, зафіксованої на компакт-диску DVD-R № 1622, 23 червня 2015 року відбулася зустріч між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у службовому кабінеті останнього в поліклінічному відділенні Прилуцької ЦРЛ, під час якої ОСОБА_2, на вимогу ОСОБА_1, під час розмови передала обвинуваченому грошові кошти за підготовку останнім документів для отримання нею 1 групи інвалідності. Грошові кошти ОСОБА_2 поклала на стіл, а ОСОБА_1 їх забрав та поклав у кишеню медичного халату, який був на ньому вдягнений.
Разом з тим, як слідує із журналу та технічного запису судового засідання від
04 травня 2017 рокув суді першої інстанції, після відтворення у судовому засіданні наявних на диску файлів засуджений ОСОБА_1 заявив про їх фальсифікацію та монтаж, стверджував, що в дійсності події відбувалися по іншому (т. 2, а. п. 125).
З метою перевірки зазначених тверджень, прокурором було заявлено клопотання про призначення судової техніко-фоноскопічної експертизи (т. 2, а. п. 123), яке ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 травня 2017 року було задоволено (т. 2, а. п. 126).
Згідно з висновку експерта № 8921/17-35 від 08.06.2017 року відеофонограми, які містяться на компакт-диску DVD-R № 1622, є копіями та встановити по копіям, чи проводився запис відеофонограм безперервно, чи зазнавали вони змін та чи є ознаки механічного, електроакустичного монтажу або прояви якоїсь попередньої цифрової обробки неможливо (т. 2, а. п. 134-136), на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув.
Крім цього, в апеляційній скарзі прокурором було заявлено клопотання про призначення повторної судової експертизи відеозвукозапису по компакт-диску DVD-R № 1622. Однак, в порушення вимог кримінального процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції ухилився від прийняття рішення за вказаним клопотанням.
Також, як слідує з матеріалів кримінального провадження, захисник Фесик І. А. та обвинувачений ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявляли про провокацію з боку органу досудового розслідування до вчинення злочину (т. 1, а. п. 160, 163-166), а засуджений в ході апеляційного перегляду стверджував, що став жертвою провокації.
Відповідно до практики ЄСПЛ у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. Дотримання цього принципу особливо важливе, якщо оперативно-розшуковий захід було проведено без достатньої правової підстави чи належних гарантій недопущення зловживань (п.п. 133-135 рішення у справі "Худобін (Khudobin) проти Російської Федерації" від 26 жовтня 2006 року, п. 60 рішення у справі "Раманаускас проти Литви" від 5 лютого 2008 року).
Якщо обвинувачені висувають аргумент про підбурювання, внутрішньодержавні суди зобов`язані розглянути його в рамках змагальної, ретельної, всебічної і переконливої процедури, при цьому на сторону обвинувачення покладається тягар доведення відсутності підбурювання. Межі судової перевірки повинні включати мотиви прийняття рішення про негласний захід, про ступінь участі правоохоронного органу в скоєнні злочину, а також про характер будь-якого підбурювання або тиску, якого зазнав заявник (п. 55 рішення у справі "Носко и Нефедов проти Росії" від 30 жовтня 2014 року).
Проте суд апеляційної інстанції не перевірив та не надав оцінки вказаним твердженням сторони захисту, що має суттєве значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
Зазначені вище обставини, на думку колегії суддів, дають підстави стверджувати, що суд апеляційної інстанції формально розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, чим порушив право учасників процесу на об`єктивний та неупереджений розгляд провадження у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, так як перешкодили суду ухвалити щодо ОСОБА_1 законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин, вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, оскільки ухвалений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга захисника підлягає частковомузадоволенню.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід врахувати викладене, надати грунтовні відповіді на доводи апеляційної скарги прокурората ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення.
Разом з тим, як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 є свідком по справі, а тому доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний розгляд був проведений за її відсутності як потерпілої, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, є неспроможними.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд