Постанова
Іменем України
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 726/2128/16-ц
провадження № 61-19595св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 03 червня 2019 року у складі судді Асташева С. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду ід 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О., про визнання заповіту неукладеним правочином.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати -
ОСОБА_5 . На випадок своєї смерті ОСОБА_5 04 лютого1999 року склала заповіт, яким заповіла 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О.
Позивач вважав, що вказаний заповіт, як правочин, його матір`ю не укладався та не підписувався, а є наслідком підробленням її підпису, тобто не було волевиявлення особи на підписання правочину. Звертає увагу на те, що він перебував у гарних стосунках із своєю матір`ю, жодних причин заповідати своє нерухоме майно ОСОБА_2 у неї не було.
У зв`язку з цим просив визнати неукладеним заповіт ОСОБА_5 від 04 лютого 1999 року № 483, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О., згідно з яким ОСОБА_5 заповіла 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від
24 вересня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права. Суд також зазначив, що починаючи
з моменту виникнення права на звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права минуло більш ніж три роки (як це передбачено статтею 76 ЦК УРСР), що є підставою для відмови у позові.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився
з висновком суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту, як визнання заповіту неукладеним, є неналежним способом захисту порушеного права позивача. При цьому апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності як підстави для відмови
в позові не впливає на законність та обґрунтованість рішення суду.
Крім того апеляційний суд вказав, що у випадку відсутності волевиявлення особи на підписання правочину він може бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, а не неукладеним. При цьому, у 2000 році ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним вказаного заповіту та визнання права спадкування за законом. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07 червня 2000 року
в задоволенні позову відмовлено. Вказаним судовим рішенням встановлено, що підпис у заповіті від 04 лютого 1999 року та підпис у рядку № 483 нотаріальних дій вірогідно вчинено ОСОБА_5 .
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вказаний заповіт, як правочин, його матір`ю не укладався та не підписувався, тобто не було волевиявлення особи на підписання правочину, а є наслідком підроблення її підпису; заповітом порушуються його права як спадкоємця першої черги; вважає, що він обрав належний спосіб для захисту свого порушеного права, і лише цей спосіб
є доцільним і ефективним.
У січні 2000 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що відповідно до заповіту від 04 лютого 1999 року № 483, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О., ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповіла
ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Садгірського районного суду від 07 червня 2000 року
в справі за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 04 лютого 1999 року № 483, складеного ОСОБА_5, та визнання права спадкування за законом, в задоволенні позову відмовлено.
Вказаним рішенням суду встановлено, що підпис у заповіті від 04 лютого
1999 року та підпис у рядку № 483 нотаріальних дій вірогідно вчинено ОСОБА_5 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 листопада 2015 року № 48408545 ОСОБА_1
є власником 1/3 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вказану частку передувало рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 26 серпня 2014 року, яким встановлено факт спорідненості ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як сина та матері, а також визнано договір дарування від 15 лютого 2013 року, яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 1/2 частку у праві спільної власності на вказане майно в складі 2/3 часток, недійсним.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити
у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що "якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що "такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів".
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина перша та друга статті 1257 ЦК України).
Суди встановили, що наведених позивачем підстав позову встановленим законом та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача
є пред`явлення, зокрема, вимоги про визнання заповіту недійсним, позивач звертався з таким позовом, у задоволенні якого відмовлено рішенням Садгірського районного суду від 07 червня 2000 року.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову
в задоволенні позову про визнання заповіту неукладеним правочином.