ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2021 року
м. Київ
справа № 820/324/17
адміністративне провадження № К/9901/16655/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №820/324/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закомельське" науково-виробниче об`єднання "Сільгосптехніка" до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішень, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Закомельське" науково-виробниче об`єднання "Сільгосптехніка" - адвоката Бартоша Руслана Григоровича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Дюкарєвої С.В., суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.
в с т а н о в и в :
ТОВ "Закомельське" НВО "Сільгосптехніка" звернулося до суду з позовом про скасування рішень Ізюмського об`єднанного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.10.2016 №№35-68.
В обґрунтування заявлених вимог вказувало, що штрафні санкції та пеня нараховані без урахування положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року позов задоволено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суди встановили, що 06.10.2016 відповідачем на підставі п.2 ч.9 ст.106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" були винесені рішення №№ 35 - 68, якими застосовано фінансові санкції на сумі 614,98 грн та нараховано пеню в сумі 19968,24 грн за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з квітня 2006 року по жовтень 2008 року.
Не погоджуючись із цими рішеннями Пенсійного органу, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на час прийняття органом Пенсійного фонду України спірних рішень від 06.10.2016 норма закону, яка передбачала відповідальність за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків втратила чинність у зв`язку з набранням з 01.01.2011 чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що на підставі абзацу п`ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач через свого представника подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий судовий розгляд. В обґрунтування своїх вимог посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Згідно із статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до ч. 4 ст. 14 № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.
Статтею 18 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є цільовим загальнообов`язковим платежем, який справляється на всій території України, вони не включаються до складу податків, інших обов`язкових платежів, що складають систему оподаткування (статтю 18 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (частину другу статті 106 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Згідно із пунктом 2 частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-IV за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10% своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20% зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50% зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів (частину дев`яту статті 106 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08 липня 2010 року).
Водночас за приписами абз.5 п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Абзацом 6 п.7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, за фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування збережено повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій.
Вказана норма передбачає вчинення органами Пенсійного фонду стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та штрафних санкцій відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Відповідно до п. 9.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування застосовуються фінансові санкції відповідно до повноважень, якими органи Пенсійного фонду були наділені до 1 січня 2011 року.
Згідно з п. 9.3.2 Інструкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 14.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення після сплати (погашення) у повному обсязі недоїмки окремо за кожний базовий звітний період незалежно від кількості випадків сплати за вказаний період.
Відповідно до п. 9.5 Інструкції рішення про застосування штрафу за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає начальник управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті або його заступник. Рішення приймаються за встановленою формою у двох примірниках. Перший примірник рішення, протягом трьох робочих днів із дня його винесення, вручається під підпис керівнику або головному бухгалтеру страхувальника, банку чи фізичній особі - суб`єкту підприємницької діяльності або надсилається листом з повідомленням про вручення.
Пунктом 9.6 Інструкції визначено, що суми штрафів, передбачених пунктами 9.3 та 9.4 цієї Інструкції, підлягають сплаті страхувальником чи банком, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення, або можуть бути оскаржені у цей самий строк до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це відповідного органу Пенсійного фонду, посадовими особами якого прийнято це рішення.
Відповідно до п. 10.1 Інструкції на суми простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків (недоїмки) та своєчасно не сплачені (не перераховані) фінансові санкції нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку та розмірах, визначених цим пунктом. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем настання строку сплати відповідного платежу, до дня його фактичної сплати страхувальником включно.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Разом з цим, відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим визнається судове рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Проте, у даному випадку апеляційним судом не було надано оцінки доводам позивача та не перевірено фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не було надано оцінки постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014 у справі №820/66/14 на яку, як на підставу обґрунтованості позовних вимог посилалось Товариство.
Так, у позовній заяві позивач вказував, що в межах розгляду справи №820/66/14 апеляційним судом було скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області №Ю-29 від 06.12.2010 в сумі 104091, 90 грн, в тому числі недоїмка - 103565,10 грн, фінансова санкція - 306,8 грн, пеня - 220 грн.
Як зазначав позивач, поточна сума заборгованості стосується періоду, який включений відповідачем до оскаржуваних у даній справі рішень.
Вищевказані обставини апеляційним судом залишені поза увагою, без перевірки та відповідної оцінки, хоча вони є суттєвими при вирішенні питання щодо обґрунтованості спірних рішень про стягнення з позивача фінансових санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з квітня 2006 року по жовтень 2008 року.
Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлені всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд