ПОСТАНОВА
Іменем України
15 червня 2021року
м. Київ
справа № 185/8507/14-к
провадження № 51-4040км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л. Ю.,
суддів Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Піх Ю.
захисника Сербіна А.О. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Василівка Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1 );
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Кишинева (Республіки Молдова), мешканця АДРЕСА_2 ),
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 289 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року засуджено:
- ОСОБА_1 за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна;
- ОСОБА_3 за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_3 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна.
Відповідно до ст. 72 КК вирок Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 16 липня 2013 року, яким призначено покарання у виді штрафу в сумі 1000 грн, ухвалено виконувати самостійно;
- ОСОБА_2 за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК ОСОБА_2 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців з конфіскацією всього майна.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1, ОСОБА_2 та особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, за попередньою змовою між особою, з метою умисного вбивства раніше незнайомого ОСОБА_4 з корисливих мотивів, домовилися про поїздку з ним на його автомобілі таксі "Опель Астра", що належить ОСОБА_5 з м. Тернівки до дачного товариства "Самарчанка", розташованого за с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, приблизно о 16:20 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, прибули на таксі потерпілого до шахти "Самарська" неподалік с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, де особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, вибравши безлюдне місце і переконавшись у відсутності зустрічного і попутного транспорту та сторонніх осіб, попросив ОСОБА_4 зупинити автомобіль на узбіччі, а ОСОБА_1 заздалегідь заготовленим ножем умисно завдав потерпілому не менше 4 ударів у живіт. Потерпілий ОСОБА_4 намагався втекти, однак ОСОБА_1 наздогнав його та завдав ще не менше 5 ударів ножем в груди і шию. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 17:00 на місці скоєння злочину. У цей час ОСОБА_2 обшукав автомобіль таксі та знайшов гроші, що належали потерпілому. внаслідок чого засуджені заволоділи особистим майном потерпілого: грошовими коштами в сумі 370 грн, а з метою приховування скоєного злочину - незаконно заволоділи транспортним засобом "Опель Астра", який належить потерпілій ОСОБА_5, заподіявши їй матеріальної шкоди на суму 80 774,10 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 289 КК скасовано. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку зі смертю обвинуваченого - закрито.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено: доповнено мотивувальну частину вироку словами: "Висновками експертів № 615 від 20 червня 2014 року, № 614 від 18 червня 2014 року, № 436 від 24 червня 2014 року, № 433 від 25 червня 2014 року"; виключено з кваліфікації дій ОСОБА_1, ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289 КК кваліфікуючу ознаку "заподіяння значної матеріальної шкоди". На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону №838-VIII зараховано ОСОБА_2 в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в межах цього кримінального провадження з 02.06.2014 року по 15.09.2016 року та з 11.09.2019 по день набрання вироком законної сили, тобто до 28.09.2020 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Зокрема, засуджений вказує, що апеляційний суд, у порушення вимог кримінального процесуального закону, залишив поза увагою доводи засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього незаконних методів ведення досудового розслідування, без проведення належної перевірки таких доводів шляхом офіційного розслідування уповноваженим органом. Крім того, вважає, що апеляційний суд порушив його право на захист через те, що не вислухав останнє слово та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- захисник Сербін А.О. підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та просив її задовольнити у повному обсязі;
- прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК.
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, щопостановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2020 року попередню ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається зі змісту вказаної постанови, підставами для скасування попередньої ухвали апеляційного суду стало те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 про застосування до них незаконних методів досудового розслідування, зазначивши про безпідставність висновку про доведеність винуватості засуджених за відсутності проведення належної перевірки таких доводів шляхом офіційного розслідування.
Як вірно зазначено касаційним судом у вищенаведеній постанові, такий підхід у контексті положень статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини є неприпустимим.
Так, з системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що висновки та вказівки суду касаційної інстанції для судів першої та апеляційної інстанції є імперативом.
Формулюючи правові висновки та вказівки для суду, що буде здійснювати новий розгляд справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції, Верховний Суд передбачає вплив такого висновку на майбутнє правозастосування. У цьому контексті Верховний Суд діє з принципу "Lex de futuro, judex de praetetito" ("Закон (працює) на майбутнє, суддя (розглядає) минуле"), оскільки касаційній суд не тільки розглядає так зване "минуле", щоб вирішити конкретну справу, але і своїми правовими висновками, які мають прецедентний характер, визначає так зване "майбутнє".
Отже, завдання, яке ставилося перед судом апеляційної інстанції касаційним судом, полягало в тому, щоб перевірити належним чином доводи засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 щодо застосування до них недозволених методів досудового розслідування.
Втім, під час повторного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку щодо забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, не виконав.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наполягали на необхідності належної перевірки застосування відносно них заходів фізичного та психічного впливу правоохоронцями.
Втім, апеляційний суд, спростовуючи зазначені доводи в ухвалі, обмежився твердженням про наявність у провадженні постанови про закриття кримінального провадження від 29 липня 2020 року, прийнятою слідчим першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідно до якої кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.
Однак, з наведеним висновком колегія суддів погодиться не може з огляду на наступне.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.
Так, виходячи зі змісту статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах "Яременко проти України" (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), "Вергельський проти України" (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), "Олексій Михайлович Захарків проти України" (рішення від 24 червня 2010 року), "Нечипорук і Йонкало проти України" (рішення від 21 і квітня 2011 року).
Відповідно до пункту 1 статті 46 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною.
Згідно з практикою Європейського суду допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.
Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що і не було дотримано судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Так, колегія суддів касаційного суду встановила, що при прийнятті рішенняТериторіальним управлінням ДБР у м. Полтаві про закриттякримінального провадження щодо працівників Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодного разу не було допитано особисто, що свідчить, про те, що таке розслідування не було ретельним та ефективним, а доводи заявників про застосування до них незаконних методів розслідування залишились без належної перевірки та реагування, що може призвести до несправедливості кримінального провадження в цілому.
Також, як зазначає ОСОБА_1 в своїй касаційній скарзі, про існування постанови щодо закриття кримінальної справи стосовно працівників правоохоронних органів, йомустало відомо лише після винесення ухвали апеляційної інстанції.
Крім того, до касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 долучені листи Територіального управління ДБР у м. Полтаві №К-10914/15-02-3-20 від 29 жовтня 2020 року та №К-11908/15-02-3-20 від 02 грудня 2020 року, якими засудженого ОСОБА_1 повідомляється, що досудове розслідування, розпочате за можливим фактом застосування до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 методів фізичного та психологічного впливу під час досудового розслідування кримінального провадження щодо них працівниками Павлоградського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області - ще триває та здійснюється групою слідчих першого слідчого відділу управління ДБР у місті Полтава, що суперечить інформації, викладеній в ухвалі апеляційного суду про закриття даного кримінального провадження.
Отже, зважаючи на те, що перевірка доводів засуджених щодо незаконних методів досудового розслідування має суттєве значення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього незаконних методів розслідування в установлений законом спосіб, що суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях у контексті ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободнеодноразово наголошував на необхідності проведення ефективного офіційного розслідування скарг особи про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень.
Тобто, у порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, чим допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК, слід визнати істотним, оскільки воно перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Зважаючи на наведене, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. ст. 412, 419,ч. 2 ст. 439 КПК, у зв`язку з чимкасаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати наведене, ретельно, використовуючи усі процесуальні можливості, здійснити перевірку доводів засудженого щодо застосування до нього незаконних методів слідства, після чого з урахуванням усіх обставин і вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 284, 412, 419, 433, 434, 436, 439, 440, 441, 442 КПК, колегія суддів