Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 201/8615/18
провадження № 61-2588св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний вищий навчальний заклад "Дніпровський базовий медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального вищого навчального закладу "Дніпровський базовий медичний коледж" Дніпропетровської обласної ради (далі - КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж") про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що із наказом від 21 червня 2018 року № 72-к про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення не погоджується, оскільки він є незаконним та виданим з надуманих та штучних підстав. Стверджує про тиск та переслідування з боку адміністрації коледжу, оскільки є викривачем корупційної діяльності, тому користується імунітетом, передбаченим
статтею 53 Закону України "Про запобігання корупції". Крім того, є одинокою матір`ю, яка виховує дитину до 14 років. Зазначає, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ директора КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж"
від 21 червня 2018 року № 72-к про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача фізичного виховання; поновити її на посаді викладача фізичного виховання
КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж" із 21 червня 2018 року; стягнути з КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 9 564,00 грн за період із 21 червня по 02 серпня
2018 року; стягнути з КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж" на її користь виплату заробітної плати за один місяць в сумі 3 723,00 грн; стягнути з
КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж" на її користь 20 000,00 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що вимоги є необґрунтованими, оскільки доведено наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні дисциплінарного проступку, тому наказ від 21 червня 2018 року № 72-К "Про звільнення викладача фізичного виховання ОСОБА_1" винесено із дотриманням вимог трудового законодавства.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з посади викладача фізичного виховання відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства у зв`язку з систематичним невиконанням позивачем без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж". Також позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що вона відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" є викривачем, та не довела, що її звільнення пов`язано з її повідомленнями про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" посадовими особами КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж".
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17 (провадження № 61-10021св18), від 21 лютого 2018 року у справі № 401/512/16 (провадження № 61-1109св18), від 22 серпня 2018 року у справі № 754/4355/17 (провадження № 61-8605св18), від 22 липня 2020 року у справі
№ 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18),постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).
У травні 2021 року КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж" подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, за які їй оголошено догани наказами №№ 32-к, 35-к, 44-к, 60к та законність яких підтверджена у судовому порядку (рішення набрали законної сили), свідчить саме про систематичність вчинення дисциплінарних проступків, адже звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України відбулось після п`яти застосованих до неї заходів дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановлені судами обставини
Судом першої інстанції досліджено накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 від 16 березня 2018 року № 31-к, від 27 березня 2018 року № 35-к, від 29 березня 2018 року № 39-к, від 12 квітня 2018 року № 44-к,
від 23 травня 2018 року № 60-к, з яких вбачається, що вони не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, їх законність підтверджено такими судовими рішеннями: рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2020 року (справа № 201/3432/18), постанова Дніпровського апеляційного суду
від 25 червня 2020 року (справа № 201/3432/18), рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2020 року (справа № 201/7368/18), постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2020 року (справа № 201/7368/18), рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2020 року (справа № 201/7369/18), постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року (справа № 201/7369/18), рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 10 січня 2020 року (справа № 201/7265/18), постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року (справа № 201/7265/18).
Враховуючи той факт, що ухвалені судові рішення у справах №№ 201/3432/18, 201/7368/18, 201/7369/18, 201/7265/18 між тими самими сторонами, та є такими, що набрали законної сили, тому встановлені у цих справах обставини, не підлягають доказуванню у цій справі та є преюдиційними.
Із матеріалів справи вбачається, що підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1 стали наявність попередніх дисциплінарних стягнень, винесених наказами від 16 березня 2018 року № 31-к,
від 27 березня 2018 року № 35-к, від 29 березня 2018 року № 39-к, від 12 квітня
2018 року № 44-к, від 23 травня 2018 року № 60-к, а також подальше вчинення дисциплінарного проступку, який полягав у недотриманні робочої програми, систематичних порушеннях вказівок щодо ведення журналу групи, Положення про організацію навчального процесу в КВНЗ "Дніпровський базовий медичний коледж" при заповненні журналів груп Ф-931, Ф-911, Ф-913, М-933, Ф-32, М-932б, Ф-913а, Ф-911б, А-32, незважаючи на попереднє притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за інші порушення при заповненні журналів груп наказом від 23 травня 2018 року № 60-к. Зазначене зафіксовано у службовій записці заступника директора з навчально-виробничої роботи ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року, та підтверджується показаннями свідка ОСОБА_2 .
Судом також досліджені накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 від 16 березня 2018 року № 31-к, від 27 березня 2018 року № 35-к, від 29 березня 2018 року № 39-к, від 12 квітня 2018 року № 44-к, від 23 травня
2018 року № 60-к, акт від 11 червня 2018 року № 45 "Про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень", запрошення на засідання профспілкового комітету від 18 та 20 червня 2018 року, протокол засідання профспілкового комітету
від 19 червня 2018 року № 31, протокол засідання профспілкового комітету
від 21 червня 2018 року № 32, повідомлення від 21 червня 2018 року № 3 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1, акт від 21 червня 2018 року № 47 "Про неможливість ознайомлення ОСОБА_1 під підпис з наказом "Про звільнення викладача фізичного виховання ОСОБА_1" та видати їй трудову книжку", акт від 02 липня 2018 року № 48 "Про повторну відмову ОСОБА_1
від ознайомлення з наказом від 21 червня 2018 року № 72-К "Про звільнення викладача фізичного виховання ОСОБА_1" та отримання нею трудової книжки", службову записку заступника директора з навчально-виробничої роботи ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.
Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.
Звільнення працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення, а тому при звільненні з цієї підстави роботодавець зобов`язаний дотримуватись порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а також положень статті 43 КЗпП України (отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації), якщо працівник є членом профспілкової організації.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149
КЗпП України). При цьому якщо працівник відмовляється надати таке пояснення, це не буде перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й у формі звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України - за таких обставин просто складається акт.
Підставою звільнення працівника за систематичне невиконання працівником своїх трудових обов`язків без поважних причин (пункт 3 частини першої статті 40
КЗпП України) є чергове конкретне порушення трудової дисципліни чи невиконання (неналежне виконання) покладених на нього трудових обов`язків, а не узагальнюючий висновок роботодавця про те, що "встановлено чисельні порушення".
Отже, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупності таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.
У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
При розгляді судами справ щодо накладення дисциплінарних стягнень судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для накладення стягнення, чи дотримані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147?, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховувались обставини, за яких вчинено проступок тощо.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набув законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.