Постанова
Іменем України
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 635/2555/16-ц
провадження № 61-2036св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року під головуванням судді Шинкарчука Я. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2021 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3 про поновлення строку для визнання недійсним рішення селищної ради, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, скасування державного акту про право власності, зобов`язання селищної ради відвести земельну ділянку позивачам по фактичному користуванню,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3 про поновлення строку для визнання недійсним рішення селищної ради, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, скасування державного акту про право власності, зобов`язання селищної ради відвести земельну ділянку позивачам з фактичного користування.
Просили поновити строк позовної давності про визнання рішення XXIV сесія VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 11 жовтня 2013 року про відмову у наданні їм земельної ділянки у власність (користування) недійсним; визнати незаконним і скасувати рішення Х сесії VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 26 грудня 2011 року про приватизацію земельної ділянки та скасувати Державний акт про право власності серії ЯМ № 951140, зареєстрований за № 632515791007754 від 16 жовтня 2012 року, виданий ОСОБА_3 ; зобов`язати Пісочинську селищну раду Харківського району Харківської області відвести їм земельну ділянку 0,1179 га, розташовану на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по фактичному користуванню.
Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожній по 1/2 частині. До 1965 року земельна ділянка розміром 0,12 га була закріплена за цим будинком.
Зазначили, що 2009 році вони звернулися до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області із заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки та сільською радою надано відповідний дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку розміром 0,12 га.
Вказали, що в 2010 році з даним дозволом вони звернулися до Приватного підприємства "Фінансово-правовий консалтинг" з метою розробки технічної документації. В технічній документації з землеустрою був акт погодження меж земельної ділянки від 25 грудня 2010 року, підписаний і погоджений власниками суміжних ділянок, яка в подальшому була передана для погодження Міськрайонному Управлінню Держкомзему у м. Люботині Харківського району Харківської області.
20 грудня 2011 року земельній ділянці надано кадастровий номер 6325157901:00:003:0106, також необхідно було виготовити обмінний файл в електронному вигляді, але за цей час технічна документація була тричі повернута на доопрацювання, поки вони не звернулися до прокуратури із відповідною заявою.
Зазначили, що лише 22 травня 2013 року електронний документ був перевірений і внесений до Державного земельного кадастру.
28 серпня 2013 року ними до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області подано заяву про затвердження технічної документації із землеустрою щодо оформлення документів, що посвідчують право сумісної власності на земельну ділянку площею 0,1179 га, розташованої на АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по фактичному користуванню.
Рішенням XXIV сесія VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 11 жовтня 2013 року їм відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо оформлення документів з посиланням на те, що ця земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту серії ЯМ № 951110, зареєстрований за № 632515791007754 від 16 жовтня 2012 року.
Вважали, що фактично ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку, яка належить їм, та вона, як суміжний землекористувач, не погоджувала розташування межі між своєю ділянкою і їхньою.
Посилалися на те, що в серпні 2015 року була проведена повторна топографо-геодезична зйомка та виявилось, що на адресу: АДРЕСА_1 існує місце накладання сусідньої земельної ділянки на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачами не доведено факту порушення їхніх прав та інтересів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 січня 2021 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просять оскаржувані судові рішення скасувати, і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог:
- поновити строк позовної давності про визнання рішення від 11 жовтня 2013 року XXIV сесії VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області про відмову в наданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки у власність (користування) недійсним;
- визнати незаконним та скасувати рішення Пісочинської селищної ради Х сесії VI скликання від 26 грудня 2011 року про приватизацію земельної ділянки та скасувати державний акт про право власності серії ЯМ № 951140, зареєстрований за № 632515791007754 від 16 жовтня 2012 року, виданий ОСОБА_3 ;
- зобов`язати Пісочинську селищну раду Харківського району Харківської області відвести Єрьоменко Н. Є. та ОСОБА_2 земельну ділянку 0,1179 га, розташовану в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по фактичному користуванню.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі наведено підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявники вказують, що судами обох попередніх інстанцій не було звернуто увагу на ту обставину, що ніякого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не існує. Відповідач ОСОБА_3 продала вказану земельну ділянку іншій особі, яка є громадянином іншої країни.
Вважають, що селищна рада не мала правових підстав для передачі спірної земельної ділянки відповідачу, адже нею не дотримано процедури вилучення цієї земельної ділянки, а тому процедуру передачі земельної ділянки іншій особі не можна вважати правомірною.
Топографо-геодезичною зйомкою поведеною у вересні 2015 року встановлено факт накладення земельних ділянок на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Крім того проведеною у справі експертизою встановлено, що межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 не винесені, а тому цієї земельної ділянки не існує.
Заявники вказують, що порушення, допущені апеляційний судом виявились у тому, що ним не було надано увагу доказам на підтвердження того, що до 1965 року спірна земельна ділянка 0,12 га була закріплена за будинком АДРЕСА_1 ; позивач ОСОБА_2 має пільгу, встановлену як член сім`ї загиблих (померлих) ветеранів війни; апеляційним судом необґрунтовано було відхилено посилання на те, що позивачам не було запропоновано підписати акт погодження меж землекористування.
Посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 06 лютого 2013 року у справі № 6-169цс12 де зазначено, що сама по собі відсутність у особи документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку не може бути підставою для відмови їй у судовому захисті таких прав.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Харківського районного суду Харківської області.
03 березня 2021 року цивільна справа № 635/2555/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 18 вересня 1947 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6, ОСОБА_7 придбали домоволодіння АДРЕСА_1 на садибі 0,12 га.
ОСОБА_1 належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 квітня 2007 року 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
На земельній ділянці розташований житловий будинок літ "А-1", дерев`яний, житловою площею 13,80 кв. м, загальною площею 33,40 кв. м. При цьому житловому будинку є надвірні будівлі: сарай - літ "Б", льох - літ "В", кухня - літ "Г", сарай - літ "Д", вбиральня - літ "Е", огорожа - № 2-3. Ця 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель належить спадкодавцю ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого 15 вересня 1971 року Другою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області, реєстровий номер № 2705, зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації 21 вересня 1971 року, реєстрова книга № 19, реєстровий № 2223 (а. с. 4, 188, том 1).
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2008 року у справі № 2-3736/08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5, 185-186, том 1).
Рішенням XXIV сесія VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 16 квітня 2009 року надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по фактичному користуванню. Орієнтовна площа земельної ділянки 0,12 га (а. с. 16, 173, том 1).
Рішенням XXV сесії V скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 16 квітня 2009 року надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку містобудівного обґрунтування можливості виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, господарчих будівель і споруд в АДРЕСА_4 (а. с.160, том 1).
Рішенням XXIХ сесії V скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 03 грудня 2009 року затверджено містобудівне обґрунтування розташування індивідуальної житлової забудови ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 (а. с.161, том 1).
Рішенням XХХІ сесії V скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 18 лютого 2010 року затверджено містобудівне обґрунтування та надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту відведення земельної ділянки щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 між будинками АДРЕСА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд, орієнтовною площею 0,11 га. Присвоєно поштову адресу земельній ділянці АДРЕСА_2 (а. с. 138, том 1).
Рішенням X сесії VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 26 грудня 2011 року затверджено проект відведення із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_2 . Передано безоплатно у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1090 га, в тому числі 0,1090 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_2 . Видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку (а. с. 99, 139, том 1).
На підставі цього рішення селищної ради Надточій В. О. 16 жовтня 2012 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 951140, кадастровий номер 6325157901:00:003:0105, площею 0,1090 га у межах згідно з планом, що розташована на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 118, том 1).
Рішенням XXIV сесії VI скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 11 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою з переоформлення права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 демонтувати паркан з металевої сітки та звільнити самовільно зайняту приватизовану земельну ділянку на АДРЕСА_2 . Рекомендовано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виконати геодезичну зйомку земельної ділянки на АДРЕСА_1 без урахування прилеглої приватизованої земельної ділянки на АДРЕСА_2 (а. с. 17, том 1).
З висновку судової земельно-технічної експертизи № 11231, складеної 15 листопада 2017 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, встановлено, що фактичне розташування меж земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідає розташуванню меж згідно даних, які містяться в технічній документації із землеустрою. Згідно порівняних даних, які містяться в технічній документації на земельну ділянку, кадастровий номер 6325157901:00:003:0106, за адресою: АДРЕСА_1 та даних, які містяться в проекті землеустрою на земельну ділянку № 6325157901:00:003:0105 за адресою: АДРЕСА_2 накладення меж земельних ділянок відсутнє.
Окрім того з мотивувальної частини висновку експерта встановлено, що провести співставлення координат точок повороту фактичних меж земельної ділянки № НОМЕР_1 з координатами точок повороту відповідно до даних технічної документації не надається можливим, у зв`язку з відсутністю координат точок повороту фактичних меж земельної ділянки № НОМЕР_1, як і провести співставлення координат точок повороту фактичних меж земельної ділянки № НОМЕР_1 з координатами точок повороту відповідно до даних проекту землеустрою на земельну ділянку № НОМЕР_2 не надається можливим, у зв`язку з відсутністю координат точок повороту фактичних меж земельної ділянки НОМЕР_1 . Відтак, визначити фактичну площу накладення земельних ділянок між собою (земельної ділянки № НОМЕР_1 та земельної ділянки АДРЕСА_2 ) можливо при наданні на дослідження координат точок повороту фактичних меж земельної ділянки НОМЕР_1.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Згідно зі статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України (частина восьма статті 118 цього Кодексу).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).
Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Умовами статті 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" було затверджено форму державного акта на право власності на земельну ділянку. Видавалися державні акти вказаного зразка державними органами земельних ресурсів при місцевих державних адміністраціях або органах місцевого самоврядування, підписувались головою місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, а також начальником державного органу земельних ресурсів.
Постановами Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 року № 926, від 12 листопада 2008 року № 1019 були змінені форми державного акту на право власності на земельну ділянку.
До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України "Про Державний земельний кадастр" державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту "в" статті 2 Закону України "Про землеустрій" (тут і далі у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення органом місцевого самоврядування) землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
За змістом пунктів "г" та "ґ" статті 20 того ж Закону землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути) та організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою.
Одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункту "і" частини першої статті 25 Закону України "Про землеустрій").
Вимоги до технічної документації із землеустрою передбачені статтею 55 Закону України "Про землеустрій". Зокрема, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Водночас, згідно статті 63 цього Закону функції по проведенню самоврядного контролю при здійсненні землеустрою покладаються на сільські, селищні, міські, районні та обласні ради відповідно до законодавства України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України "Про землеустрій").
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння кожна по 1/2 частині, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Рішенням Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 16 квітня 2009 року позивачам надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0, 12 га. Однак, до селищної ради із заявою щодо вирішення питання про затвердження технічної документації із землеустрою вони звернулись лише у 2013 році.
При цьому, ОСОБА_3 визначені законом вимоги для приватизації земельної ділянки було проведено у 2011 році та за їх результатами передано безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,1090 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_2, а у 2012 році їй видано відповідний Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 951140.
З висновку судової земельно-технічної експертизи від 15 листопада 2017 року № 11231 встановлено, що за даними технічної документації на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та даними, які містяться в проекті землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, накладення меж земельних ділянок ? відсутнє.
Разом з тим, судовим експертом встановлено, що фактичне розташування меж земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідає розташуванню меж згідно даних, які містяться в технічній документації із землеустрою.
У мотивувальній частині висновку судової земельно-технічної експертизи від 15 листопада 2017 року № 11231 зазначено, що встановити фактичну площу накладення земельних ділянок між собою (земельної ділянки № НОМЕР_1 та земельної ділянки АДРЕСА_2 ) не видається можливим.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивачі, розробивши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у 2013 році, подали його на затвердження належному розпоряднику спірної земельної ділянки та не отримали дозвіл на оформлення речового права на неї, не набули ані право власності, ані право користування спірною земельною ділянкою у передбаченому законом порядку, отже, оскаржуваним рішенням Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 26 грудня 2011 року їхні права порушено не було.
Суди попередніх інстанцій правильно вказували, що зволікання із поданням на затвердження проекту землеустрою не свідчить про їхню добросовісну поведінку та наявність у них інтересу щодо отримання у власність земельної ділянки.
Суди зазначали, що заявники не навели жодних аргументів, які б давали підстави для висновку про поважність причин неподання у передбачений законом строк проекту землеустрою для його затвердження. При цьому позивачі повинні цілком очікувати, що земельна ділянка у зв`язку із таким зволіканням може бути надана в користування або у власність іншій особі (особам), що у справі, яка переглядається, й відбулося.
Апеляційний суд відмічав, що в суді апеляційної інстанції позивачі посилалися тільки на судову експертизу, якою не встановлено порушення їх прав. З цією експертизою вони були згодні, однак, вважали, що їх права порушено відповідачем. Клопотань щодо проведенні повторної або додаткової судової експертизи не заявляли. Інших доказів порушення її прав та законних інтересів не надали.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується із правильними висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачами не доведено незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку АДРЕСА_2, тоді як отримання позивачами дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки формує у особи легітимні очікування щодо набуття у власність цієї земельної ділянки, однак не означає автоматичного прийняття позитивного рішення про її передачу у власність чи у користування.
У зв`язку із чим висновки судів про те, що відсутні підстави для визнання незаконним і скасування рішення Пісочинської селищної ради від 26 грудня 2011 року правильні, а тому, як наслідок, не підлягає задоволенню і вимога позивачів про скасування Державного акту про право власності серії ЯМ №951140, від 16 жовтня 2012 року зареєстрованого за № 632515791007754, виданого на ім`я ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо зобов`язання селищної ради відвести їм земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по фактичному користуванню, суди правильно вказували, що вирішення питань щодо безоплатної передачі земельних ділянок громадянам належить до виключної компетенції відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та не належить до компетенції суду, а відтак суд не повноважний перебирати функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Доводи касаційної скарги про те, що порушення, допущені апеляційний судом виявились у тому, що ним не було надано увагу доказам на підтвердження того, що до 1965 року спірна земельна ділянка 0,12 га була закріплена за будинком АДРЕСА_1 ; позивач ОСОБА_2 має пільгу, встановлену як член сім`ї загиблих (померлих) ветеранів війни щодо першочергового забезпечення земельною ділянкою; апеляційним судом необґрунтовано було відхилено посилання на те, що позивачам не було запропоновано підписати акт погодження меж землекористування колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Апеляційний суд зазначав, що доказів на підтвердження того, що до 1965 року спірна земельна ділянка розміром 0,12 га була закріплена за будинком АДРЕСА_1, позивачами не надано і судом не здобуто.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, а тому відхиляє довід касаційної скарги стосовно того, що до 1965 року спірна земельна ділянка 0,12 га була закріплена за будинком АДРЕСА_1 .
Посилання касаційної скарги на те, що погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт, але орган уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки навіть не запропонував та не повідомив суміжних землекористувачів підписати цей акт, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Статтею 56 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що до складу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включаються матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.
Відповідно до частини другої статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 має пільгу, встановлену як член сім`ї загиблих (померлих) ветеранів війни, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 15 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" органи виконавчої влади, виконавчі комітети місцевих рад зобов`язані подавати допомогу особам з інвалідністю внаслідок війни і сім`ям загиблих військовослужбовців у будівництві індивідуальних жилих будинків. Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку.
Вказаний закон спрямований на соціальний захист певних категорій громадян.
Він не містить механізму передачі земельних ділянок у власність.
Таку процедуру визначено ЗК України, яким врегульовано суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Тобто, саме ЗК України підлягає застосуванню при вирішенні питання щодо правомірності відмови у передачі земельної ділянки у власність.
Аргументи касаційної скарги про те, що селищна рада не мала правових підстав для передачі спірної земельної ділянки відповідачу, адже нею не дотримано процедури вилучення цієї земельної ділянки, а тому процедуру передачі земельної ділянки іншій особі не можна вважати правомірною колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.
Отже, вилученою може бути лише земельна ділянка, яка надана у постійне користування. Враховуючи, що судами встановлено, що доказів на підтвердження того, що до 1965 року спірна земельна ділянка розміром 0,12 га була закріплена за будинком АДРЕСА_1, позивачами не надано і судом не здобуто колегія суддів не приймає до уваги цей довід касаційної скарги.
Посилання заявників на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 06 лютого 2013 року у справі № 6-169цс12 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у вказаній справі обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки знаходяться на території Тернавської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області за межами населеного пункту, а тому повноваження щодо розпорядження ними належать Герцаївській районній державній адміністрації, а не Тернавській сільській раді, таким чином фактичні обставини справах, яка вказана заявником і яка переглядається відмінні.
Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суди попередніх інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").