Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 234/7159/20
провадження № 61-18967св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 липня 2020 року у складі судді Чернобай А. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Гапонова А. В., Канурної О. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (далі - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога") про захист прав споживача
та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 14 березня 2020 року на рахунок позивача
у ПАТ КБ "ПриватБанк" поступило 20 000,00 грн, перерахованих відповідачем.
З метою з`ясування обставин нарахування вказаних коштів позивач
в телефонному режимі звертався на гарячу лінію відповідача, де йому повідомили, що на ім`я позивача нібито укладено кредитний договір
від 14 березня 2020 року № 679142604 з сумою кредиту 20 000,00 грн. Для отримання тексту кредитного договору позивач звернувся до відповідача електронною поштою, після чого він отримав електронний договір без підписів сторін та з нібито накладеним від імені позивача електронним підписом
з одноразовим ідентифікатором. В кредитному договорі не вказано засоби зв`язку позивача, за якими нібито позивач за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором підписав цей кредитний договір. Позивач
не підписував письмово та не мав наміру укладати цей кредитний договір, а тому не є зобов`язаною стороною цього договору. А тому позивач має намір повернути відповідачу безпідставно отримані кошти у сумі 20 000,00 грн після встановлення нікчемності кредитного договору.
Позивач вважає, що кредитний договір, окрім вказаних порушень його форм
є несправедливим, оскільки передбачає такі обов`язки позивача, які порушують його права та інтереси. Позивач не отримував інформацію про умови кредиту
за кредитним договором, оскільки не підписував його та відповідно
не ознайомився в правилами надання послуг відповідача. Так, у кредитному договорі у пункті 4.1 вказано, що позивач нібито ознайомлений з правилами, які розміщені на веб-сайті відповідача. Однак, дані правила якщо і існують,
то не закріплені цим договором та можуть в одностронньому порядку бути змінені відповідачем. Позивач не досягав згоди з відповідачем про укладення кредитного договору, про що свідчить відсутність підпису позивача на ньому.
Укладення кредитного договору не відповідає внутрішній волі позивача, оскільки позивач не уклав би такий несправедливий для нього договір. Крім того, відсутність письмової форми кредитного договору підтверджується його власним текстом, а саме: пунктом 4.18, відповідно до якого він є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.
Позивач зазначає, що він не отримував та відповідно не застосовував одноразовий ідентифікатор (СМС-повідомлення), а так само не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача. А тому зобов`язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем не виникало. Таким чином, у відповідача відсутні будь-які належні та допустимі докази, що телефон, на який приходив одноразовий ідентифікатор належить саме позивачу
та відповідний правочин укладено саме його особою, а не будь-якою іншою особою.
Таким чином, кредитний договір від 14 березня 2020 року № 679142604, укладений у м. Київ між відповідачем та нібито позивачем в електронній формі,
є нікчемним в силу статті 1055 ЦК України, оскільки укладений не у письмовій формі та не містить автентичних підписів сторін. Крім того, даний договір не відповідає внутрішній волі позивача, є явно несправедливим та порушує вимоги чинного законодавства щодо захисту прав споживачів та укладення кредитних договорів.
Позивач просив встановити нікчемність кредитного договору від 14 березня 2020 року № 679142604, укладеного між відповідачем ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 та застосувати наслідки його недійсності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду
від 02 грудня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору від 14 березня 2020 року № 679142604 вимогам законодавства та про несправедливість його умов, без
їх доведення відповідно до статей 76-81 ЦПК України, і спростовуються самим змістом договору, кредитний договір містить всі істотні умови характерні для такого виду договорів, саме позичальник за допомогою електронного підпису погодився з такою редакцією договору.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам
у справі, не звернули увагу на те, що він не підписував оспорюваний договір,
у тому числі і за допомогою електронного цифрового підпису, не вчиняв дій щодо ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі, в якій укладено договір, та не приймав пропозицію щодо отримання кредиту; матеріали справи не містять доказів перерахування йому кредитних коштів; у кредитному договорі відсутні численні істотні умови, а Умови надання та обслуговування кредитів він не підписував та з ними не погоджувався, тому вони не є складовою частиною кредитного договору.
Судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" подало
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 234/7159/20, витребувано її з Краматорського міського суду Донецької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
14 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" укладено договір № 679142604, та надано позивачу кредитні кошти
у розмірі 20 000,00 грн на строк 30 днів зі сплатою 0,85 % від суми кредиту
за кожний день користування позикою.
Згідно з пунктом 1.5 цього договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом
з розрахунку 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Детальний розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.6 договору).
Згідно графіку розрахунків до кредитного договору № 679142604 (додаток № 1 до договору), сукупна вартість кредиту складає 125,50 % від суми кредиту
(у процентному виразі) або 25 100,00 грн. Проценти за користування кредитом складають 25,50 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 5 100,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення (заява) на переказ та зарахування грошових коштів на банківську карту отримувача, 14 березня 2020 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на картковий рахунок позивача № НОМЕР_1 перераховані кошти на загальну суму 20 000,00 грн згідно
з кредитним договором від 14 березня 2020 року № 679142604.
Договір позики укладений у формі електронного документу з відповідним електронним підписом позичальника.
Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів
у кредит. Правила розміщені на сайті товариства за посиланням: https://moneyveo.ua у загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб і є публічною офертою Товариства до укладення договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору невід`ємною частиною цього договору
є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "Смарт" ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога". Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua/
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним
і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа
з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону,
є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним
з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції
в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані
з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис",
за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору,
то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно
до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У заяві-анкеті для отримання кредиту зазначено, що позичальник ознайомився та погодився з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі,
на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті відповідача.
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено,
що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися
з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
З наданого відповідачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з Умовами надання та обслуговування кредитів
та Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем
у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких
не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня
2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Позивачка свої вимоги не довела.