Постанова
Іменем України
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 562/29/18
провадження № 61-16631св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Дікергофф Цемент Україна",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Волинь-цемент" (далі - ПАТ "Волинь цемент"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна фірма "Гаруда-В" (далі - ТОВ "Охоронна фірма "Гаруда-В") про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що 14 листопада 2011 року її син - ОСОБА_2 виконував роботи з очистки залізничних колій дільниці "Помел" ПАТ "Волинь цемент", під час яких був смертельно травмований ковшем крана. Ці роботи він виконував за цивільно-правовими угодами. 19 грудня 2011 року було складено акт спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, затверджений начальником управління Держгірпромнагляду Нос М. В . У зв`язку зі смертю сина їй завдано майнової та моральної шкоди. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь на відшкодування майнової шкоди, завданої смертельним травмуванням її сина ОСОБА_2 : одноразово за період з 15 листопада 2011 року до 01 липня 2017 року - 297 758,02 грн; з 01 липня 2017 року щомісячно - по 4 411,23 грн пожиттєво; 250 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду позовних вимог до відповідача ТОВ "Охорона фірма" Гаруда-В" задоволено. Роз`яснено позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 березня 2018 року задоволено клопотання представника ПАТ "Волинь цемент" про заміну відповідача його правонаступником. Замінено ПАТ "Волинь цемент" його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "Дікергофф Цемент Україна" (далі - ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна").
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме та рухоме майно ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" у межах заявлених позовних вимог у розмірі 400 000 грн. Стягнуто з ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" на користь ОСОБА_1 майнову шкоду одноразово за період з 15 листопада 2011 року до 01 липня 2017 року в розмірі 297 758,02 грн. Стягнуто з ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" на користь ОСОБА_1 майнову шкоду з 01 липня 2017 року щомісячно по 4 411,23 грн пожиттєво. Стягнуто з ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" на користь ОСОБА_1 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідно до положень статей 1166, 1167, частини п`ятої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на володільця джерела підвищеної небезпеки покладено відповідальність за шкоду, заподіяну таким джерелом, незалежно від його вини. Власником мостового грейферного крана, що виконував роботи з переміщення вантажів на естакаді об`єднаного складу дільниці "Помел", є ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна", тому відповідальність за заподіяну позивачу шкоду повинно нести це підприємство.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ"Дікергофф Цемент Україна" задоволено частково. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2018 року в частині відшкодування майнової шкоди скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді одноразової виплати за період з 15 листопада 2011 року до 01 липня 2017 року в розмірі 297 758,02 грн та щомісячних виплат з 01 липня 2017 року довічно по 4 411,23 грн відмовлено. Виключено абзац 2 резолютивної частини рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2018 року наступного змісту: "Накласти арешт на нерухоме та рухоме майно ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" в межах заявлених позовних вимог у розмірі 400 000 грн". В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у місті Рівне повернути ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" кошти в розмірі 10 237,80 грн, які були сплачені ним на рахунок отримувача УК у м. Рівне № 34316206080030, код отримувача 38012714, банк отримувача Казначейство України, код банку 899998, згідно з платіжним дорученням від 16 липня 2018 року № 9589 та частково згідно з платіжним дорученням від 18 липня 2018 року № 9593.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на момент загибелі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 не мала інвалідності, не досягла встановленого законом пенсійного віку та не мала права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, що виключає наявність у неї права на відшкодування шкоди, передбаченого статтею 1200 ЦК України. Доказів перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого та потреби в матеріальній допомозі позивачем не надано. Також, покладаючи на відповідача обов`язок з відшкодування позивачу шкоди з 15 листопада 2011 року, місцевий суд не врахував, що виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років. Суд першої інстанції не навів жодних мотивів необхідності забезпечення виконання ухваленого ним рішення, тому підлягає виключенню з його резолютивної частини абзац другий щодо накладення арешту на майно відповідача в сумі 400 000 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" про відшкодування майнової шкоди та розподілу судових витрат скасовано,справу в цій частині переданона новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову Рівненського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року в частині виключення з резолютивної частини рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2018 року абзацу другого щодо накладення арешту на майно відповідача в сумі 400 000 грн залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування шкоди, є передчасними. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам позивача про те, що вона є непрацездатною - інвалідом ІІІ групи, не перевірив її дохід та дохід померлого сина, чи перебувала вона на утриманні потерпілого ОСОБА_2 до його смерті та в який саме період, не з`ясував характер цих відносин з урахуванням засад розумності, добросовісності та справедливості. Також, зазначивши про наявність у позивача другого сина, суд не вказав норму права, на підставі якої необхідно враховувати можливість ОСОБА_1 отримувати матеріальну допомогу і від нього. Крім того, апеляційний суд не мотивував висновок щодо відсутності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, не перевірив, чи надано позивачем відповідні докази на підтвердження цих вимог, а зазначаючи, що стягненню підлягають суми лише в межах трьох років, не вирішив і цих вимог.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" задоволено. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2018 року в оскаржуваній частині скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" про відшкодуванні майнової шкоди.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 утримував її і що вона потребувала матеріальної допомоги від нього. Тобто ОСОБА_1 не є особою, яка має право на відшкодування їй майнової шкоди, завданої смертю потерпілого.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
05 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 червня 2018 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 та від 27 травня 2020 року в цій справі. Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.
У грудні 2020 року ПрАТ "Дікергофф Цемент Україна" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Здолбунівського районного суду Рівненської області.
01 грудня 2020 року справа № 562/29/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що син позивача - ОСОБА_2 перебував у цивільно-правових відносинах (виконував роботи за цивільно-правовими договорами) з ТОВ "Охоронна фірма Гаруда-В", яке, у свою чергу, перебувало в цивільно-правових відносинах з ПАТ "Волинь цемент".
14 листопада 2011 року ОСОБА_2 виконував роботи з очистки залізничних колій дільниці "Помел" на території ПАТ "Волинь цемент". Під час виконання цих робіт він був травмований ковшем грейферного крана, належним ПАТ "Волинь цемент". Від отриманих травм ОСОБА_2 помер.
Наведені обставини підтверджуються актом спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, затвердженим 19 грудня 2011 року начальником Управління Держгірпромнагляду Нос М. В.
Згідно з актом спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком від 19 грудня 2011 року причинами нещасного випадку, зокрема є порушення, які допущені працівниками ВАТ "Волинь цемент": не розроблений та не затверджений проект виконання робіт (ПВР), технологічні карти, з якими повинні бути ознайомлені під розпис працівники, відповідальний за безпечне проведення робіт, машиністи кранів для забезпечення безпеки проведення робіт з вивантаження та очистки залізничних вагонів, в якій приймають участь: працівники дільниці "Помел"; працівники дільниці "Відвантаження цементу та вивантаження вантажів"; працівники підрядної організації ТОВ "Охорона фірма "Гаруда-В"; порушено пункт 7.5.15 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів; начальником дільниці "Помел" для виконання робіт з вивантаження та очистці залізничних вагонів на естакаді дільниці "Помел" між замовником ПАТ "Волинь цемент" та підрядником ТОВ "Охорона фірма "Гаруда-В" в акті-допуску не прописані узгоджені спільні заходи, які повинні забезпечити безпечне виконання робіт з переміщення вантажів грейферним краном на естакаді об`єднаного складу дільниці "Помел" над навісом, де виконують роботи працівники, які знаходяться поза зоною видимості машиністів грейферних кранів; порушено пункт 7.5.5 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів; мостові грейферні крани дільниці "Помел" реєстр № Р-2084, № Р-1523, № Р-1117 на час перевірки експлуатувалися в незадовільно-технічному стані, а саме: не задіяні (відключені, несправні) пристрої та прилади безпеки, не працюють звукові сигнальні пристрої, не відрегульована робота гальм механізмів переміщення кранів; порушено пункт 4.1.1 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів; не розроблена інструкція з охорони праці по безпечному зберіганню та виконанню робіт на об`єднаному складі, де зберігаються сипучі матеріали; порушено пункти 4.3.3, 4.3.4 Положення про порядок розроблення інструкцій з охорони праці.
Особами, що допустили порушення нормативно-правових актів та інших актів з охорони праці визначено, зокрема: в. о. начальника дільниці "Помел" ПАТ "Волинь цемент" Кротюка С. М., який порушив пункти 7.5.15, 7.5.5 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів; майстра з ремонту кранового господарства дільниці "Помел" ОСОБА_4 як особу, відповідальну за утримання в справному стані вантажопідіймальних кранів, який порушив пункт 4.1.1 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів; кранівницю ОСОБА_5, яка порушила пункти 2.1.4, 2.1.6, 3.12 Інструкції № 10 для машиніста крана (кранівника/мостового типу), а саме: перед початком роботи кранівник повинен перевірити і впевнитися у справності звукового сигнального пристрою, оглянути механізми крана, гальма та інше.
При цьому однією з причин нещасного випадку зазначено також і особисту необачність потерпілого при виконанні робіт з очистки колії від клінкеру на території по ходу залізничної колії, в тому числі й естакади дільниці "Помел", під час роботи грейферних кранів, що є порушенням статті 14 Закону України "Про охорону праці".
Володільцем джерела підвищеної небезпеки - грейферного крану, яким було смертельно травмовано ОСОБА_2, є ПАТ "Волинь цемент", правонаступник якого - ПрАТ "Діккергофф Цемент Україна" - має відшкодувати завдану шкоду.
Як на момент травмування та смерті ОСОБА_2, так і на час пред`явлення позову та розгляду справи судом ОСОБА_1 була непрацездатною особою - інвалідом ІІІ групи і з 2005 року отримувала пенсію по інвалідності.
Станом на день смертельного травмування ОСОБА_2, відповідно до Закону України від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ "Про Державний бюджет України на 2011 рік", прожитковий мінімум для непрацездатних осіб складав 784 грн.
Згідно з довідкою Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 13 червня 2018 року № 725 пенсія ОСОБА_1 по інвалідності в листопаді 2011 року становила 788,14 грн.
Тобто розмір доходів позивача на той час незначно перевищував розмір прожиткового мінімуму.
Згідно з поясненнями ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду пенсії їй не бракувало на купівлю продовольчих та непродовольчих товарів, для догляду за собою, на користування послугами, в тому числі й для обслуговування житлового будинку, і вона навіть заощаджувала певні грошові кошти за рахунок пенсії. Тобто на час нещасного випадку вона фактично не потребувала матеріальної допомоги.
Щодо доходів ОСОБА_2, то згідно з укладеними цивільного-правовими договорами з ТОВ "Охоронна фірма "Гаруда-В" у липні 2011 року його винагорода склала 929,30 грн, в серпні 2011 року - 2 941,44 грн, у вересні 2011 року - 2 387,16 грн, у жовтні 2011 року - 2 815,20 грн, у листопаді 2011 року - 1 404,27 грн. Тобто можливість надавати матеріальну допомогу позивачу в ОСОБА_2 була, проте цей факт не означає, що вона її потребувала.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За загальним правилом, передбаченим статтею 1166 ЦК України, шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконанняним своїх трудових (службових) обов`язків.
Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Стаття 1196 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов`язань - шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов`язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.
За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 Верховний Суд вказав, що особа вважається такою, яка потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого Законом України "Про прожитковий мінімум".Під час вирішення такої категорії справ доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.
В постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 223/828/18 Верховний Суд зазначив, що повним утриманням є відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.