ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2021 року
м. Київ
справа № 280/5786/20
адміністративне провадження № К/9901/16244/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/5786/20
за позовом ОСОБА_1
до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лугового Бориса Владленовича
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (головуючий суддя Калашник А.І.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2021 року
(головуючий суддя Лукманова О.М., судді Божко Л.А., Дурасова Ю.В.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Служби безпеки України, оформлене наказом Голови Служби безпеки України від 28 вересня 2019 року №1290-ос/дск щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з посади начальника відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління Служби безпеки України в Запорізькій області й зарахування останнього в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області;
- зобов`язати Службу безпеки України поновити полковника ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління Служби безпеки України в Запорізькій області;
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (далі - "УСБУ в Запорізькій області") щодо невиконання наказу Голови Служби безпеки України від 28 вересня 2019 року №1290-ос/дск відповідно до вимог "Положення №1262/2007" ("Інструкції №772") щодо переміщення по службі полковника ОСОБА_1 для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності;
- визнати протиправною бездіяльність УСБУ в Запорізькій області щодо ненарахування й невиплати грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 з 21 липня 2020 року до дати розгляду справи;
- зобов`язати Службу безпеки України та УСБУ в Запорізькій області нарахувати й виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 21 липня 2020 року до дати розгляду справи;
- визнати протиправним й скасувати рішення УСБУ в Запорізькій області, оформлене наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Запорізькій області полковника Єни Руслана Олександровича від 17 вересня 2019 року №640-ос/дск щодо зниження надбавок полковнику ОСОБА_1 .
Представником відповідачів подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про:
- визнання протиправними й скасування наказу від 28 вересня 2019 року №1290-ос/дск;
- поновлення позивача на посаді;
- визнання протиправним і скасування наказу УСБУ в Запорізькій області від 17 вересня 2019 року №640-ос/дск щодо зниження надбавок полковнику ОСОБА_1 .
Клопотання обґрунтовано тим, що позивачем порушено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки про існування наказу від 28 вересня 2019 року №1290-ос позивача повідомлено 15 жовтня 2019 року, а з наказом від 17 вересня 2019 року позивач ознайомлений 25 вересня 2019 року, тоді як з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у серпні 2020 року.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2021 року, клопотання представника відповідача задоволено й відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби безпеки України, УСБУ в Запорізькій області про:
- визнання протиправним і скасування рішення Служби безпеки України, оформленого наказом Голови Служби безпеки України від 28 вересня 2019 року №1290-ос/дск щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з посади начальника відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ в Запорізькій області й зарахування останнього в розпорядження начальника УСБУ в Запорізькій області;
- зобов`язання Служби безпеки України поновити полковника ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ в Запорізькій області;
- визнання протиправним і скасування рішення УСБУ в Запорізькій області, оформленого наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника УСБУ в Запорізькій області полковника Єни Р.О. від 17 вересня 2019 року №640-ос/дск щодо зниження надбавок полковнику ОСОБА_1 .
Ухвалено в подальшому здійснювати розгляд справи №280/5786/20 за позовними вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльності УСБУ в Запорізькій області щодо невиконання наказу Голови Служби безпеки України від 28 вересня 2019 року №1290-ос/дск відповідно до вимог "Положення №1262/2007" ("Інструкції № 772") щодо переміщення по службі полковника ОСОБА_1 для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності;
- визнання протиправною бездіяльності УСБУ в Запорізькій області щодо ненарахування й невиплати грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 з 21 липня 2020 року до дати розгляду справи;
- зобов`язання Служби безпеки України та УСБУ в Запорізькій області нарахувати й виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 21 липня 2020 року по дату розгляду справи.
Залишаючи без розгляду згадані позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в справах з приводу звільнення з публічної служби передбачено місячний строк звернення до суду з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивач про існування оскаржуваного наказу від 28 вересня 2019 року №1290-ос дізнався 15 жовтня 2019 року, про що свідчить лист-бесіда (реєстр. №59/13/6750дск), а з наказом від 17 вересня 2019 року №640-ос/дск позивач ознайомлений 25 вересня 2019 року, що підтверджується його підписом із записом "не згоден", то звернення до суду в липні 2020 року з цим адміністративним позовом відбулось поза межами місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.
У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині залишення відповідних позовних вимог без розгляду і постанову суду апеляційної інстанції про залишення без змін ухвали суду першої інстанції, якою залишено позовні вимоги без розгляду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, представник позивача зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду в справі про оскарження наказу від 28 вересня 2019 року №1290-ос, яким, зокрема, визначено розмір грошового забезпечення позивача, та наказу від 17 вересня 2019 року №640-ос/дск, яким зменшено розмір надбавки до посадового окладу, оскільки на оскарження цих наказів розповсюджується норма частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП"), яка передбачає, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили дату ознайомлення позивача з наказом від 28 вересня 2019 року №1290-ос посилаючись на недопустимий доказ, а саме: листок-бесіди (реєстр. №59/13/6750дск) від 16 жовтня 2019 року.
Представник відповідачів у відзиві на касаційну скаргу повністю погоджується з судовими рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій і викладеними у них мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним частково задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За визначенням частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У свою чергу, частина перша статті 5 КАС України визначає, що кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом), за приписами частини першої якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 цього Кодексу).
За наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України визначенням, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Таке законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Тобто право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.