ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2021 року
м. Київ
справа №200/1917/19-а
адміністративне провадження №К/9901/20260/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Білоус О. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року (суддя Чекменьов Г. А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (судді Ястребова Л. В., Компанієць І. Д., Казначеєв Е. Г.) по справі за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Державного підприємства "Мирноградвугілля" про стягнення пені за несвоєчасну сплату страхових внесків,
УСТАНОВИЛА:
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління Фонду) звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з Державного підприємства "Мирноградвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Родинська" Державного підприємства "Мирноградвугілля" (далі - Шахта) 1 171 996,26 грн пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевіркою діяльності Шахти встановлені факти порушення сплати страхових внесків, що стало підставою для нарахування 1 171 996,26 грн пені за період із 1 жовтня 2015 року по 29 грудня 2018 року.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2019 року позов задовольнив.
При цьому суд виходив із того, що законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, не було встановлено належним чином на рівні закону пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Постановою від 25 червня 2019 року Перший апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу позивача частково задовольнив, рішення суду першої інстанції змінив у мотивувальній частині, в іншій - залишив без змін.
На обґрунтування свого рішення апеляційний суд послався на те, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу, стягнення і відповідальності за порушення Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а отже і Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління Фонду подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права при прийнятті рішень, просило скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди встановили, що з 27 по 29 грудня 2018 року головним спеціалістом обліку страхувальників відділу роботи з потерпілими Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області була проведена перевірка відокремленого підрозділу "Шахта "Родинська" ДП "Мирноградвугілля", за наслідками якої складений акт перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 29 грудня 2018 року № 12.
За висновками цього акта встановлена заборгованість за платником страхових внесків на 1 жовтня 2015 року у розмірі 2 974 969,14 грн, у тому числі недоїмка - 1 671 271,43 грн, пеня - 1303697,71 грн, заборгованість за платником страхових внесків на 29 грудня 2018 року - 4146965,40 грн, у тому числі недоїмка 1 671 271,43 грн, не сплачена пеня 2 475 693,97 грн.
Перевіркою встановлені факти порушення сплати страхових внесків, за що нараховано 1 171 996,26 грн пені за період із 1 жовтня 2015 року по 29 грудня 2018 року.
Частиною другою статті 52 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі страхувальника стягується пеня згідно із законом.
З набранням чинності Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" наведена вище норма була скасована, а нарахування пені при несвоєчасному або неповному нарахуванні та перерахуванні страхових внесків не передбачено.
З 1 січня 2011 року на підставі постанови Фонду від 30 листопада 2010 року № 31 втратила чинність і Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затверджена постановою правління Фонду від 12 липня 2007 року № 36, відповідно до якої відділення Фонду виявило порушення порядку сплати страхових внесків.
У той же час відповідно до абзацу п`ятого пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за позивачем зберігалися повноваження щодо стягнення після 1 січня 2011 року пені, нарахованої та/або не сплаченої до 1 січня 2011 року, тобто в період дії частини другої статті 52 Закону № 1105-XIV.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка була висловлена зокрема у постанові від 19 лютого 2013 року (№ 21-432а12), а також з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 6 вересня 2018 року у справі № 2а-9394/11/1270 (№ К/9901/8646/18).
Суди ж встановили, що пеня позивачем була нарахована за період із 1 жовтня 2015 року по 29 грудня 2018 року за результатами перевірки, оформленої актом перевірки від 29 грудня 2018 року.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі, однак не погоджується з мотивуванням цих рішень, яке вважає необхідним змінити.
При цьому колегія суддів враховує, що в силу вимог частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів