ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2021 року
м. Київ
справа № 520/13913/2020
адміністративне провадження № К/9901/12394/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Єресько Л.О., Жука А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/13913/2020
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків)
про визнання протиправною та скасування постанови
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року (головуючий суддя Присяжнюк О.В., судді Спаскін О.А., Пʼянова Я.В.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
ОСОБА_1 в жовтні 2020 року звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), в якому просила суд:
- визнати протиправною й незаконною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) Пікули В.Ю. від 15 вересня 2020 року про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні №60278181;
- скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) Пікули В.Ю. від 15 вересня 2020 року про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні №60278181.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року позовна заява залишена без руху.
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 жовтня 2020 року позовну заяву повернув ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі "КАС України").
Не погоджуючись із ухвалою суду від 30 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду й залишено апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам процесуального закону, з-поміж іншого, в частині необхідності надання документу про сплату судового збору, надавши строк у десять днів для усунення цього недоліку.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги за її клопотанням.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке мотивоване скрутним матеріальним становищем, відсутністю джерел доходів, наявністю ряду хронічних захворювань, на які витрачаються кошти.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 лютого 2021 року відмовив у задоволенні цього клопотання й повернув ОСОБА_1 апеляційну скаргу з підстав невиконання нею вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Відмовляючи у задоволення згаданого клопотання й повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що аналогічному клопотанню про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги з подібними доводами надана оцінка в ухвалах Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, від 1 лютого 2021 року. Інших підстав поважності несплати судового збору заявницею не зазначено. Отже, у зв`язку з неусуненням ОСОБА_1 недоліків у встановлений судом строк апеляційну скаргу необхідно повернути.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції незаконно повернув апеляційну скаргу, оскільки, постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, суд недостатньо роз`яснив їй спосіб усунення недоліків апеляційної скарги, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є громадянкою України й будь-якої іншої держави, ніколи не мала паспорта чи будь-якого іншого документа, що посвідчує особу, а також не мала ідентифікаційного номера платника податків як в Україні, так і в будь-якій іншій державі.
Крім того, ОСОБА_1 вказала, що суд апеляційної інстанції не врахував її скрутного матеріального і соціального стану й суті спору, зокрема, щодо оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення адміністративного суду про зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти документи й розглянути їх з метою набуття ОСОБА_1 громадянства України, через відсутність якого вона не може реалізувати свої права й свободи.
Отже, на думку ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу не врахувавши приписи частини другої статті 169 КАС України, які зобов`язують суд роз`яснити особі спосіб усунення недоліків її заяви (скарги).
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, копію ухвали Верховного Суду від 12 травня 2021 року про відкриття касаційного провадження отримав 18 травня 2021 року.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, визначеному статтею 298 цього Кодексу.
За приписами пункту 1 частини п`ятої, частини шостої статті 296 указаного Кодексу до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
За правилом частини другої статті 298 зазначеного Кодексу до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Приписами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України обумовлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України. Проте, вказане право має бути реалізовано з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, зокрема і документу про сплату судового збору.
Мета встановлення судового збору за подання апеляційної скарги не зводиться до переслідування фінансових цілей - наповнення дохідної частини Державного бюджету України, а передбачає запобігання поданню безпідставних і очевидно необґрунтованих скарг. Коло осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору у вигляді звільнення від його сплати, визначено законом.
Частинами першою, другою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати й повернення судового збору врегульовані Законом України "Про судовий збір", відповідно до частини першої статті 3 якого судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про судовий збір" платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 Закону України "Про судовий збір". Зокрема, підпунктом 5 пункту 2 частини другої цієї статті ставка судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду визначена на рівні одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд апеляційної інстанції, відмовивши в ухвалі від 10 грудня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, з посиланням на те, що зазначені в ньому обставини для звільнення від сплати судового збору є необґрунтованими і на те, що заявницею не надано належних доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, що свідчили б про неможливість сплатити судовий збір й давали б підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судових витрат відповідно до статті 133 КАС України, постановив ухвалу від 10 грудня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху, якою запропонував ОСОБА_1 упродовж 10 днів з моменту отримання копії ухвали надати суду інші доводи того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття нею всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору та підтверджували б неможливість сплатити судовий збір.
У встановлений судом строк для усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про продовження наданого судом вказаного строку, яке обґрунтовано тим, що з метою усунення недоліків апеляційної скарги вона звернулась до податкових органів для отримання інформації про доходи за відповідний період, проте відповіді від цих органів не надходили, тому просила суд продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 1 лютого 2021 року продовжив ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивоване скрутним матеріальним становищем, відсутністю джерел доходів, наявністю ряду хронічних захворювань, на які витрачаються кошти. Також ОСОБА_1 зазначила, що у зв`язку з незаконною й протиправною відмовою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити заходи щодо набуття нею громадянства України за територіальним походженням, вона не може отримати паспорт громадянина України, ідентифікаційний номер платника податків і влаштуватися на роботу, щоб мати джерело доходу для існування. Ці обставини також позбавляють можливості отримати відповідну інформацію про доходи у податкових органах.
Розглянувши це клопотання, суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні з посиланням на те, що аналогічному клопотанню з подібними доводами ОСОБА_1 надана оцінка в ухвалах Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, від 1 лютого 2021 року. Інших підстав поважності несплати судового збору, заявницею не зазначено. Отже, у зв`язку з неусуненням ОСОБА_1 недоліків, у встановлений судом строк, суд апеляційної інстанції повернув їй апеляційну скаргу.
Верховний Суд не погоджується з таким судовим рішенням апеляційного суду, оскільки вважає його необґрунтованим.
Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (пункт 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (пункт 82).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
У той же час за усталеною практикою Європейського суду з прав людини сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У рішенні у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року ЕСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частина перша статті 133 КАС України закріплює, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Законодавець у статті 8 Закону України "Про судовий збір" закріпив норму відповідно до якої, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:
- відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;
- зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Отже, держава визначилась із засобом, який може використовуватись для доступу до суду шляхом подачі позову без оплати його судовим збором.
Водночас підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Визначальним чинником, який дає підстави для застосування статті 8 законодавець пов`язав із поняттям "майнового стану сторони".
Однак, в такій редакції поняття "майнового стану сторони" є оціночним в кожній окремій справі.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, зазначив, що вже надавав, оцінку аналогічному клопотанню з подібними доводами ОСОБА_1 в ухвалах Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, від 1 лютого 2021 року.
Так, згідно з ухвалою апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, зокрема, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з тих підстав, що вказані нею обставини для звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги є необґрунтованими, а також у зв`язку з ненаданням заявницею належних доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, що свідчили б про неможливість сплатити судовий збір й давали б підстави для звільнення її від сплати судових витрат.
Верховний Суд враховує, що предметом спору в цій справі є оскарження ОСОБА_1 дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження з виконання рішення суду в справі №520/155/19, яким зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти й розглянути заяву ОСОБА_1 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Отже, ОСОБА_1 не є громадянкою України, відповідно, у неї відсутні документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Згідно з пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України всі фізичні, особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Порядок реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі регулюється Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822.
Відповідно пункту 1 розділу VII Положення фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через представника подати до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи - платника податків за формою № 1ДР (далі - Облікова картка № 1ДР) (додаток 2), яка є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство).
Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки документ, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред`явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).
ОСОБА_1 зазначає, що в неї відсутній будь-який документ, що посвідчує її особу та підтверджує її спеціальний статус, тому вона немає можливості зареєструватись у контролюючих органах і отримати відповідну інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків інформації про суми виплачених доходів та утриманих податків.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 позбавлена можливості подати суду докази підтвердження її майнового стану, які видаються податковими органами.
Також ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку з відсутністю в неї документу, який посвідчує особу й підтверджує громадянство або її спеціальний статус, та який є обов`язковим елементом для оформлення трудових відносин, вона позбавлена можливості працевлаштуватись й отримувати легальний дохід в Україні.
Отже, приймаючи до уваги важливість спору для ОСОБА_1, який пов`язаний з визнанням протиправних дій державного виконавця під час виконання судового рішення, яким вирішено спір про зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити заходи щодо набуття позивачкою громадянства України, Верховний Суд вважає, що у суду апеляційної інстанції були всі підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, розмір якого виходячи із оцінки її складної життєвої ситуації та скрутного матеріального становища є надмірним тягарем для неї.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції проведено формальну оцінку наведених скаржником обставин (аргументів) для звільнення від сплати судового збору, колегія суддів доходить висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Крім того, в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 10 грудня 2020 року суд, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 надати докази, які б свідчили про вжиття нею всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору та підтверджували б неможливість сплатити судовий збір.
ОСОБА_1 до своїх клопотань про звільнення від сплати судового збору додавала листи податкових органів щодо надання відповіді на її звернення, якими їй роз`яснено порядок отримання з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків інформації про суми виплачених доходів та утриманих податків, проте суд апеляційної інстанції залишив ці листи поза увагою і не надав їм оцінку.
Висновки апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про надання в ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2021 року оцінки обставинам щодо можливості сплати ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки цією ухвалою судом вирішено питання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги і вона не містить будь-яких мотивів суду про необґрунтованість клопотання щодо звільнення від сплати судового збору.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а тому його належить скасувати, а справу відповідно до правил статті 353 КАС України направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права при ухваленні судового рішення, які призвели до постановлення незаконної ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає доступу до суду, Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд