ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2021 року
м. Київ
справа № 815/1244/15
адміністративне провадження № К/9901/781/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Сервіс" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (суддя Танцюра К. О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (судді Градовський Ю. М., Крусян А. В., Яковлєв О. В.) у справі № 815/1244/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Сервіс" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИЛА:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Сервіс" (далі - ТОВ "Трейд Сервіс") звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 19 вересня 2014 року № 0000812203.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що висновки в акті перевірки містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на вимогах законодавства.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2015 року, позов задовольнив.
Постановою від 2 квітня 2019 року Верховний Суд скасував ухвалені у справі судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив.
При цьому суди, з урахуванням встановлених у справі за пропозицією Верховного Суду обставин, викладеною в постанові від 2 квітня 2019 року у даній справі, дійшли висновку про те, що відсутні належні докази на підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАУС" (далі - ТОВ "ПРАУС").
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Трейд Сервіс" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами при розгляді справи, просить їх скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди встановили, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо підтвердження господарської діяльності ТОВ "Трейд Сервіс" з ТОВ "ПРАУС" у квітні 2014 року.
Під час перевірки встановлено, що ТОВ "Трейд Сервіс" (покупець) укладено договори поставок нафтопродуктів з ТОВ "ПРАУС" (продавець), за умовами яких постачальник зобов`язувався передати, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити товар у терміни та на умовах, передбачені цими договорами. Державною податковою інспекцією у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області отримано акт від 11 червня 2014 року № 627/223/37276126 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ПРАУС" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року", за висновками якої зустрічною звіркою діяльності ТОВ "ПРАУС" за квітень 2014 року не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об`єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій. У результаті проведеної перевірки ТОВ "Трейд-Сервіс" щодо господарських операцій з постачальником товарів, робіт ТОВ "ПРАУС" встановлено відсутність у контрагента власних, орендованих, одержаних за договорами лізингу складських, торгівельних виробничих та інших приміщень, які б суб`єкти господарювання могли б використовувати під час здійснення фінансово-господарської діяльності, трудових ресурсів; контрагенти мають стан платника податків " 0".
Результати перевірки оформлено актом від 29 серпня 2014 року № 4764/15-53-22-3/37679847, за висновками якого позивачем порушено вимоги пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) внасліок неправомірного включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ "ПРАУС" товарів (нафтопродуктів) на підставі договорів від 1 квітня 2014 року № 01/37 та № 01/77; від 22 квітня 2014 року № 250 та №22/26; від 25 квітня 2014 № 25/2.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року № 0000812203, яким збільшено на 7 492 313,00 грн грошове зобов`язання з податку на додану вартість (основний платіж - 5 993 850,00 грн; штрафні (фінансові) санкції - 1 498 463,00 грн).
Позивач, вважаючи це податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що досліджені у процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірним правочином реалізовані позивачу надані послуги саме ТОВ "ПРАУС", а документи не свідчать про те, що доставлений до АЗС ТОВ "Трейд Сервіс" від складів ПАТ "Дніпронафтопродукт" товар отриманий від ТОВ "ПРАУС". При цьому позивачем не було надано суду доказів транспортування товару від ТОВ "ПРАУС" до ТОВ "Трейд Сервіс", з урахуванням умов поставки ЕXW (Інкотермс -2010) - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт".
Орім того, на пропозицію суду та на виконання вимог постанови Верховного Суду від 2 квітня 2019 року у цій справі щодо надання додаткових доказів чи зазначення свідків, які брали участь у господарських операціях між ТОВ "Трейд Сервіс" та ТОВ "ПРАУС" та можуть дати показання суду, представник позивача зазначив, що реальність господарської операції підтверджується первинними документами, які наявні у матеріалах справи, додаткові докази відсутні.
За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Формально оформлені (складені) первинні документи та/або сплата грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).
Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
Документи, які підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, умов перевезення, зберігання товарів тощо.
З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій щодо непідтвердження права позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями з його контрагентом, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним приписам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів