ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/2276/18
адміністративне провадження № К/9901/36397/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України (відповідач-1), Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (відповідач-2)
третя особа: Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України
про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2019 (суддя - Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 (головуючий суддя - Оксененко О.М., судді - Лічевецький І.О., Мельничук В.П.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, третя особа - Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України, в якому просив суд скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17.08.2017 про відмову позивачу у переведенні із Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" до Полтавської установи виконання покарання (№23) та зобов`язати відповідача повторно розглянути переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що йому протиправно відмовлено у переведенні до Полтавської установи виконання покарань (№23), оскільки при його прийнятті відповідачем порушено вимоги частини першої статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та Керівні принципи поводження із засудженими, Мінімальні стандарти поводження із засудженими ООН, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 адміністративний позов задоволено повністю.
Скасовано рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17.08.2017 в частині відмови ОСОБА_1 у переведенні із Замкової виправної колонії (№58) до Полтавської установи виконання покарання (№23).
Зобов`язано Центральну комісію Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.
Встановлено Центральній комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України строк у десять днів з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення.
Попереджено Центральну комісію Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що у спірному рішенні Центральною комісією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України не наведено жодних законних підстав, не обґрунтовано відмову позивачу у переведені до іншої установи відбування покарань, та оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів відповідача щодо відсутності вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі у Полтавській установі виконання покарань (№23), тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
5. Суд дійшов висновку про те, що відповідач помістив позивача до віддаленої колонії, всупереч загальній нормі, викладеній у статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, згідно з якою він мав відбувати покарання у тій області, де знаходиться його дім. При цьому суд зазначив, що хоча національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, однак, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв`язків повинні братись до уваги.
6. Також, суд першої інстанції вказав, що станом на момент вирішення спору питання переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої засуджених до довічного позбавлення волі належить до повноважень Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, що є підставою для зобов`язання останньої розглянути повторно переведення засудженого ОСОБА_1 до іншої установи виконання покарання, та організаційні зміни у структурі Міністерства юстиції України та створення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України не є підставою позбавлення права позивача на розгляд його клопотання повторно.
7. Суд апеляційної інстанції погодився з зазначеними висновками, і також вказав, що позивач, уродженець і житель міста Комсомольська (нині - м. Горішні Плавні) Полтавської області, просив перевести його не до будь-якої установи виконання покарань, а до Полтавської установи виконання покарання (№23), максимально наближеної до його місця проживання до засудження та до місця постійного проживання близьких родичів та членів сім`ї засудженого, з якими останній має бажання підтримувати родинні стосунки, що наразі є ускладненим через значну відстань. Разом з тим, належної оцінки вказаним обставинам при визначенні місця відбування покарання позивача відповідачем надано не було та оскаржуване рішення жодним чином не обґрунтоване з огляду на вплив місця відбування покарання засудженим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
8. У грудні 2019 року Міністерством юстиції України подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019. У касаційний скарзі відповідач-1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії, однак у клопотанні про переведення до іншої колонії позивача не наведено обставин, які б перешкоджали його подальшому відбуванню покарання в державній установі Замкова виправна колонія №58.
10. Скаржник вказує, що підставою для відмови у задоволенні зазначеного клопотання стала відсутність вільних місць для тримання такої категорії осіб як засуджені до довічного позбавлення волі, а також відсутність підстав передбачених ч. 2 ст. 93 КВК України.
11. Відзиву на касаційну скаргу не подано, що у відповідності до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
12. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019 для розгляду справи №826/2276/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Білак М.В., Калашнікова О.В.
13. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
14. Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2021 відмовлено Міністерству юстиції України у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі №826/2276/18.
15. Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2021 адміністративну справу призначено до судового розгляду у попередньому судовому засіданні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
16. ОСОБА_1, засуджений до довічного позбавлення волі з 25.11.2005, відбуває покарання в Замковій виправній колонії (№58), що знаходиться у м. Ізяслав Хмельницької області.
17. 20 червня 2017 року до Міністерства юстиції України надійшло, зокрема, клопотання ОСОБА_1 про переведення його із Замкової виправної колонії (№58) до Полтавської установи виконання покарань (№23) для подальшого відбування покарання, як найбільш наближеної установи до місця проживання його рідних.
18. У відповідності до заяви позивача та колективного звернення його батьків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та брата - ОСОБА_4, останні просили перевести ОСОБА_1 до Полтавської установи виконання покарання (№23) відповідно до місця проживання близьких родичів, на підтвердження чого долучено копії паспортів громадянина України та довідок про місце проживання, з яких вбачається, що останні зареєстровані по АДРЕСА_1 .
19. Крім того, з клопотанням від 29.06.2017 про переведення позивача звернулась ОСОБА_5 - сестра позивача, яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_2, мотивуючи його тим, що батьки позивача проживають у Полтавській області, часто хворіють та не мають фізичної і матеріальної можливості відвідувати сина в місті Ізяслав Хмельницької області. Значна відстань від місця проживання його близьких до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.
20. За результатами розгляду зазначеного клопотання рішенням Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17.08.2017 №3.14/8-2017 відмовлено позивачу у переведені його до Полтавської установи виконання покарань (№23), враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
21.1. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Кримінально-виконавчий кодекс України
22.1. Згідно з ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
22.2. Згідно з ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
22.3. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.