ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/23666/19
адміністративне провадження № К/9901/11350/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року (головуючий суддя - Беспалов А.А., судді: Парінов А.Б., Ключкович В. Ю.)
у справі №640/23666/19
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1138ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління внутрішньої безпеки - начальника відділу службових розслідувань Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки - начальника відділу службових розслідувань Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням у розмірі середньомісячної нарахованої заробітної плати;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника у розмірі середньомісячної нарахованої заробітної плати;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки - начальника відділу службових розслідувань Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
2. Під час розгляду адміністративної справи відбулась заміна назви відповідача з "Генеральної прокуратури України" на "Офіс Генерального прокурора" у зв`язку з перейменуванням юридичної особи на підставі наказу Генерального прокурора України №358 від 27 грудня 2019 року "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", відповідно до пункту 1 якого, юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменована в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1138ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління внутрішньої безпеки - начальника відділу службових розслідувань Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки - начальник відділу службових розслідувань Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 18 жовтня 2019 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням у розмірі середньомісячної нарахованої заробітної плати в розмірі 45 181,50 грн.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 817 570,00 грн за час вимушеного прогулу з 18 жовтня 2019 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки - начальника відділу службових розслідувань Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 45 181,50 грн з Офісу Генерального прокурора.
4. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
5. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року зупинено провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року у справі №640/23666/19 до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №640/5305/20, №640/19291/19, №640/24239/19, №640/20211/19, 640/19717/19.
6. У поданій касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
7. Ухвалою Верховного Суду від 7 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Зупиняючи провадження в справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цю справу неможливо розглянути до набрання законної сили судовими рішеннями в адміністративних справах №640/5305/20, №640/19291/19, №640/24239/19, №640/20211/19, №640/19717/19, оскільки предметом оскарження у зазначених справах є часткове або повне визнання протиправним та скасування Наказу Генеральної прокуратури України №221 від 3 жовтня 2019 року, яким затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
9. Водночас, відповідно до змісту позовних вимог, а також рішення суду першої інстанції у цій справі, саме незгода позивача із формою заяви встановленої Порядком №221, невідповідність такої заяви приписам Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), обумовили неподання позивачем такої заяви.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Офіс Генерального прокурора у своїй касаційній скарзі вказує на те, що з огляду на положення частини другої статті 265 КАС України, відповідно до якого нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, рішення у справах №640/5305/20, №640/19291/19, №640/24239/19, №640/20211/19, №640/19717/19 на спірні відносини не розповсюджуватимуться, адже на час проходження позивачем атестації, Порядок №221 був чинним.
11. Як наголошує скаржник, у зазначених справах та цій справі різні правовідносини, які між собою не є тотожними та подібними, а отже, рішення, які будуть прийняті, не впливають на результат розгляду цієї справи, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність зупинення провадження в справі.
12. Крім того, позовні вимоги у вказаних вище справах також не є тотожними, оскільки оскаржувані накази про звільнення позивача носять індивідуальний характер та є актом індивідуальної дії і містять окремі обставини.
13. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 236, 242 КАС України, застосування яких призвели до неправильного вирішення питання у справі, що у силу частини першої статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
14. У своєму відзиві на касаційну скаргу, позивач зазначає про хибність доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
16. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 КАС України, та посилання відповідача на порушення судом апеляційної норм процесуального права.
17. За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
18. У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-IX), зупинення провадження в адміністративних справах до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі може бути визнано необхідним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
19. Водночас, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваними судовими рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва за наслідками розгляду справ №640/5305/20, №640/19291/19, №640/24239/19, №640/20211/19, №640/19717/19 і предметом цього спору. В достатній мірі не конкретизував, в чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення зазначених справ та не відобразив відповідні висновки у своїй ухвалі.
20. Фактично підставою для зупинення стало те, що у позиції позивача є посилання на його незгоду із формою заяви, встановленої Порядком №221 та на невідповідність такої заяви приписам Закону № 1697-VII. У чому полягає потреба зупинення провадження та її взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, судом належним чином не обґрунтовано.
21. Верховний Суд зауважує, що у розглядуваному випадку відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення №640/5305/20, №640/19291/19, №640/24239/19, №640/20211/19, №640/19717/19, з огляду на те, що Порядок №221 наразі є чинним та регулює чіткі правила поведінки для визначеного кола осіб, а посилання суду апеляційної інстанції на гіпотетичність визнання його протиправним та нечинним не містить під собою правового підґрунтя.
22. Крім того, суд звертає увагу на положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), відповідно до якого, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
23. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
24. Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.
25. Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається, Верховний Суд ураховує висновки цього суду про те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
26. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
27. Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №826/25204/15 та постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 року у справі №200/5251/20-а.
28. Окремо слід зазначити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності.
29. Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні.
30. У зв`язку з цим, для даної категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду: місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного; віднесено такі справи до справ незначної складності зі зменшеними строками розгляду.
31. Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах даної категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
32. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №640/5305/20, №640/19291/19, №640/24239/19, №640/20211/19, №640/19717/19 щодо вирішення питання про часткове або повне визнання протиправним та скасування Порядку №221.
33. Оскаржувана ухвала не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі, як в частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням у зазначених справах, так і в частині того, що зібрані у даній справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що суперечить приписам пункту 3 частини першої статті 236 КАС України.
34. Отже, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
35. Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
36. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
37. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341, 353, 356 КАС України, Верховний Суд