ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа №560/1482/19
адміністративне провадження №К/9901/486/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді - Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області (правонаступника Головного управління ДФС у Хмельницькій області) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року (суддя Матущак В. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року (судді Граб Л. С., Іваненко Т. В., Сторчак В. Ю.) у справі № 560/1482/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИЛА:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 5 березня 2019 року № 0255331307.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наявні у нього документи свідчать про оприбуткування в повній мірі та в повному обсязі сум коштів, отриманих від продажу товарів.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 6 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року, позов задовольнив.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Головне управління ДПС у Хмельницькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді справи, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, у задоволенні позову відмовити.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін ухвалені у справі судові рішення.
Перевіривши обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди встановили, що на підставі наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 29 серпня 2018 року № 2515 проведена фактична перевірка платника податків ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 4 вересня 2018 року № 0327/22-01-13-07/ НОМЕР_1, за висновками якого порушено пункти 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення № 637).
З урахуванням висновків акта перевірки та адміністративного оскарження прийнято податкове повідомлення-рішення від 5 березня 2019 року № 0255331307, яким відповідно до абзацу 3 статті першої Указу Президента від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі - Указ № 436/95) до позивача застосовано фінансову санкцію у розмірі 8 350 415,05 грн.
Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
6 липня 1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 2.6 Положення № 637 (яке втратило чинність 5 січня 2018 року згідно з постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148) установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій (абзаци перший - третій цього пункту).
Абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Водночас, прийнятим 6 липня 1995 року Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V "Відповідальність за порушення вимог цього Закону".
Так, пунктом 8 частини першої статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі порушення встановленого у пункті 1 статті 9 порядку проведення розрахунків через каси підприємств, установ і організацій, в яких ці операції повинні проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій у встановленому порядку, або у разі порушення порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті.
Питання застосування наведених вище норм було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18).
У зазначеному судовому рішенні викладено висновок про те, що оскільки шляхом прийняття Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.
Колегія суддів підстав для відступу від вказаної правової позиції Верховного Суду не вбачає.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що фактична перевірка була здійснена з порушенням вимог пунктів 80.2, 80.7 статті 80, пункту 86.5 статті 86 ПК України; ФОП ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного податкового законодавства України було оприбутковано отриманий дохід, зокрема у касовій книзі, Книзі обліку доходів з наступним відображення у податковій звітності платника єдиного податку.
У касаційній скарзі податковий орган наводить доводи, які, на його думку, спростовують наведені висновки судів.
Беручи до уваги, що позивача притягнуто до відповідальності на підставі норми абзацу третього статті 1 Указу №436/95, яка не підлягала застосуванню, висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є правильними.
При цьому колегія суддів враховує, що в силу вимог частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів