ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 924/1227/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Аністратенко О. О.,
відповідача - Кравчук В. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 (судді: Савченко Г. І. - головуючий, Павлюк І. Ю., Демидюк О. О.) у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до фізичної особи-підприємця Загороднюка Сергія Петровича
про стягнення 53 064,06 грн орендної плати
та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Загороднюка Сергія Петровича
до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
про визнання недійсним договору оренди комерційної нерухомості від 19 грудня 2018 року № 68Е000-164/18, укладеного між ПАТ "Укртелеком" в особі Хмельницької філії ПАТ "Укртелеком" та фізичною особою-підприємцем Загороднюком С. П.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У листопаді 2019 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Хмельницької філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком") звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до фізичної особи-підприємця Загороднюка Сергія Петровича (далі - ФОП Загороднюк С. П.) про стягнення 53 064,06 грн, у тому числі заборгованості з орендної палати у сумі 50 301,01 грн, пені у сумі 2 486,00 грн, 3 % річних у сумі 223,45 грн та інфляційних втрат у сумі 53,38 грн.
1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 526, 530, 546, 549, 625, 759, 760, 762 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18.
1.3. У грудні 2019 року ФОП Загороднюк С. П. подав до Господарського суду Хмельницької області зустрічну позовну заву, в якій просив визнати недійсним договір оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18, посилаючись на положення статей 203, 215, 234, 235, 526 Цивільного кодексу України, наголошуючи на тому, що оспорюваний договір він не підписував, отже не було вільного волевиявлення, а посилання ПАТ "Укртелеком" про здійснення ФОП Загороднюк С. П. перерахунку коштів за цим договором не відповідає дійсності.
1.4. Згідно з ухвалою Господарського Суду Хмельницької області від 14.01.2020, зокрема, прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.
1.5. Відповідно до ухвали Господарського суду Хмельницької області від 28.01.2020, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання ФОП Загороднюка С. П. про призначення у справі почеркознавчої експертизи.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.08.2020 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з ФОП Загороднюк С. П. на користь ПАТ "Укртелеком" в особі Хмельницької філії ПАТ "Укртелеком" 50 301,01 грн основного боргу, 2 486,22 грн пені, 223,45 грн 3% річних, 53,38 грн інфляційних витрат та 1921,00 грн витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
2.2. Суд першої інстанції установив, що ФОП Загороднюк С. П. продовжував користуватися майном ПАТ "Укртелеком" після закінчення терміну дії договору, особисто отримав проект договору оренди на наступний період та повернув його підписаним, сплачував орендну плату, що відповідала умовам нового договору, доказів про повернення орендованого майна відпвоідач за первісним позовом не надав.
При цьому доводи ФОП Загороднюк С. П. про те, що договір оренди комерційної нерухомості та акт приймання-передачі майна від 19.12.2018 з ПАТ "Укртелеком" він не укладав, а підпис на договорі оренди належить іншій особі, отже, волевиявлення позивача за зустрічним позовом на укладання такого договору не було, суд до уваги не взяв, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження зазначених обставин.
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.08.2020 скасоване, прийнято нове рішення.
У задоволенні первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено, визнано недійсним договір оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18, укладений між ПАТ "Укртелеком" в особі Хмельницької філії ПАТ "Укртелеком" та ФОП Загороднюк С. П.
Стягнуто з ПАТ "Укртелеком" в особі Хмельницької філії ПАТ "Укртелеком" на користь ФОП Загороднюк С. П. судові витрати за подання зустрічної позовної заяви у сумі 1921,00 грн, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн, судові витрати з проведення судової почеркознавчої експертизи у сумі 900,48 грн.
2.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ФОП Загороднюк С. П. про призначення судової експертизи, у той же час висновками судової почеркознавчої експертизи підтверджено, що ФОП Загороднюк С. П. спірний договір не підписував, отже, ним не вчинялися дії, спрямовані на виникнення чи схвалення відповідних правовідносин, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення цього правочину. Отже оскаржуваний договір оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18 є таким, що не відповідає положенням частин 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України. При цьому позовні вимоги ПАТ "Укртелеком" недоведені.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, ПАТ "Укртелеком" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.08.2020 - залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 906/557/19, від 19.05.2020 у справі № 903/543/19, від 10.03.2020 у справі № 910/7845/19, від 18.06.2020 у справі № 910/12073/19, від 13.06.2019 у справі № 910/11633/18, від 11.03.2020 у справі № 914/4101/15, від 11.09.2019 у справі № 911/2671/18, від 16.04.2019 у справі № 910/6737/16, від 06.04.2018 у справі № 922/4327/16, від 11.06.2018 у справі № 916/2575/16, від 04.07.2018 у справі № 914/2932/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20664/17. Від 22.03.2018 у справі № 910/5255/17, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, та тим, що не застосовано статтю 764 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
Заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції надав перевагу висновку експертизи, не взявши до уваги всі доводи і докази, надані ПАТ "Укртелеком", не встановив всіх обставин справи та не дослідив всі докази в їх сукупності.
3.2. ФОП Загороднюк С. П. заперечив проти доводів касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та стягнути судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Як свідчать матеріали справи, предметом позову за первісним позовом є вимога ПАТ "Укртелеком" про стягнення з ФОП Загороднюк С. П. заборгованості з орендної палати у сумі 50 301,01 грн, пені у сумі 2486,00 грн, 3 % річних у сумі 223,45 грн та інфляційних втрат у сумі 53,38 грн у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18.
При цьому предметом зустрічного позову є вимога ФОП Загороднюк С. П. про визнання недійсним договору оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18 з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, у зв`язку із непідписанням такого договору ФОП Загороднюк С. П., а отже, і відсутності будь-яких зобов`язань ФОП Загороднюк С. П. перед ПАТ "Укртелеком".
4.4. За змістом статей 11, 509, 626, 629 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом статей 759, 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (частини 1, 2 статті 763, стаття 765 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
4.5. Суд апеляційної інстанції згідно з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 задовольнив клопотання ФОП Загороднюк С. П. про призначення у справі почеркознавчої експертизи.
Згідно з висновком експертизи від 09.12.2020 № 1.1-505/20, проведеної Рівненським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, зазначено таке:
- підпис в графі "Від Орендаря" на кожній із сторінок договору оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18, укладеного між ПАТ "Укртелеком" в особі Хмельницької філії ПАТ "Укртелеком" та ФОП Загороднюк С. П. від імені орендаря виконаний не Загороднюком С. П., а іншою особою;
- підпис в графі "Орендар ФОП Загороднюк С. П." в акті приймання-передачі майна від 19.12.2018, який є додатком № 1 до договору від 19.12.2018 № 68Е000-164/18, виконаний не Загороднюком С. П., а іншою особою;
- підпис в графі "ФОП Загороднюк С. П." в додатковій угоді від 06.11.2017 № 1/2017 до договору оренди нерухомого майна від 22.12.2017 № 68Е000-184/17 виконаний не Загороднюком С. П., а іншою особою.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновок експерта містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань, і, враховуючи, що експерт, відповідно до статей 384, 385 Кримінального кодексу України несе кримінальну відповідальність за відомості, викладені у висновку, суд, оцінивши висновок за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, у зв`язку з чим висновок експерта визнано належним та допустимим доказом у справі.
4.6. Установивши обставини стосовно того, що спірний договір оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18 ФОП Загороднюк С. П. не підписував, тобто не вчиняв дії, спрямовані на виникнення чи схвалення відповідних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що непідписання стороною правочину, який вчиняється у письмовій формі, свідчить про відсутність волевиявлення на укладення цього правочину, а отже, є підстави для визнання цього договору недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, оскільки правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами 1, 3 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 456/2562/17 (провадження № 61-5900 св 20) зазначено, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 29.05.2019 у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19) викладено правовий висновок про те, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
За таких обставин Верховний Суд у справі № 456/2562/17 дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання спірного договору недійсним у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, зазначивши при цьому, що спірний договір є недійсним у силу закону (нікчемним).
За змістом частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Отже, договір оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18 є нікчемним, тому постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову ФОП Загороднюк С. П. про визнання недійсним зазначеного договору необхідно скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Загороднюк С. П. до ПАТ "Укртелеком".
4.7. При цьому суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи, правомірно не взяв до уваги доводи ПАТ "Укртелеком" стосовно того, що ФОП Загороднюк С. П. у січні, березні та квітні 2019 року частково сплачував орендну плату, що підтверджується платіжними дорученнями від 11.04.2019 № 5086182 на суму 12 268,00 грн, від 29.03.2019 № 2PL377432 на суму 20 000,00 грн, від 21.01.2019 № 50552041 на суму 5 380,36 грн та від 21.03.2019 № 2PL827547 на суму 10 000,00 грн, оскільки зазначені платіжні доручення не містять дати одержання платежу банком та дати проведення банком, підпису банку та підпису платника (обов`язкових реквізитів, що підтверджують перерахування коштів позивачем відповідачу), що не відповідає положенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22.
Посилання ПАТ "Укртелеком" про надіслання на адресу ФОП Загороднюк С. П. рахунків та листів також правильно не взято до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на ненадання ПАТ "Укртелеком" доказів про направлення таких рахунків та листів, а реєстри поштових відправлень, надані підприємством, не містять жодних відміток органу поштового зв`язку про таке надіслання. Поштова квитанція від 18.07.2019 також визнана судом апеляційної інстанції неналежним підтвердженням надіслання листа із проханням сплатити борг та попередженням, що у випадку несплати боргу позивач змушений буде звернутися із позовом до суду, оскільки вказана квитанція не підтверджує надіслання саме листа від 12.07.2019 № 07/935.
4.8. Як вже зазначалося, підставами для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 906/557/19, від 19.05.2020 у справі № 903/543/19, від 10.03.2020 у справі № 910/7845/19, від 18.06.2020 у справі № 910/12073/19, від 13.06.2019 у справі № 910/11633/18, від 11.03.2020 у справі № 914/4101/15, від 11.09.2019 у справі № 911/2671/18, від 16.04.2019 у справі № 910/6737/16, від 06.04.2018 у справі № 922/4327/16, від 11.06.2018 у справі № 916/2575/16, від 04.07.2018 у справі № 914/2932/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20664/17, від 22.03.2018 у справі № 910/5255/17, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17 та те, що не застосовано статтю 764 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, в яких схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (провадження № 14-737цс19).
4.9. З приводу посилань скаржника на постанови Верховного Суду, то колегія суддів зазначає таке:
- у справі № 902/339/16 (постанова від 03.04.2018) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-В" до Підприємства "Фаворит-2020" Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Рух за рівні можливості" (відповідач- 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Він" (відповідач- 2) про зобов`язання повернути майно, що було об`єктом оренди та стягнення 339 644, 16 грн, з яких: з відповідача- 1- 338 644, 16 грн, а саме 329 000, 00 грн штрафу за прострочення терміну повернення майна та 29 000,00 грн за прострочення термінів та обсягів поставок продукції, 9 644,16 грн заборгованості з орендної плати у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди від 11.08.2014 та з відповідача 2 - 1 000,00 грн у зв`язку із порушенням зобов`язань відповідачем- 1 за договором оренди від 11.08.2014 та наявністю договору поруки від 02.09.2014 № 02-09/14, а також за зустрічним позовом Підприємства "Фаворит-2020" Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Рух за рівні можливості" про визнання договору поруки від 02.09.2014 № 02-09/14 недійсним. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, з посиланням на статті 759, 763, 764, 785 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 291 Господарського кодексу України, частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", здійснивши системний аналіз встановлених обставин справи, статей 6, 627- 629 Цивільного кодексу України та умов договору, визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість та правомірність заявлених вимог позивача за первісним позовом та наявності підстав для задоволення вимог про зобов`язання відповідача- 1 повернути передане йому майно за договором від 11.08.2014, сплати ним заборгованості з орендної плати та штрафу з урахуванням заяви про його зменшення;
- у справі № 925/1223/17 (постанова від 04.09.2018) предметом позову була вимога заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради про стягнення з ФОП Джумагазієва Анатолія Карімовича заборгованості з плати за оренду приміщень та неустойки, нарахованої за прострочення термінів повернення об`єкта оренди, та про зобов`язання відповідача повернути орендоване майно за актом прийому-передачі балансоутримувачу - Комунальному підприємству "Уманське ремонтно-експлуатаційне управління № 3", з обґрунтуванням позовних вимог положеннями частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, що є підставою для стягнення орендної плати за спірний період. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням на положення статті 631, частину 1 статті 763, частину 1 статті 764, частину 1 статті 777 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зазначив, що неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини щодо захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак судами попередніх інстанцій не надано оцінки всім доказам у справі в їх сукупності;
- у справі № 910/5255/17 (постанова від 22.03.2018) предметом позову була вимога Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.08.2013 № 63 у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову, зазначив, що, як встановили суди, договір оренди, укладений між сторонами, був пролонгований на тих самих умовах на той самий строк, на який його було укладено, а отже, відповідачем не доведено, а позивачем не спростовано факту пролонгації договору оренди, в зв`язку з чим відповідач зобов`язаний відповідно до приписів чинного законодавства сплачувати орендну плату;
- у справі № 910/20664/17 (постанова від 14.05.2018) предметом позову була вимога Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди, пені та 3 % річних, з огляду на укладання між сторонами 30.03.2017 додаткової угоди та підписання нової редакції договору, якою змінено умови щодо розміру орендної плати відповідно до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, у зв`язку з чим позивач здійснив перерахунок орендної плати за період з 30.09.2012 по лютий 2017 та просив суд стягнути грошові кошти. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову, зазначив, що, враховуючи те, що передача майна за договором від 30.03.2017 № 882-0718 відбулась 30.03.2017, про що сторони підписали відповідний акт, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що орендна плата у розмірі, встановленому новою редакцією договору оренди, підлягає застосуванню саме з моменту підписання акта приймання передачі майна - з 30.03.2017, чим спростовуються доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм цивільного законодавства, зокрема частини 3 статті 6З1 Цивільного кодексу України;
- у справі № 914/2932/16 (постанова від 04.07.2018) предметом позову була вимога Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Трускавецької міської ради до Приватного підприємства "Гарантбуд-2012" про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлової будівлі від 25.10.2013 та пені, а також про зобов`язання відповідача повернути у комунальну власність нежитлову будівлю за актом приймання-передачі у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо сплати орендної плати за період червень-вересень 2016 року та щодо повернення орендованого майна орендодавцю після закінчення терміну дії договору оренди. Верховний Суд визнав правильними висновки судів про часткове задоволення позовних вимог у зв`язку із встановленням судами обставин стосовно того, що договір оренди від 25.10.2013 припинив свою дію 25.09.2016, однак відповідач спірне нерухоме майно не повернув, у той час як факт припинення укладеного між сторонами договору оренди від 25.10.2013 також встановлено в рішенні Господарського суду Львівської області від 21.02.2017 у справі № 914/128/17, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2017. Посилаючись на положення статей 763, 764, 785 Цивільного кодексу України та статей 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Верховний Суд зазначив, що, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, встановивши, що: договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку його дії і орендодавець у визначений законодавством строк повідомив відповідача про таке припинення та відсутність у орендодавця наміру продовжувати орендні правовідносини за вказаним договором; власник нерухомого майна (Трускавецька міська рада) повідомила відповідача про намір використовувати орендоване відповідачем нерухоме майно для власних потреб у строк, визначений частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо припинення договору оренди, відсутності у відповідача підстав для користування спірним майном та наявності підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу об`єкт оренди;
- у справі № 916/2575/16 (постанова від 11.06.2018) предметом позову була вимога Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор`я" до Одеської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення заборгованості з орендної плати, пені та 3 % річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем договору оренди від 21.10.2014 в частині сплати орендної плати за період із січня 2015 року по жовтень 2016 року. Верховний Суд, з посиланням, зокрема, на положення статей 626- 629, 759, 762- 764, 795 Цивільного кодексу України, статей 283, 291 Господарського кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій, що, враховуючи правові норми та встановлені обставини, є правомірним нарахування орендарю орендної плати за користування об`єктом комунальної власності за весь час такого користування до моменту повернення об`єкта оренди за актом приймання-передачі, а також стягнення пені та річних. При цьому зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання;
- у справі № 922/4327/16 (постанова від 04.06.2018) предметом позову була вимога Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елекс" орендної плати та пені у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди щодо оплати орендної плати. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що необхідною передумовою для продовження дії договору оренди є проведення нової оцінки орендованого майна; дійшли помилкового висновку про припинення договору оренди; визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення орендної плати та пені, оскільки договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 12.04.2000 № 1752 є пролонгованим; зазначив, що судами не досліджувались обставини щодо повернення відповідачем та прийняття позивачем орендованого майна;
- у справі № 910/6737/16 (постанова від 16.04.2018) предметом позову була вимога ФОП Зінкевич Г. М. до Приватного підприємства "Джет-авто плюс" про стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційного збільшення, 3 % річних та пені у зв`язку з неналежним виконанням ПП "Джет-авто плюс" своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 27.09.2012 № 17/15. Верховний Суд зазначив, що оскільки, як встановив суд першої інстанції, відповідач не надав жодних доказів про повернення майна із суборенди, підписання сторонами акта повернення майна чи доказів про вчинення будь-яких дій щодо спонукання позивача прийняти майно із суборенди, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір суборенди не припинився у визначеному порядку, і що саме відповідач як суборендар приміщення є відповідальним за орендоване майно протягом терміну дії договору, несе тягар утримання орендованого приміщення та зобов`язаний згідно з прийнятими на себе зобов`язаннями сплачувати визначені договором платежі за весь час фактичного знаходження майна в суборенді;
- у справі № 911/2671/18 (постанова від 11.09.2019) предметом позову була вимога Приватного підприємства "Профтрейд" до Приватного підприємства "Контраст" про стягнення заборгованості з орендної плати, право вимоги сплати якої позивач отримав за договором відступлення права вимоги від 01.10.2018 у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди автомобільної заправної станції та обладнання автомобільного газозаправного пункту від 01.06.2011 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, а також невиконанням зобов`язання щодо повернення орендованого майна. Верховний Суд зазначив, що. надаючи правову оцінку щодо наявності правових підстав для стягнення неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, судами обох інстанцій не враховано, що правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 цього Кодексу та опосередковано положеннями частини 4 статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Зі змісту статті 764 Цивільного кодексу України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним у тому числі і протягом одного місяця після закінчення цього строку в обов`язковому порядку, оскільки це прямо передбачено наведеною нормою права. Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому зі змісту наведеної норми Цивільного кодексу України вбачається, що виставлення позивачем рахунків на сплату платежів за користування майном не можна розцінювати як згоду орендодавця на пролонгацію договору оренди, оскільки відповідач зобов`язаний сплачувати кошти за фактичне користування майном. Здійснення платежів також не є підставою для продовження договору, термін дії якого закінчився;
- у справі № 914/4101/15 (постанова від 11.09.2020) предметом позову була вимога Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця Мачеус Оксани Василівни про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди ід 10.03.2009 № Г-7012-9 та зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати та порушення договірних зобов`язань;
- у справі № 910/11633/18 (постанова від 13.06.2019) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" заборгованості за договором оренди від 19.01.2017 № 190117 та заборгованості за експлуатаційні та комунальні витрати за квітень 2018 року у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за користування приміщеннями. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у справі про відмову у задоволенні позовну, зазначив, що з урахуванням положень статей 629, 640, 764, 795 Цивільного кодексу України, статті 283 Господарського кодексу України та встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що відповідно до вимог закону та умов договору сторонами не вчинено дій для його припинення шляхом повернення майна на підставі акта повернення об`єкта оренди у порядку, встановленому цим договором, а отже, правовідносини сторін за попереднім договором оренди щодо наведених об`єктів не припинились. Сторонами не дотримано усіх необхідних умов для передачі та використання цього майна відповідачем на підставі договору № 190117, а враховуючи, що договори оренди цивільним законодавством віднесено до категорії реальних догорів, тому відсутність належних доказів про передачу орендованого майна за договором № 190117 свідчить про відсутність обв`язку орендаря щодо внесення плати за його користування, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за використання орендованого майна на підставі договору № 190117;
- у справі № 910/12073/19 (постанова від 18.06.2020) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" заборгованості з орендних платежів у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди. Верховний Суд, закриваючи касаційне провадження, відхилив помилкові доводи скаржника, що оскаржувана постанова прийнята без урахування висновків, викладених Верховним Судом у справах № 922/3249/18, № 758/824/17, № 922/2665/17, № 904/527/19, № 915/1429/19, № 916/2724/18, які, на його думку, стосуються правової оцінки тих чи інших юридичних фактів та безпідставно не були взяті судом апеляційної інстанції до уваги у розгляді даної справи, оскільки, по-перше, предмет та підстави позовів у зазначених справах і в справі № 910/12073/19 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; по-друге, у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідноси, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній;
- у справі № 910/7845/19 (постанова від 10.03.2020) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 28.04.2014 № 6802 продовженим до 28.02.2020 та зобов`язання Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шанс" додаткову угоду у редакції, запропонованій позивачем, з посиланням на те, що після закінчення строку дії договору позивач як орендар не отримував від відповідача жодного повідомлення (заяви) про припинення договору оренди у зв`язку з закінченням терміну, на який його було укладено, а отже, керуючись чинним законодавством та пунктом 10.4 договору, строк дії договору вважається автоматично продовженим на тих самих умовах, які були передбачені договором, однак відповідач відмовляється укласти додаткову угоду про продовження відповідного договору оренди;
- у справі № 903/543/19 (постанова від 19.05.2020) предметом позову була вимога Волинської обласної спілки споживчих товариств до іізичної особи-підприємця Тимощук Наталії Дмитрівни про стягнення неустойки за прострочення виконання обов`язку з повернення торговельного місця за період з 14.01.2019 по 15.07.2019 та усунення перешкод в користуванні торговельним місцем № 1954, розташованим на території "Завокзального ринку", шляхом демонтажу малої архітектурної форми у зв`язку із припиненням договору та невиконанням відповідачем зобов`язань щодо звільнення торговельного місця від малої архітектурної форми, що стало підставою для нарахування відповідачеві неустойки в подвійному розмірі плати за користування торговою площею на підставі статті 785 Цивільного кодексу України;
- у справі № 906/557/19 (постанова від 29.04.2020) предметом позову була вимога Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" про стягнення неустойки та витрат на утримання орендованого майна та виселення відповідача з орендованого нерухомого майна на підставі статті 785 Цивільного кодексу України у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення майна після закінчення дії договору оренди.
4.10. Отже, у зазначених скаржником справах та у справі, що розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норми матеріального права, не можна визнати подібними у зв`язку із встановленням судами попередніх інстанцій у цих справах інших фактичних обставин, які вплинули на прийняття судових рішень. У справі, що розглядається, та у справах, наведених скаржником, не є подібними предмет та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини справи.
При цьому, як вже зазначалося, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що договір оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18, порушення зобов`язань за яким стало підставою для звернення ПАТ "Укртелеком" про стягнення орендної плати, ФОП Загороднюк С. П. не підписував, тобто не вчиняв дії, спрямовані на виникнення чи схвалення відповідних правовідносин.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Укртелеком" в особі Хмельницької філії ПАТ "Укртелеком" на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 924/1227/19.
Доводи заявника касаційної скарги про залишення судом апеляційної інстанції поза увагою того, що ФОП Загороднюк С. П. не повернув майно та продовжував ним користуватися, не беруться до уваги, оскільки предметом позову була вимога ПАТ "Укртелеком" про стягнення заборгованості за договором оренди комерційної нерухомості від 19.12.2018 № 68Е000-164/18 з посиланням на умови цього договору та положення статей 526, 530, 546, 549, 625, 759, 760, 762 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України, у той час, як статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, а якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Однак позивач у справі, що розглядається, заявив вимоги про стягнення заборгованості за договором, який, як встановив суд апеляційної інстанції, не підписував відповідач, а отже такий договір є нікчемним.