ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3485/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В. В., Огороднік К. М.,
за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020
у справі № 910/3485/20
за заявою ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання договору недійсним
в межах справи №910/16249/19
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Учасники справи:
від ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ;
від ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ;
1. Короткий зміст заявлених вимог
1.1. В межах справи № 910/16249/19 про неплатоспроможність ОСОБА_1 до Господарського суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, відповідач) про визнання недійсним договору позики грошей від 09.09.2016, укладеного між сторонами.
1.2. Позовні вимоги мотивовані посиланням на фіктивність спірного Договору позики, оскільки відповідач не мав наміру його виконувати, а лише хотів заволодіти грошовими коштами позивача. У свою чергу, позивач погодився на укладення вказаного договору під впливом тяжкої обставини, а саме у зв`язку з необхідністю допомогти своїй матері, яка є акціонером ПАТ "Фортуна-банк" із часткою 99,64 %, щодо докапіталізації якого проводилися певні заходи.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021, в позові ОСОБА_1 відмовлено повністю.
2.2. Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами обставин, з посиланням на які обґрунтовані вимоги щодо визнання недійсним спірного правочину.
3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3.1. 09.09.2016 між ОСОБА_2 (далі - позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - позичальник), укладено Договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 604 (далі - Договір позики).
3.2. За умовами пунктів 1, 2 Договору позики ОСОБА_2 позичив, а ОСОБА_1 взяв у борг гроші в сумі 109.710.000 грн, які на день підписання цього договору є еквівалентом 4.140.000 дол. США за комерційним курсом на день укладення договору. ОСОБА_1 зобов`язався повернути зазначену вище суму до 31.12.2021 включно, без перерахування відсотків, згідно з наведеним у пункті 2 графіком платежів, перший платіж за яким мав бути до 31.12.2016.
3.3. Відповідно до пунктів 9, 12 Договору позики зміни і доповнення до цього договору за згодою сторін вносяться шляхом укладання додаткового договору, посвідченого нотаріально. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Договір складено в трьох примірниках, один із яких знаходиться в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С., а інші - видаються сторонам.
3.4. 16.06.2017 між сторонами укладено Додатковий договір № 1 до Договору позики, за умовами пункту 1.1 якого в пункт 1 Договору позики внесені зміни, за якими позикодавець позичив, а позичальник взяв у борг гроші в сумі 109 710 000 грн, які на день підписання цього договору є еквівалентом 4 140 000 дол. США за комерційним курсом на день укладення договору. Передачу грошей (позики) здійснено до підписання договору. Факт підписання договору свідчить про отримання позичальником усієї вказаної у договорі грошової суми (позики) та про відсутність у позичальника будь-яких претензій, які би стосувалися цього питання.
3.5. Пунктом 2 додаткового договору внесені зміни до графіку погашення позики, оскільки станом на момент укладення додаткового договору позичальник повернув позикодавцю частину позики, в розмірі 1 881 500 грн, що є еквівалентом 71 000 дол. США, що підтверджується письмовою заявою позикодавця, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. від 23.03.2017, переданою позичальнику.
Додатковий договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі № 549.
3.6. Укладений між сторонами Договір позики має письмову форму, містить підписи позивача, як позичальника, та відповідача - позикодавця, а також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 604. Крім того, у подальшому сторонами укладений додатковий договір до Договору позики, який також нотаріально посвідчений та зареєстрований у відповідному реєстрі, та з якого вбачається вчинення позивачем дій по частковому погашенню боргу за Договором позики. Погашення частини суми позики також підтверджується позивачем у відповіді на відзив, з посиланням на вимагання відповідачем сплати коштів, що оформлялося як повернення позики.
3.7. 29.05.2020 позивач подав до місцевого господарського суду заяву свідка ОСОБА_5 . Однак за висновком суду із вказаної заяви свідка не вбачається наявність обставин, які повідомлені вказаною особою, що мають безпосереднє значення для справи, предметом якої є визнання недійсним правочину. Наведені в заяві обставини не містять жодних відомостей та згадки про спірний правочин.
3.8. 16.06.2020 відповідач подав до місцевого господарського суду заяву свідка ОСОБА_6, яка визнана судом такою, що не може бути доказом у справі з огляду на законодавчу неможливість доведення факту вчинення правочину свідченням свідків.
3.9. Суд апеляційної інстанції не погодилась з висновком місцевого господарського суду щодо неприйняття до уваги, як доказу у справі заяви свідка ОСОБА_6, якою підтверджується не факт укладення (підписання) спірного договору позики, що в свою чергу позивачем не заперечується, а факт передачі грошових коштів за укладеним договором позики від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у визначеному договором розмірі, що є істотною умовою договору позики та є підставою вважати такий договір укладеним.
3.10. У поданій заяві свідок ОСОБА_6 повідомив, що був присутнім при передачі коштів від ОСОБА_2 до ОСОБА_1, які останній отримав у присутності ОСОБА_6 готівкою у розмірі 4140000 дол. США в гривневому еквіваленті, які ОСОБА_6 особисто переніс із автомобіля ОСОБА_2 до автомобіля ОСОБА_1 . Згідно пояснень свідка, зустріч відбулась поряд з офісом нотаріуса Козаренко О.С. на вул. Інститутській в м. Києві. ОСОБА_2 сів в авто до ОСОБА_1, де вони вдвох перерахували передані кошти, після чого вони вийшли з машини, зачинили її та зайшли до нотаріуса, після виходу з офісу якого у ОСОБА_2 в руках знаходились нотаріально засвідчені документи.
3.11. З заяви свідка вбачається, що ОСОБА_6 обізнаний про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань і вказана заява прийнята апеляційним судом як належний доказ у справі, яким спростовуються твердження позивача щодо неотримання коштів від ОСОБА_2 .
3.12. На підставі рішення Правління Національного банку України від 26.01.2017 № 55-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.01.2017 № 320 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Фортуна-банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
3.13. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 21.02.2017 №89-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ФОРТУНА-БАНК" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.02.2017 №665, "Про початок процедури ліквідації АТ "ФОРТУНА-БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".
3.14. Позивач наголошував на фіктивності оспорюваного договору внаслідок його укладення відповідачем, як директором компанії Montvest LLP, на суму розміщених вказаною компанією на рахунках у ПАТ "Фортуна-банк" коштів з метою їх повернення у зв`язку з віднесенням банку до неплатоспроможних. Однак укладення між сторонами спірного Договору позики здійснено 09.09.2016, тобто ще до віднесення ПАТ "Фортуна-банк" до категорії неплатоспроможних. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів перебування відповідача на посаді директора компанії Montvest LLP на момент укладення Договору позики, а також того, яким чином дані обставини пов`язані з самим фактом укладення оспорюваного договору із позивачем.
3.15. Твердження позивача про відсутність доказів декларування відповідачем, а відтак і доказів наявності у відповідача грошових коштів у розмірі суми позики, що підтверджує неможливість передачі такої суми позивачу, відхилені судом як такі, що не можуть бути підставами для визнання договору позики фіктивним, оскільки фіктивність договору не пов`язується із обставинами можливості чи не можливості наявності в позикодавця суми позики, а стосується наявності умислу обох сторін щодо укладення правочину без настання правових наслідків.
3.16. Судом не встановлено доказів вчинення спірного правочину позивачем під впливом тяжкої обставини та на кабальних умовах. Відповідні твердження позивача ґрунтуються виключно на його поясненнях, які не є доказами у розумінні вимог господарського процесуального законодавства. Позивачем не доведено яким чином необхідність проведення докапіталізації ПАТ "Фортуна-банк" та віднесення банку до категорії неплатоспроможних у 2017 році зумовило укладення позивачем спірного договору позики. При цьому, за одночасними твердженнями позивача, останній не отримував за вказаним договором коштів, оскільки такий договір, навпаки, носив фіктивний характер. Умовами спірного договору передбачено надання позивачу позики без сплати процентів за користування коштами та без застосування жодних штрафних санкцій за несвоєчасне повернення суми позики, що свідчить про відсутність вкрай невигідних умов оспорюваного договору для позивача.
3.17. Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі №757/28749/17-ц, якою закрито провадження у справі у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від зустрічного позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошей від 09.09.2016 та додаткового договору від 16.06.2017 №1, як підставу для закриття провадження у справі, оскільки наведені позивачем у даній справі обставини, що становлять підстави позову, відрізняються та є ширшими, ніж зазначені в зустрічному позову в справі №757/28749/17-ц, у зв`язку з чим підстави для застосування приписів статті 231 ГПК України відсутні.
4. Короткий зміст касаційної скарги
4.1. 06.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 і направити справу №910/3485/20 (в межах справи №910/16249/19) на новий розгляд до місцевого господарського суду.
5. Узагальнені доводи касаційної скарги
5.1. На час укладення 09.09.2016 оспорюваного Договору сторони не підтверджували передання грошей, а отже Договір позики грошей від 09.09.2016 є неукладеним. Підписання Додаткового договору №1 до неукладеного Договору позики за відсутності передання грошей не створює жодних правових наслідків для сторін вказаного договору, і не підтверджує факт отримання ОСОБА_1 усієї вказаної у договорі грошової суми (позики).
5.2. Суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги той факт, що на час підписання оспорюваного Договору ПАТ "Фортуна-банк" вже двічі був визнаний проблемним. За відсутності факту визнання Національним банком України ПАТ "Фортуна-банк" проблемним та розміщення на рахунку у Montvest LLP коштів, в якому ОСОБА_2 виконував функції директора, ОСОБА_1 не підписував би нав`язаний ОСОБА_2 фіктивний правочин, який укладено під впливом тяжкої обставини.
5.3. Суди першої та апеляційної інстанцій застосували статті 1046, 1047 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у судових рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду стосовно того, що суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
5.4. Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань скаржника про витребування у Національного банку України виписок з рахунків Montvest LLP, відкритих у ПАТ "Фортуна-Банк", з дати їх відкриття, а також про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2016 за №32016050000000037 за фактом вчинення ОСОБА_2, кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.
6. Позиція інших учасників щодо касаційної скарги
6.1. ОСОБА_2 у відзиві заперечував проти касаційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що є законними та обґрунтованими, ухвалені з додержанням матеріального і процесуального права. Зокрема у відзиві зазначено наступне:
- всі зібрані докази були оцінені судом першої та апеляційної інстанції за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі, визначеному Договором позики. Відповідно до судової практики Верховного Суду факт укладання письмового договору позики підтверджує видачу позики;
- посилання скаржника на те, що він підписував Додатковий договір № 1 до Договору позики, в якому було зазначено, що він отримав позику за відсутності факту передачі грошових коштів повинно сприйматися судом касаційної інстанції критично, адже в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 в момент вчинення цього правочину не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними;
- ОСОБА_1 при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції не було доведено, що правочин було укладено під впливом тяжкої для нього обставини та взагалі не зазначено, в чому саме полягають вкрай невигідні умови;
- ОСОБА_1 не доведено в чому є логічний зв`язок між загрозою ліквідації банку та підписанням Договору позики, за яким не відбувається отримання грошових коштів;
- доводи позивача про фіктивність правочину не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, адже останнім не доведено будь-який умисел зі сторони ОСОБА_2 на укладення правочину без наміру створення правових наслідків. Про реальність правочину свідчать наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують як видачу позики, так і її часткове погашення;
- доводи скаржника про безпідставну відмову судом першої інстанції у клопотанні про витребування доказів є необґрунтованими, оскільки позивач не зміг довести неможливість отримання та подання відповідних доказів до суду з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Окрім цього, скаржником не надано жодного доказу на підтвердження факту наявності у Montvest LLP рахунків у ПАТ "Фортуна-Банк", доказів, які б свідчили про те, що на рахунках присутні кошти, а також обставин наявності саме у НБУ запитуваної інформації.
7. Касаційне провадження
7.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3485/20 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Васьковський О. В., судді: Білоус В. В., Огороднік К. М. (протокол передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 15.04.2021).
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 29.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3485/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2021 о 15:30.
7.3. 25.05.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивоване неможливістю забезпечити явку у судове засідання 25.05.2021 як безпосередньо ОСОБА_1, що перебуває на самоізоляції після близького контакту з особою, хворою на COVID-19, так і його представника, який відбув у термінове відрядження до м. Дніпра на період з 25.05.2021 по 26.05.2021.
7.4. В судовому засіданні 25.05.2021 представник ОСОБА_2 заперечував проти поданого клопотання, зазначаючи про відсутність перешкод для здійснення розгляду справи у відсутності представника скаржника та особисто ОСОБА_1 .
7.5. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки у поданому клопотанні відсутня вказівка на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 25.05.2021.
7.6. Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
7.7. Враховуючи, що явка представників у судове засідання не була визнана обов`язковою, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розпочати розгляд справи за відсутністю представника скаржника.
7.8. В судовому засіданні 25.05.2021 представник ОСОБА_2 заперечував проти доводів касаційної скарги з підстав, наведених у відзиві, просив суд залишити скаргу без задоволення.
7.9. В судовому засіданні 25.05.2021 оголошено перерву до 08.06.2021 о 16:00.
7.10. В судовому засіданні 08.06.2021 представник скаржника підтримав касаційну скаргу з наведених у ній мотивів, просив суд скаргу задовольнити у повному обсязі.
Представник ОСОБА_2 підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
8.1. Діючи в межах повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень в межах доводів касаційної скарги.
8.2. Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за результатом розгляду в межах справи про банкрутство № 910/16249/19 позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору позики, укладеного між сторонами 09.09.2016, з підстав його фіктивності, а також укладення позивачем договору під впливом тяжкої обставини.
8.3. Суди попередніх інстанцій відмовили у позові, зазначивши про те, що позивач не довів обставини, з посиланням на які обґрунтовував свої вимоги про визнання недійсним спірного правочину.
8.4. Оцінюючи доводи скаржника, заперечення на касаційну скаргу, а також перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
8.5. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.
8.6. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
8.7. Положеннями статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
8.8. Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України унормовано, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
8.9. З встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин слідує, що між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір позики від 09.09.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 604, за умовами якого передбачалося отримання ОСОБА_1 у борг грошових коштів у загальній сумі 109 710 000 грн, що є еквівалентом 4 140 000 дол. США за комерційним курсом на день укладення договору, які він мав повернути до 31.12.2021 включно
8.10. До Договору позики укладено Додатковий договір № 1 від 16.06.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаренко О.С. та зареєстрований у реєстрі № 549, згідно з яким до Договору позики внесені зміни.
8.11. За твердженням позивача, Договір позики є фіктивний, укладений відповідачем без наміру щодо його виконання, з метою заволодіння коштами позивача, який погодився на укладення договору, щоб допомогти своїй матері, яка є акціонером ПАТ "Фортуна-банк" із часткою 99,64%, та докапіталізацію якого було необхідно проводити. Крім того, позивач зазначає, що він не отримував грошових коштів за оспорюваним договором.
8.12. З приводу наведених аргументів позивача, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 202, 204 ЦК України).
8.13. Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
8.14. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
8.15. Відповідно до частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
8.16. З урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
8.17. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
8.18. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
8.19. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16 та підтримано у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18).
8.20. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
8.21. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій та не спростованими скаржником обставинами оспорюваний Договір позики складений у письмовій формі, містить підписи сторін та нотаріально посвідчений. В укладеному сторонами Додатковому договорі до Договору позики, який також нотаріально посвідчений, зазначено про те, що факт підписання договору свідчить про отримання позичальником усієї вказаної у договорі грошової суми (позики) та про відсутність у позичальника будь-яких претензій, які б стосувались цього питання. Дійсність підпису ОСОБА_1 на вказаному договорі не оспорюється.
8.22. Зі змісту Додаткового договору вбачається вчинення позивачем дій по частковому погашенню боргу за Договором позики у сумі 1 881 500,00 грн (еквівалент 71 000 дол. США), що також підтверджено позивачем у відповіді на відзив, з посиланням на вимагання відповідачем сплати коштів, що оформлялося як повернення позики.
8.23. Також в матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_6, в якій він зокрема повідомив про те, що був присутнім при передачі коштів від ОСОБА_2 до ОСОБА_1, а також особисто переніс готівкові кошти у розмірі 4 140 000 дол. США в гривневому еквіваленті із автомобіля ОСОБА_2 до автомобіля ОСОБА_1 . В згаданій заяві зазначено про те, що ОСОБА_6 обізнаний про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань.
8.24. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що Договір позики укладений ОСОБА_2 без наміру його виконання та про неотримання коштів за згаданим Договором (пункт 5.1 цієї постанови).
8.25. Посилання скаржника на те, що факт отримання коштів у борг підтверджує розписка, яка у даному випадку відсутня, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України передання позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей може підтверджуватися розпискою позичальника або іншим документом. У даному випадку про отримання коштів та їх часткове повернення позикодавцеві зазначено Додатковому договорі № 1 від 16.06.2017 до Договору позики, який підписаний скаржником та нотаріально посвідчений.
8.26. В касаційній скарзі зазначено про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо визнання на час підписання оспорюваного Договору позики ПАТ "Фортуна-банк" проблемним та розміщення на рахунках у названому банку коштів компанії Montvest LLP, де ОСОБА_2 виконував функції директора, за відсутності яких скаржник не підписав би спірний правочин, укладений під впливом тяжкої обставини (пункт 5.2 цієї постанови). Вказані доводи відхиляються судом касаційної інстанції з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо укладення спірного Договору позики ще до віднесення ПАТ "Фортуна-банк" до категорії неплатоспроможних, відсутності доказів перебування відповідача на посаді директора компанії Montvest LLP на момент укладення Договору позики та взаємозв`язку вказаних обставин з самим фактом укладення згаданого договору. Крім того, названі доводи скаржника фактично зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлення обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
8.27. З урахуванням вище вказаного, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про недоведеність позивачем наявності ознак фіктивності у оспорюваного Договору позики.
8.28. Дійшовши вказаного висновку, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 1046, 1047 ЦК України без урахування відповідних правових позицій щодо застосування вказаних норм, викладених у судових рішеннях Верховного Суду (пункт 5.3 цієї постанови).
8.29. Відносно посилання скаржника на укладення оспорюваного Договору позики під впливом тяжкої обставини, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 233 ЦК України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
8.30. У постановах від 02.08.2018 у справі №918/341/16, від 14.02.2018 у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 у справі №910/8866/17 Верховний Суд наголошував, що для застосування статті 233 ЦК України має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
8.31. Також у постанові від 25.07.2018 у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд зазначив, що для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
8.32. З встановлених судами попередніх інстанцій та не спростованих скаржником обставин вбачається, що умовами оспоюваного договору передбачено надання позивачу позики без сплати процентів за користування коштами та без застосування жодних штрафних санкцій за несвоєчасне повернення суми позики, що свідчить про відсутність вкрай невигідних умов оспорюваного договору для позивача.
8.33. Згідно із заявою свідка ОСОБА_6, яку суд апеляційної інстанції визнав належним доказом у справі, ОСОБА_2 не здійснювалось жодного фізичного, психічного або будь-якого іншого тиску на ОСОБА_1, Договір позики укладався добровільно за взаємною згодою і на сприятливих для ОСОБА_1 умовах.
8.34. В касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що не вигідними для нього умовами є нібито одержання у позику грошових коштів, а не наявність чи відсутність штрафних санкцій. Разом з цим, вказані доводи скаржника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій про не доведення ним належними і допустимими доказами тієї обставини, яким чином необхідність проведення докапіталізації ПАТ "Фортуна-банк" та віднесення банку до категорії неплатоспроможних у 2017 році зумовило укладення позивачем спірного Договору позики у 2016 році. Позивач стверджує про те, що він не отримував за вказаним договором коштів, оскільки такий договір носив фіктивний характер, разом з цим необхідність здійснення докапіталізації банку, як передумова для укладення договору з відповідачем, мала на меті саме отримання коштів.
8.35. Зважаючи на те, що твердження позивача про вчинення ним оспорюваного Договору позики під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах ґрунтуються виключно на поясненнях позивача, які не є доказами у розумінні статей 73, 74, 76, 77 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про ненадання позивачем належного доказового обґрунтування з цього приводу, а відтак і відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
8.36. Аргумент касаційної скарги про безпідставність відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотань позивача щодо витребування додаткових доказів у справі (пункт 5.4 цієї постанови) відхиляється колегією суддів, оскільки відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотань, суди зазначали про те, що витребуванні позивачем відомості не стосуються предмета доказування у цій справі. Оскільки скаржником наведеного не спростовано, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
8.37. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.38. Враховуючи викладене у цій постанові, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам, оскільки ухвалені відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні, що не спростовано скаржником.