ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/20346/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - Горобець Р.В.
ТОВ "Аква Делюкс " - адвокат Просенюк С.М.
ліквідатора боржника - Скопич Я.В.
боржника - Скопич Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Полякова Б.М.- головуючого, суддів Доманської М.Л., Пантелієнка В.О.
від 17.03.2021
та на ухвалу Господарського суду міста Києва
у складі судді Чеберяка П.П.
від 28.12.2020
у справі № 910/20346/16
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнілюкс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетконсалт"
про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
1. Постановою Господарського суду м. Києва від 07.06.2017 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетконсалт" та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Лецкана В.Л.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020, серед іншого, затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута. Провадження у справі №910/20346/16 закрито та дію мораторію припинено.
3. Не погодившись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 у цій справі апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
5. 14.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 14.04.2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі № 910/20346/16, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у справі № 910/20346/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В. В., судді - Погребняка В. Я., судді - Васьковського О. В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.04.2021.
7. Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/20346/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" від 14.04.2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 і призначено касаційну скаргу до розгляду на 25.05.2021 о 10:00 год.
8. Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2021 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 910/20346/16 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" від 14.04.2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 до 10 год. 45 хв. 08.06.2021.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
9. Не погоджуючись з прийнятою постановою, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати оскаржувані постанову та ухвалу і направити справу на розгляд до суду першої інстанції на стадію ліквідаційної процедури.
10. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
10.1 Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що арбітражним керуючим не було вчинено дій з повернення до ліквідаційної маси боржника вартості придбаного майна за визнаним недійсним договором купівлі - продажу, що свідчить про порушення судами вимог статей 41, 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статей 61, 65 Кодексу України з процедур банкрутства.
10.2 Судами попередніх інстанцій не враховано, що без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості з дотриманням принципу повноти дій ліквідатора розглянути його звіт і ліквідаційний баланс.
10.3 Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що арбітражним керуючим не вчинялися дії щодо включення до ліквідаційної маси боржника дебіторської заборгованості в сумі 195 536 991, 06 грн.
10.4 Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 927/1191/14, від 08.05.2018 у справі № 904/5948/16, від 23.05.2018 у справі № 905/2727/16, від 06.06.2018 у справі № 904/4863/13, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15, від 17.07.2019 у справі № 903/636/17, від 02.07.2019 у справі № 5011-46/1733-2012, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16.
10.5 Судами попередніх інстанцій не враховано, що з моменту заміни кредитора комітет кредиторів не скликався в належному складі, при цьому в порушення вимог закону заява про заміну кредитора розглядалася судом першої інстанції понад півтора роки.
11. Представник скаржника в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу з підстав викладених в ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
12. ТОВ "Аква Делюкс" та ліквідатором боржника подано відзиви на касаційну скаргу в яких останні просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
13. Ліквідатором боржника подано додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу.
14. Представники ТОВ "Аква Делюкс" та ліквідатора в судовому засіданні заперечили проти касаційної скарги з підстав викладених у відзивах.
Позиція Верховного Суду
15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
16. Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон) зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.
17. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2020.
18. Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
19. З огляду на викладене, в цьому випадку при розгляді вказаної касаційної скарги підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній з 08.02.2020, в редакції Закону від 15.01.2020 № 460-IX.
20. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
21. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
22. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
22.1 З метою виявлення майна чи інших активів банкрута ліквідатором були направлені запити до компетентних органів, зокрема, ВДВС Подільського районного управління юстиції м. Києва, Державної інспекції сільського господарства у м. Києві, Державної авіаційної служби України, Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності", Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Головного управління регіональної статистики, Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпраці, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
22.2 Одержані ліквідатором відповіді від зазначених органів свідчать про відсутність у банкрута майнових активів, які належать йому на праві власності або повного господарського відання та які можуть бути включенні до ліквідаційної маси.
22.3 В ході проведення ліквідаційної процедури, згідно наказу № 1 від 03.07.2017 ліквідатором проведено інвентаризацію майнових активів боржника, за результатами проведення якої, на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що станом на 07.06.2017 за ТОВ "Бетконсалт" зареєстроване нерухоме майно - нежитлові будівлі загальною площею 14 982 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд. 39.
22.4 Водночас, згідно рішення Господарського суду м. Києва від 03.03.2014 у справі № 910/24775/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2014 щодо зазначеного вище нерухомого майна прийнято рішення, якими: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 07.05.2013, укладений між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ "Амтекс ТВП"; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13.05.2013, укладений між ТОВ "Амтекс ТВП" та ТОВ "Бетконсалт"; визнано право власності ТОВ "Кондитерпромінвест" на спірне нерухоме майно; витребувано у ТОВ "Бетконсалт" на користь ТОВ
"Кондитерпромінвест" спірне нерухоме майно; скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на спірне нерухоме майно.
22.5 Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №129917252 від 06.07.2018 нерухоме майно - нежитлові будівлі загальною площею 14 982 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд. 39, зареєстровано за ТОВ "Кондитерпромінвест".
22.6 Крім того, за наслідками проведеної інвентаризації виявлено наступні майнові активи боржника: інвестиційні сертифікати, іменні; бездокументарні, видані ЗНВПІФ "ЛАЙФ САЙЕНС", у кількості 1 919 шт., номінальною вартістю 191 900, 00 грн., а також акції ПАТ "Черкаський РТЗ" у кількості 423 500 шт., номінальною вартістю 105 875, 00 грн.
22.7 Суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Центр Реджіо" здійснено оцінку майнових активів банкрута. За результатами проведеної оцінки встановлено ринкову вартість об`єкта оцінки в розмірі 13 952, 35 грн.
22.8 Виявлені ліквідатором майнові активи були реалізовані шляхом укладення прямих договорів купівлі-продажу цінних паперів загальною вартістю 13 952,35 грн. Вказані грошові кошти були спрямовані на виплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому.
22.9 Таким чином, за результатами проведення ліквідаційної процедури, у зв`язку з недостатністю у банкрута майнових активів непогашеними залишились кредиторські вимоги ТОВ "Аква Делюкс" на суму 483 617, 75 грн. та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на суму 354 812 759, 67 грн.
22.10 В ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було встановлено, що у банкрута був один відкритий рахунок в АТ "Юнекс Банк". Згідно довідки АТ "Юнекс Банк" від 20.11.2020 поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетконсалт" закрито.
22.11 Документи постійного терміну зберігання банкрута передано на зберігання до архівної установи, що підтверджується довідкою архівного відділу Подільської районної у міст Києві державної адміністрації від 16.12.2020 № 106-9583.
22.12 На засіданні зборів кредиторів банкрута, яке відбулось 25.08.2020 окрім іншого, прийнято рішення прийняти до відома звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Бетконсалт".
23. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства, суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом.
24. Частиною третьою статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
25. Ліквідація боржника - це припинення існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.
26. Правильне завершення ліквідаційної процедури є основним завданням ліквідатора, який, з урахуванням покладених на нього законом повноважень повинен наполегливо та добросовісно працювати упродовж всієї процедури ліквідації.
27. Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами розгляду яких суд приймає ухвалу про ліквідацію боржника та закриття провадження у справі.
28. Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
29. Аналогічний принцип передбачався Законом про банкрутство.
30. На необхідності дотримання зазначеного принципу неодноразово зверталася увага Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду під час касаційного перегляду судових рішень (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 904/5948/16, від 02.07.2019 у справі № 5011-46/1733-2012, від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15, від 28.11.2019 у справі № 18/1971/12, від 27.02.2020 у справі № 910/21227/16).
31. Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора встановлює, зокрема, критерій обґрунтованості сумнівів щодо повноти дій ліквідатора, таким чином покладає на особу, яка оспорює дотримання цієї домінанти, обов`язок обґрунтовувати, що саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування ліквідаційної маси (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 904/4863/13, від 28.11.2019 у справі № 904/6144/16).
32. Слід зазначити, що ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи. Затверджуючи звіт ліквідатора, господарський суд повинен дати оцінку належності проведення ліквідатором всієї ліквідаційної процедури, дотримання ним черговості задоволення вимог кредиторів, відповідності законодавству про банкрутство всіх обов`язкових додатків до звіту ліквідатора, зокрема, оцінити повноту пошуку, виявлення майнових активів банкрута, для включення їх в ліквідаційну масу, дати оцінку діям ліквідатора щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, надати оцінку повноті реалізації ліквідатором активів боржника, а також з`ясувати чи здійснювались ліквідатором заходи для виявлення та повернення дебіторської заборгованості банкрута. Висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Розглядаючи ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, в судовому засіданні господарський суд перевіряє обґрунтованість, правомірність та повноту дій ліквідатора, а також, достовірність змісту ліквідаційного балансу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2817/18, від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15).
33. Суд акцентує, що завданням ліквідатора у ліквідаційній процедурі є не проста констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута. Отже, під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 903/975/14).
34. Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок про застосування норм права, який викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі № 904/9631/15).
35. Враховуючи наведене та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про вичерпність та повноту здійснення дій у ліквідаційній процедурі та вжиття належних заходів з виявлення майна боржника ліквідатором.
36. При цьому, судами попередніх інстанцій враховано, що за підсумками проведення ліквідаційної процедури майнових активів для задоволення вимог кредиторів не виявлено, ліквідаційна процедура триває понад два роки, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс представлені суду, виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені чинним законодавством.
37. Аргументи скаржника (пункт 10.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
37.1 Згідно частини першої статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
37.2 Відповідно до частини п`ятої статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон про банкрутство) передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
37.3 Аналогічні положення передбачено частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
37.4 Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку частини 5 статті 41 Закону про банкрутство з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15.
37.5 Визначене нормами частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до Боржника, що лишились незадоволеними у справі про банкрутство. Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
37.6 При цьому Закон про банкрутство не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).
37.7 Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16.
37.8 Щодо об`єктивної сторони порушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, то на відміну від норм Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, в нормах яких законодавець конкретно навів диспозицію кримінального та адміністративного порушення за порушення норм законодавства про банкрутство (зокрема, з доведення до банкрутства, за які особа притягається до кримінальної відповідальності), норми частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
37.9 Виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладено саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень, визначених статтею 41 Закону про банкрутство.
37.10 Приписи частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.
37.11 Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
37.12 Предмет доказування при доведенні до банкрутства:
- втрати, яких зазнали кредитори (матеріальна шкода, збитки). Збитки вимірюються розміром затверджених судом вимог у реєстрі кредиторів.
- вартість наявних активів у банкрута, що включені до ліквідаційної маси, загальна сума вимог кредиторів та витрат процедур.
- різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
- дії та події, які викликали стійку неплатоспроможність боржника та осіб, які відповідальні за їх здійснення.
- вина/відсутність вини конкретних осіб.
37.13 З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
37.14 Водночас, суду при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої та третьої статті 5 Закону про банкрутство (частин першої і третьої статті 4 Кодексу).
37.15 Для вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, виходячи з диспозиції частини першої статті 215 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство, та з урахуванням підстав для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), необхідна конкретизації об`єктивної сторони правопорушення з доведення до банкрутства/банкрутства з вини відповідальних суб`єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, виходячи, зокрема із сукупності таких обставин щодо Боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб`єктів:
1) вчинення суб`єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів, будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до статутного фонду боржника, активами не вважаються;
2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення/вчинення майнових дій з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржника (що вказує на мету - ухилення від погашення боржником заборгованості та її збільшення);
3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення дій/бездіяльності з набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той же період часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям рішення, вказівкою на вчинення/вчиненням майнових дій з виведення активів боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржником.
37.16 Вищенаведене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16.
37.17 Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності (відповідно до наведених моделей) на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суду слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (стаття 42 Господарського кодексу України).
37.18 Виходячи з положень статті 73 та частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
37.19 Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.
37.20 Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання приписів статей 22, 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства), відповідно до "Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства, ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14, на підставі документації, отриманої від Боржника та ГУ статистики у м. Києві, ліквідатором проведено аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності банкрута.
37.21 За підсумками проведеного фінансового аналізу ліквідатором зроблені наступні висновки: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетконсалт" протягом 2014 - 2016 має ознаки поточної сталої неплатоспроможності. Оскільки коефіцієнт забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами, коефіцієнт забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами та розмір чистих активів на кінець періоду спостереження порівняно з початком зменшилися незначно, можливо дійти висновку про відсутність правових підстав для звернення з позовом про притягнення посадових осіб Банкрута до субсидіарної відповідальності у зв`язку з відсутністю ознак доведення до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетконсалт".
37.22 З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що арбітражним керуючим, ліквідатором ТОВ "Бетконсалт" Лецканом В.Л. в ході проведення ліквідаційної процедури досліджувалося питання про можливість притягнення засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, до субсидіарної відповідальності. За результатами проведеного аналізу правових підстав для звернення до суду із відповідним позовом до третіх осіб ліквідатором не виявлено.
38. Аргументи скаржника (пункт 10.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
38.1 Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
38.2 Згідно із частинами першою та другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
38.3 Відповідно до частин першої та другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
38.4 Згідно з частиною другою статті 114 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
38.5 При цьому, обґрунтованість тривалості провадження повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, викладених у прецедентній практиці ЄСПЛ. Зокрема, складності справи та поведінки заявника та держорганів.
Відповідно до п. 99 рішення ЄСПЛ "Кениг проти Федеративної Республіки Німеччина" розумний строк розгляду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод оцінюється з огляду на обставини справи. Вивчаючи розумність строків процесу, саме визначення розумних строків має здійснюватись під час розгляду кожної конкретної справи.
38.6 Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що тривалість розгляду заяви про заміну кредитора в цьому випадку не можна розцінювати як порушення розумних строків розгляду справи судом, з огляду на обставини цієї конкретної справи, кількість вчинених судом першої інстанції процесуальних дій та досліджених ним обставин і враховуючи те, що учасниками справи неодноразово подавалися клопотання в ході розгляду справи, а матеріали справи направлялися до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги.
39. Аргументи скаржника (пункти 10.1, 10.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
39.1 Як вже було зазначено, згідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39.2 При цьому, як вбачається із змісту апеляційної скарги, скаржником не заявлялися до суду апеляційної інстанції відповідні аргументи та доводи (пункти 10.1, 10.3 постанови) та судом апеляційної інстанції не надавалася оцінка таким аргументам.
40. Аргументи скаржника (пункт 10.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
41. Розглянувши аргументи скаржника, Суд також зазначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не означає їх незаконність, як і не може вказувати на незаконність рішень його негативні наслідки для скаржника, оскільки настання цих наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним, передбаченим господарським процесом, наслідком. Подана ж касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої і апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законне рішення суду лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб`єктивного тлумачення його як незаконного.
42. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
43. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
44. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
45. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
46. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
47. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.
48. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
49. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови були дотримані.
50. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,