ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/372/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Федорука О.Р.,
відповідачів - 1 - Шевчук Д.В.,
- 2 - Норець Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1,
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Сівакова В.В.)
від 24.09.2020,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Зубець Л.П., судді - Алданова С.О., Мартюк А.І.)
від 02.02.2021,
за позовом ОСОБА_1,
до 1) Міністерства інфраструктури України, Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"
про оформлення трудових відносин та стягнення 135 435, 48 грн
В С Т А Н О В И В:
у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про зобов`язання Міністерства інфраструктури України, Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" оформити трудові відносини між ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" і ним як секретарем правління відповідача-2 за період з 25.05.2012 до 21.10.2014. Також просив солідарно стягнути з відповідачів винагороду - заробітну плату за час його роботи секретарем правління (з 25.05.2012 до 21.10.2014) у сумі 135 435, 48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Міністерства інфраструктури України № 273 від 25.05.2012 "Про затвердження складу виконавчого органу (правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" ОСОБА_1, який на той час працював у відповідача-2 на посаді заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи, було введено до складу правління відповідача-2 як члена та секретаря правління. Наказом відповідача-1 № 213 від 20.05.2014 було підтверджено призначення позивача членом та секретарем правління. Однак, 17.11.2014 ним від відповідача-1 отримано лист № 3231 від 27.10.2014, яким повідомлено про затвердження нового складу виконавчого органу відповідача-2 та визнано наказ № 213 від 20.05.2014 таким, що втратив чинність. Позивач вважає, що його було звільнено з порушенням порядку звільнення працівників, зазначивши, що відносини між ним та відповідачем-2 оформлені належним чином так і не були, відповідна нагорода за виконану роботу (заробітна плата) не була сплачена.
Зазначав, що звертався до Дніпровського районного суду м. Києва з аналогічним позовом, рішенням якого від 30.05.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2016, у задоволенні позову йому було відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.09.2019 у справі № 755/5949/16 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2016 скасовано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про оформлення трудових відносин та стягнення заробітної плати закрито з огляду на те, що цей спір має розглядати суд господарської юрисдикції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, в задоволенні позову відмовлено.
12.03.2021 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Підставами для скасування судових рішень зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України) та застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 1540/4109/18, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 24.12.2019 у справі № 823/1167/16, від 05.02.2020 у справі № 620/3913/18, від 06.02.2020 у справі № 0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18, від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17 та у постанові Верховного Суду України від 01.10.2015 у справі № 5-106кс15 (п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Вказує на те, що він був допущений до виконання роботи секретаря правління (що не заперечується відповідачами). Стверджує про неправильне розуміння судами довідника кваліфікаційних характеристик професій у сфері управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. Вважає, що дії відповідачів є примушенням позивача до безоплатної праці, що прирівнюється до рабства.
У відзивах на касаційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з наведених у відзиві мотивів. Зокрема, відповідач - 2 зазначає про те, що позивачем не надано жодного доказу, встановленого чинним трудовим законодавством, про прийняття його на роботу до ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у 2012 року на посаду секретаря правління. Стверджує, що позивач був прийнятий на роботу на посаду заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи, а згодом переведений на посаду начальника юридичного управління (при цьому, був звільнений з посади начальника юридичного управління на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин). Посилається на те, що ОСОБА_1 оскаржував у районному суді своє звільнення, однак судами було відмовлено у поновленні його на роботі. Стверджує, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у цій справі вже були предметом дослідження у іншій справі № 755/31496/14-ц, в якій Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ виніс ухвалу, якою відхилив касаційну скаргу ОСОБА_1, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у поновленні позивача на роботі як члена і секретаря правління відповідача -2 залишив без змін. Вважає, що позивач, зловживаючи своїми правами, знову подав аналогічний позов. Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заробітної плати за час роботи його секретарем правління (з 25.02.2012 до 21.10.2014).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення з огляду на таке.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що позовні вимоги заявника ґрунтуються на обставинах, які існували у 2012-2014 роках і висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах відсутні.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження необхідно зазначити таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом від 24.04.2012 ОСОБА_1 з 25.04.2012 було прийнято на роботу до ПрАТ "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на посаду заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи.
Наказом Міністерства інфраструктури України, яке від імені держави України є засновником та володільцем 100% акцій ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", № 273 від 25.05.2012 "Про затвердження складу виконавчого органу (правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" затверджено склад правління вказаного товариства. При цьому, у наказі ОСОБА_1 - заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" було затверджено секретарем правління ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (а.с. 9-10, т. 1).
Також у наказі Міністерства інфраструктури України № 213 від 20.05.2014 "Про затвердження складу виконавчого органу (правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" Федорук О.Р. - начальник юридичного управління значився як секретар правління (а.с. 11-13, т. 1).
Судами встановлено, що позивач отримав від ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" лист № 3231 від 27.10.2014, яким повідомлявся, що наказом Міністерства інфраструктури України № 521 від 21.10.2014 було затверджено новий склад виконавчого органу (правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства інфраструктури України № 213 від 20.05.2014 "Про затвердження складу виконавчого органу (правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (а.с. 14, т. 1).
У п. 9.4.1 Статуту ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (в редакції, затвердженій наказом Міністерства інфраструктури України № 65 від 22.04.2011) визначено, що виконавчим органом товариства, який здійснює управління поточною діяльністю товариства, є правління товариства.
Аналогічні умови містить і Статут ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в редакції, затвердженій наказом Міністерства інфраструктури України № 66 від 03.02.2014.
За п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних праовідносин) до посадових осіб органів акціонерного товариства відносяться: фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.
Відповідно до п. 2.1. Положення про посадових осіб органів управління ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 90 від 29.04.2011 (Положення № 90), посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи:
- голова та члени наглядової ради товариства;
- голова та члени виконавчого органу (правління) товариства;
- голова та члени ревізійної комісії товариства.
Відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства" права та обов`язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу.
Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як вказано у ч. 5 ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства", укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
За п. 3.4 Положення № 90 посадовим особам органів товариства виплачується винагорода відповідно до вимог чинного законодавства.
Частиною 4 ст. 62 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірний відносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
З аналізу вказаних норм матеріального права, з урахуванням умов Статуту ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та Положення про посадових осіб органів управління ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту",
вбачається, що:
- між акціонерним товариством та членом виконавчого органу можуть існувати цивільні відносини, що виникають при укладенні цивільно-правового договору. Цей договір вчинятися в письмовій формі, підписується членом виконавчого органу та головою наглядової ради чи іншою уповноваженою наглядовою радою особою;
- між акціонерним товариством та членом виконавчого органу можуть існувати трудові відносини, що виникають внаслідок укладення трудового договору чи контракту. Трудовий договір чи контракт має вчинятися в письмовій формі, та підписується членом виконавчого органу та головою наглядової ради чи іншою уповноваженою наглядовою радою особою. Саме в трудовому договорі чи контракті має визначатися винагорода члена виконавчого органу.
Дослідивши наявні матеріали справи відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, врахувавши ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14.12.2015 у справі № 755/31496/14-ц з огляду на ст. 75 ГПК України, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що він як член виконавчого органу перебував з ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у трудових відносинах.
Водночас, посада секретаря правління не передбачена ні у статуті відповідача-2, ні у Положенні про виконавчий орган (правління), ні у Положенні про посадових осіб товариства. Відсутня посада секретаря правління у і штатному розписі відповідача-2, що не було спростовано скаржником у касаційній скарзі.
Також необхідно зазначити, що позивач не надав доказів, що він виконував роботу секретаря правління ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" за винагороду на підставі відповідного договору з відповідачем-2.
Суди встановили, що в межах повноважень відповідачем-1 було видано наказ № 521 від 21.10.2014, яким визнано таким, що втратив чинність, наказ відповідача-1 № 213 від 20.05.2014 "Про затвердження складу виконавчого органу (правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".
Щодо посилань скаржника на невідповідність відсутності посади секретаря правління у штатному розписі класифікатору професій ДК 003:2010 та, як наслідок, неналежне оформлення трудових відносин між позивачем та відповідачем-2, то необхідно зазначити таке.
Класифікатор професій ДК 003:2010 призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. Професійні назви робіт, які наведені у класифікаторі, рекомендовано застосовувати під час утворення нових назв професій та посад у зв`язку з розвитком нових видів економічної діяльності та технологій.
Так, у вищезазначеному класифікаторі визначений як окремий вид роботи секретар правління, однак, класифікатор не визначає перелік посад, які мають бути окремо введені всіма суб`єктами господарювання у штатний розпис і не є підставою для цього.
Відповідно до п. 2.4, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за основним місцем роботи працівника.
Водночас, необхідно зазначити, що передумовою суміщення професій (посад) є наявність суміщуваної професії (посади в штатному розписі). За відсутності вакансії суміщення неможливе.
Отже, безпідставним є посилання скаржника на класифікатор професій ДК 003:2010 в цьому випадку.
Оскільки, між позивачем як членом виконавчого органу і ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" не виникли трудові відносини і посада секретаря правління не передбачена жодними установчими документами відповідача -2, то відсутні підстави для оформлення трудових відносин між ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" і позивачем як секретарем правління відповідача-2 за період з 25.05.2012 до 21.10.2014 (під час перебування його на посадах заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи та начальника юридичного управління з оплатою згідно з штатного розпису) та солідарного стягнення з відповідачів винагороди - заробітної плати за час його роботи секретарем правління (з 25.05.2012 до 21.10.2014) у сумі 135 435, 48 грн. Рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції не суперечить такому висновку, а тому Верховний Суд залишає касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що скаржником не вказано щодо якої конкретно норми матеріального права відсутній висновок Верховного Суду, що б було підставою для викладення висновку щодо застосування окремої норми права.
Щодо посилань скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 1540/4109/18, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 24.12.2019 у справі № 823/1167/16, від 05.02.2020 у справі № 620/3913/18, від 06.02.2020 у справі № 0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18, від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17 та у постанові Верховного Суду України від 01.10.2015 у справі № 5-106кс15 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), то необхідно зазначити таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок викладено в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).
У справі № 916/1503/17, за заявою Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південноукраїнська інвестиційна компанія" про визнання банкрутом, на відміну від справи, яка переглядається, досліджувалось питання оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого та не вирішувалось питання щодо можливості оформлення трудових відносин секретаря правління товариства і виплати заробітної плати. Тобто, предмет спору у справі, яка переглядається, суттєво відрізняється від предмету спору у справі № 916/1503/17. Також фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.
Щодо посилань на постанови Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 1540/4109/18, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 24.12.2019 у справі № 823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі № 0840/3690/18, то необхідно зазначити, що предметом спору у цих справах є визнання протиправними та скасування постанов відповідних органів про накладення на позивача штрафу, а у справі № 1540/3913/18 - визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень № ОМС-ОД214/940/НД/АВ/6/П від 31.05.2018 за підписом головного спеціаліста відділу контролю за додержання законодавства про працю департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради, яким зобов`язано керівника ТОВ "Аптека Гаєвського" усунути порушення до 06.06.2018.
У справі, яка переглядається, предметом спору є, зокрема, оформлення трудових відносин, а не протиправність постанови про накладення на позивача штрафу і припису про усунення порушень, як у вказаних вище справах, на які посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Фактичні обставини, предмет спору і матеріально-правове регулювання у цих справах не є подібними.
Також, безпідставними є посилання скаржника і на постанову Верховного Суду України від 01.10.2015 у справі № 5-106кс15, адже ця постанова не є релеватною до спірних правовідносин.
Отже, безпідставними є доводи скаржника про помилкове неврахування судами попередніх інстанцій вказаних постанов Верховного Суду при розгляді справи № 910/372/20, оскільки вони не є судовими рішеннями, прийнятими у подібних правовідносинах.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/372/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо посилань скаржника в касаційній скарзі на те, що дії відповідачів є примушенням позивача до безоплатної праці, що прирівнюється до рабства, то вони є безпідставними і зводяться до нічим не підтверджених припущень, адже позивач, працюючи на посаді заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи відповідача -2, а згодом на посаді начальника юридичного управління відповідача -2, відповідно до трудового договору отримував заробітну плату за виконувану ним роботу.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду прийняті з додержанням вимог ст. 236 ГПК України, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
У відзиві на касаційну скаргу Міністерство інфраструктури України, серед іншого, вказувало на необхідність стягнення з позивача на його користь судових витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій при розгляді справи у Верховному Суді - витрат за подання ним учасникам справи копії відзиву. Також у відзиві навело орієнтований розрахунок цих судових витрат у сумі 100, 00 грн, на підтвердження чого надало фіскальні, службові чеки АТ "Укрпошта" та описи вкладення у цінний лист від 26.05.2021.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Стаття 165 ГПК України визначає порядок подачі відповідачем відзиву.
Зокрема, за ч. ч. 6-8 ст. 165 ГПК України відзив, в якому відповідач викладає заперечення проти позову, подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. До відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Також до відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.
Надіслання відповідачем копії відзиву учасникам справи є вчиненням процесуальної дій при розгляді справи, в тому числі, і у Верховному Суді та відноситься до витрат, пов`язаних з розглядом справи з огляду на вимоги ч. 3 ст. 123 ГПК України.
З огляду на вказане та, оскільки, відповідно до вимог ст. 74 ГПК України розмір таких судових витрат, які заявлені Міністерство інфраструктури України до відшкодування як надсилання відзиву учасникам справи документально доведений останнім у загальній сумі 95, 20 грн, про що свідчать фіскальні, службові чеки АТ "Укрпошта" та описи вкладення у цінний лист від 26.05.2021, то Верховний Суд стягує з позивача (з огляду на незадоволення його касаційної скарги) на користь Міністерство інфраструктури України 95, 20 грн судових витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій при розгляді справи у Верховному Суді.
Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд