Постанова
Іменем України
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 149/1213/20
провадження № 51-48км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Кравчука М. О. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020330000221 від 19 травня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2019 року за ч. 1 ст. 185, частинами 1, 2 ст. 289 КК України
до покарання із застосуванням ст. 70 цього Кодексу у виді позбавлення волі
на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільненого від його відбування
з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
за касаційною скаргою захисника Кравчука М. О. на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 липня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області вироком від 16 липня
2020 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду
від 29 вересня 2020 року, засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуту частину покарання, визначену за попереднім вироком цього ж суду від 15 квітня 2019 року, остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк
5 років 6 місяців.
Вирішено питання про долю речових доказів та щодо стягнення процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 травня 2020 року о 02:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, повторно умисно шляхом відкриття металевої брами проник на територію домогосподарства
АДРЕСА_1,
де без дозволу фактичного власника - ОСОБА_2, приклавши фізичних зусиль, виштовхав скутер марки "Сузукі" моделі "Летс", реєстраційний номер НОМЕР_1,
за межі домогосподарства потерпілої та, встановивши таким чином контроль
над транспортним засобом, сів за кермо, без ключа замка запалення шляхом замкнення проводів завів скутер та поїхав на ньому в сторону с. Широка Гребля Хмільницького району Вінницької області, тобто повторно незаконно заволодів транспортним засобом із проникненням у інше сховище. Далі ОСОБА_1 розпорядився вказаним скутером на власний розсуд, завдавши потерпілій
ОСОБА_2 матеріальної шкоди на суму 9 587,55 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити оскаржені судові рішення і призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу
в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначає, що суди не в повній мірі врахували пом`якшуючих покарання обставин і даних про особу ОСОБА_1 та призначили занадто суворе покарання, безпідставно не застосувавши при цьому положень ст. 69 КК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник у судовому засіданні просив задовольнити його касаційну скаргу.
Прокурор, указуючи на безпідставність доводів касаційної скарги захисника, просила залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення -
без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 289 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника щодо неправильного застосування закону України
про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі,
яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин,
які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може,
крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; ставлення винного до подій,
що відбулися, та їх наслідків; думку потерпілої, яка просила суд призначити покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі; дані про особу ОСОБА_1, який раніше судимий, посередньо характеризується за місцем проживання,
на диспансерному обліку в нарколога та психіатра не перебуває, новий злочин вчинив в період іспитового строку; дані досудової доповіді органу пробації, згідно з якою ризик повторного вчинення кримінального правопорушення оцінено як високий,
а ризик небезпеки для суспільства - як середній.
Також суд узяв до уваги пом`якшуючі покарання обставини, а саме щире каяття
у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, і обставини, що обтяжують покарання, - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, та рецидив злочинів.
Зваживши на наведене й усі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку, що покарання у виді позбавлення волі буде відповідати його загальній меті, а застосування більш м`якшого покарання, не пов`язаного
з ізоляцією від суспільства, буде недостатнім для його виправлення.
При цьому суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі
у мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч. 2 ст. 289 КК України, а саме
на строк 5 років, та на підставі ст. 71 КК України, часткового приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Апеляційний суд, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи, викладені, в тому числі,
в апеляційній скарзі засудженого, щодо суворості призначеного йому покарання та безпідставного незастосування положень ст. 69 КК України, які аналогічні доводам у касаційній скарзі його захисника, та обґрунтовано залишив подану скаргу
без задоволення.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що систематичність протиправної діяльності ОСОБА_1, який вчинив злочин у період іспитового строку, дає достатні підстави для висновку про його стійку спрямованість
на протиправне збагачення та злочинний спосіб життя, а тому не вбачав можливості призначити йому більш м`яке покарання, ніж позбавлення волі,
та застосувати положення ст. 69 КК України.
Постановлена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів погоджується з наведеними в ній висновками про те,
що призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі без застосування ст. 69 КК України є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів у майбутньому і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості.
Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни оскаржених вироку та ухвали, не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд