Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 484/2412/17
провадження № 51-4112 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Габун А.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Мойсеєнка С.В. на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 червня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12015150110000355 від 10 лютого 2015 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Первомайська Миколаївської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ст. 198 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ст. 198 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаних злочинів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він у лютому 2016 року, перебуваючи в м. Первомайську Миколаївської області, отримав від не встановленої досудовим розслідуванням особи два ноутбуки в рахунок відшкодування грошової заборгованості. Після чого ОСОБА_1, достеменно знаючи, що вказані речі були здобуті злочинним шляхом, вирішив збути ці ноутбуки та, реалізуючи задумане, прибув до м. Миколаєва, де за допомогою ОСОБА_2 продав їх не встановленій слідством особі за 1500 грн.
Крім того, ОСОБА_1 також обвинувачувався в тому, що він 22 лютого 2015 року приблизно о 12:00 за попередньою змовою з двома іншими особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження (далі - особа 1, особа 2), з метою скоєння розбійного нападу прибув до будинку АДРЕСА_2, де проживає родина ОСОБА_4, та, реалізуючи задумане, розподілили між собою ролі. Так, особа 2 слідкував за ОСОБА_4 та ОСОБА_4 й, встановивши, що вони знаходяться далеко від дому, повідомив про це ОСОБА_1 . Після чого останній та особа 1 пройшли через незачинені двері до вищевказаного будинку та одягли заздалегідь приготовлені маски. При цьому особа 1 дістав предмет, схожий на пістолет, і увійшов до кімнати, в якій знаходився син господарів ОСОБА_5 . Погрожуючи йому застосуванням пістолета, особа 2 почав вимагати, щоб той сказав, де знаходяться грошові кошти. Потерпілий ОСОБА_5, реально сприймаючи погрозу застосування стосовно нього фізичного насильства, небезпечного для життя та здоров`я, як таку, що дійсно може бути реалізована, не став чинити нападнику опору. Далі особа 2, застосовуючи до потерпілого ОСОБА_5 насильство, небезпечне для життя та здоров`я останнього, схопив його за шию та поклав на ліжко обличчям донизу, накривши халатом голову та зав`язавши руки за спиною. Подолавши таким чином можливий опір потерпілого, особа 2 та ОСОБА_1 отримали від ОСОБА_5 інформацію про те, де знаходиться кімната його батьків. Після чого ОСОБА_1 та особа 2 разом з ОСОБА_5, якого вони постійно тримали біля себе, приставивши пістолет до голови, перейшли до вищевказаної кімнати, де за тумбочкою ОСОБА_1 знайшов вмонтований у стіну металевий сейф, зачинений на навісний замок. ОСОБА_1 збив навісний замок та відчинив сейф, у якому знаходились ювелірні вироби на загальну суму 39 000 грн. Заволодівши вказаними речами, ОСОБА_1 та особа 2 з місця вчинення злочину зникли.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Мойсеєнко С.В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 було надано докази, які фактично були залишені судами попередніх інстанцій поза увагою. Зокрема, прокурор стверджує, що судами не було надано належної правової оцінки протоколу огляду місця події від 10 лютого 2015 року, протоколу слідчого експерименту від 25 березня 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_5, протоколу пред`явлення особи для впізнання від 25 березня 2015 року та також висновку судово-медичної експертизи №86. Вказані документи в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, на переконання сторони обвинувачення, повною мірою підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Крім того, прокурор вказує на необґрунтованість та незаконність висновків місцевого суду в частині визнання недопустимими доказами протоколів проведення оперативно-технічних заходів. Так, на думку прокурора, суд першої інстанції, посилаючись на порушення стороною обвинувачення положень ст. 290 КПК України, безпідставно визнав недопустимими доказами протоколи за результатами проведення оперативно-технічних заходів за завданнями № 53/283т, № 53/284т від 04 лютого 2015 року та № 53/287т від 04 лютого 2015 року, а також похідний від них висновок судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 31 березня 2017 року № 14152, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Також, посилаючись на незаконність вироку місцевого суду, прокурор зазначає, що суд, розглянувши кримінальне провадження за відсутності потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, порушив положення ст. 56 КПК України. При цьому прокурор стверджує, що суд не забезпечив право потерпілих на доступ до правосуддя, не створив необхідних умов для використання прав, наданих їм як стороні процесу, та не забезпечив рівності прав сторін у судовому розгляді, чим порушив засади кримінального провадження, визначені статтями 21, 22 КПК України.
Разом з тим прокурор вказує, що апеляційний суд, залишаючи виправдувальний вирок місцевого суду без зміни, а апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, належним чином свого рішення не обґрунтував, доводів апеляційної скарги не перевірив та не навів переконливих мотивів для їх спростування, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
На зазначену касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів прокурора, просив виправдувальний вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Кузнецов С.М. підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Габун А.Л. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили її залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про порушення місцевим судом вимог ст. 56 КПК України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, згідно яких потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 були належним чином повідомлені про час та дату судових засідань у суді першої інстанції, однак до суду не з`являлись, заяв чи клопотань про проведення судового розгляду за їх участю не заявляли. При цьому в ході касаційного розгляду було встановлено, що потерпілі неодноразово подавали до суду клопотання про здійснення судового розгляду за їх відсутності.
За таких обставин колегія суддів вважає, що потерпілі не були позбавлені можливості реалізувати свої права, передбачені ст. 56 КПК України.
Разом з тим посилання у касаційній скарзі прокурора про ненадання місцевим судом належної правової оцінки наданим стороною обвинувачення письмовим доказам щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а саме протоколам за результатами проведення оперативно-технічних заходів за завданнями № 53/283т, № 53/284т від 04 лютого 2015 року та № 53/287т від 04 лютого 2015 року, а також похідного від них висновку судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 31 березня 2017 року № 14152, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один з основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону місцевий та апеляційний суди не дотрималися.
Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 1 ч. 3 вказаної статті встановлено, що в разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ст. 198 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаних злочинів.
Аргументуючи свої висновки, місцевий суд вказав, що надані стороною обвинувачення докази жодним чином не свідчать про те, що саме ОСОБА_1 вчинив інкриміновані йому злочини. При цьому відповідно до судового рішення основною підставою для ухвалення щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку стало визнання судом протоколів за результатами проведення оперативно-технічних заходів за завданнями № 53/283т, № 53/284т від 04 лютого 2015 року та № 53/287т від 04 лютого 2015 року з додатками, а також похідного від них висновку судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 31 березня 2017 року № 14152 недопустимими доказами на підставах порушення прокурором положень ст. 290 КПК України, оскільки останній не розсекретив та не відкрив стороні захисту відповідних процесуальних документів, якими санкціоновано проведення вказаних заходів.
Так, відповідно до вироку суд першої інстанції зазначив, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187, ст. 198 КК України надійшов до суду 26 червня 2015 року, а ухвали слідчого судді Апеляційного суду Миколаївської області від 04 лютого 2015 року про надання дозволу на проведення оперативно-технічних заходів - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж шляхом спостереження, відбору та фіксації змісту телефонних розмов, іншої інформації та сигналів, які передаються телефонними каналами зв`язку абонентськими номерами, якими користується ОСОБА_1, були розсекречені лише в січні 2016 року та не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України на стадії закінчення досудового розслідування, а тому докази, що були отримані на підставі зазначених ухвал, є недопустимими.
Проте такі висновки суду є передчасними з огляду на наступне.
Так, у рішенні "Якуба проти України" від 12 лютого 2019 року ЄСПЛ зазначив, що право на розкриття відповідних доказів не є абсолютним правом. У будь-якому кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захисту свідків, що піддаються ризику репресій, або збереження таємних поліцейських методів розслідування злочинів, які повинні бути урівноважені з правами обвинувачених. У деяких випадках може бути необхідним отримання певних доказів від сторони захисту, щоб зберегти основні права іншої особи або захистити важливий суспільний інтерес. Проте лише такі заходи, які обмежують право на захист і є суворо необхідними, є також припустимими згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Крім того, для того, щоб гарантувати обвинуваченому справедливий судовий розгляд, будь-які труднощі, які викликають обмеження прав захисту, повинні бути належним чином компенсовані процедурами, яких дотримуються судові органи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи в суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог ст. 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД, у комплексі з розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими. При цьому, якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (у тому числі ухвала слідчого судді), були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, у сукупності з оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвали слідчого судді Апеляційного суду Миколаївської області від 04 лютого 2015 року про надання дозволу на проведення оперативно-технічних заходів стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 під час досудового розслідування та його завершення не були в розпорядженні сторони обвинувачення, оскільки перебували у віданні апеляційного суду з відповідними грифами секретності та були розсекречені лише 16 січня 2016 року, тобто вже після відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, та після направлення 26 червня 2015 року обвинувального акта до суду. У зв`язку із цим ухвали слідчого судді були надані стороною обвинувачення безпосередньо під час судового розгляду і досліджені в судовому засіданні.
Так, у судовому засіданні від 24 грудня 2015 року прокурор заявив клопотання про відкладення судового розгляду з метою розсекречення та надання суду ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення вказаних заходів, а вже 15 лютого 2016 року зазначені ухвали були подані стороною обвинувачення до суду та надані стороні захисту для ознайомлення. Проте зі змісту матеріалів кримінального провадження та судових рішень не вбачається, що місцевим судом було належним чином перевірено факт вжиття прокурором, на стадії досудового розслідування всіх відповідних заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних рішень, які стали правовою підставою для проведення оперативно-технічних заходів та не встановлено, яким чином невідкриття вказаних процесуальних документів порушило права та інтереси обвинуваченого з точки зору можливості його захисту в судовому засіданні. Крім того, судом не було перевірено чи мала сторона захисту після отримання копій ухвал слідчого судді можливість реалізувати принцип змагальності та висловити свою позицію щодо доведеності порушень, якщо вони мали місце.
За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий суд, порушуючи вимоги статей 370, 374 КПК України, належним чином не мотивував своє рішення з урахуванням вищезазначених обставин та дійшов передчасного висновку про необхідність ухвалення щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку.
Крім того, колегія суддів також вважає, що місцевим судом не було надано належної оцінки іншим наявним в матеріалах кримінального провадження доказам. Зокрема, судом не було повною мірою враховано протокол огляду місця події від 10 лютого 2015 року, протокол слідчого експерименту від 25 березня 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_5, протокол пред`явлення особи для впізнання від 25 березня 2015 року та висновок судово-медичної експертизи №86. При цьому відповідно вироку місцевий суд не оцінив вказані докази в їх сукупності з іншими доказами з точки зору взаємозв`язку та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, також не надав належної юридичної оцінки наявним в матеріалах провадження доказам, на які прокурор посилався у своїй апеляційній скарзі.
Урахувавши вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, а тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати вказані рішення на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно врахувати вищенаведене та повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону проаналізувати усі докази, надані сторонами провадження, дати їм належну оцінку, як того вимагають положення ст. 94 КПК України, і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд