ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 219/13671/18
провадження № 51-2237км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Ковтуновича М. І., Мазура М. В.,
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Подоляна Р. Д.,
захисника Косинського В. І. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Косинського Валентина Ігоровича в інтересах засудженого ОСОБА_1
на вирок Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року, а також засудженого ОСОБА_1 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області
від 30 вересня 2020 року та вирок Донецького апеляційного суду від 28 січня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Сум, громадянина України,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 406 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня
2020року ОСОБА_1 визнано винуватиму вчиненні злочинів, передбачених ч. 1
ст. 115, ч. 3 ст. 406 КК, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 20 цього Кодексу:
- за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років;
- за ч. 3 ст. 406 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Ухвалено обчислювати строк відбування покарання з дня взяття ОСОБА_1 під варту в цьому кримінальному провадженні, тобто з 28 липня 2018 року.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний ОСОБА_1, залишено без зміни.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Стягнуто з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 350 000 грн
на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинівза таких обставин.Так, ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем Збройних сил України у званні старший солдат, 27 липня 2018 року о 09:00, маючи при собі закріплену за ним зброю - автомат АКС-74, разом із солдатом ОСОБА_4 заступив на добове чергування з охорони техніки, яка розташована в лісосмузі поблизу місця тимчасової дислокації військової частини А 2167, неподалік вул. Паризька Комуна, 1 у м. Соледарі Бахмутського району Донецької області. Під час несення служби того ж дня приблизно о 18:10 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 поблизу лісосмуги почули крики. ОСОБА_1 направився на ґрунтову дорогу, де зустрів молодшого сержанта ОСОБА_5, у якого були поранення у вигляді порізів обох рук.
На запитання ОСОБА_1 про те, що трапилося, ОСОБА_5 відповів, що в ході конфлікту зі старшим сержантом ОСОБА_6, останній своїм ножем завдав йому поранення. Згодом близько 18:20 на місце події під час надання першої медичної допомоги молодшому сержанту ОСОБА_5 прийшов ОСОБА_6 і продовжив словесний конфлікт із останнім, за якого вступився ОСОБА_1 . Тоді у
ОСОБА_6 і ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин стався словесний конфлікт, який виразився в обопільних образах один одного нецензурною лайкою, що на думку, ОСОБА_1 принизило його честь та гідність. У ході конфлікту, відчуваючи загрозу з боку ОСОБА_6, який був озброєний трьома ножами (були розміщені в піхвах на ремені), порушуючи вимоги вказаних у військових статутах порядку взаємовідносин між військовослужбовцями, які не перебувають у відносинах підлеглості, з хибно зрозумілих інтересів служби, маючи намір відкрито продемонструвати приниження честі та гідності військовослужбовця ОСОБА_6, свою уявну перевагу над ним, і з метою досягнення злочинного результату - покарати військовослужбовця військової частини А2167 ОСОБА_6 за висловлені образи, без будь-яких вагань, узявши ввірену йому для службового користування автоматичну зброю АКС-74, яка була при ньому, поставивши запобіжник у режим одиночної стрільби, дославши патрон до патронника, здійснив у ОСОБА_6, який стояв навпроти нього на відстані приблизно 3-х метрів, один постріл у голову, а саме в ділянку нижньої щелепи, внаслідок чого останній отримав вогнепальне кулькове наскрізне поранення голови та шиї, від якого помер на місці.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, та за ч. 3 ст. 406 КК - як порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості із застосуванням зброї, що спричинили тяжкі наслідки.
Донецький апеляційний суд 28 січня 2021 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_1 скасував
у частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок.
Призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років, за ч. 3 ст. 406 КК - у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги і доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник Косинський В. І., не оспорюючи висновків суду про доведеність винуватості засудженого та кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 406 КК, посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції за ч. 1 ст. 115 КК. Стосовно порушень, допущених апеляційним судом, захисникздебільшого вдається до переоцінки фактичних обставин та окремих доказів, детально описує і аналізує їх.
На обґрунтування своїх вимог також зазначає, що дії ОСОБА_1, як вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, кваліфіковано неправильно, оскільки, на думку сторони захисту, він діяв у стані уявної або необхідної оборонита вчинив злочин при перевищенні її меж, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 118 КК із призначенням відповідного покарання в межах санкції цієї статті. Наголошує, що суд апеляційної інстанції призначив надто суворе покарання його підзахисному, а також усупереч вимогам ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вийшов за межі висунутого обвинувачення та незаконно встановив обтяжуючою покарання обставиною вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Крім того, апеляційний суд, призначаючи покарання, безпідставно врахував попередню судимість
ОСОБА_1, яку знято та погашено в установленому законом порядку.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі, також посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій і перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК із призначенням покарання у межах санкції цієї статті. Свою позицію обґрунтував доводами, що є аналогічними доводам у касаційній скарзі захисника.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ізасуджений підтримали свої касаційні скарги та просили задовольнити
з викладених у них підстав.
Прокурор просив залишити касаційні скарги засудженого і захисника без задоволення.
Крім того, від прокурора у кримінальному провадженні Савватаєва М. В. надійшли заперечення на касаційні скарги захисника та засудженого. Він вважаєвирок апеляційного суду законним, обґрунтованим та вмотивованим, а доводи щодо перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК - безпідставними,
як і необхідність пом`якшення призначеного покарання.
Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 направили до Суду заяви щодо проведення касаційного розгляду без їх участі. Просили касаційні скарги захисника та засудженого залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника, прокурора, перевіривши касаційні скарги з додатками, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення
та особі засудженого.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій
норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо
законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить
із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження, не має права досліджувати докази, у тому числі висновок судово-психіатричного експерта від 05 вересня
2018 року № 848 та протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, як про це порушує питання засуджений.
Правильність висновків судів про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 406 КК, за який, зокрема, засуджено останнього, у касаційних скаргах не оспорюється.
У касаційних скаргах, як убачається з їх змісту, захисник та засуджений
не погоджуються з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині (умисне вбивство) відповідає обставинам, з`ясованим судом і встановленим під час кримінального провадження, підтверджений ретельно перевіреними в судовому засіданні та детально наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Твердження сторони захисту про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно кваліфікували дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки він діяв
в умовах необхідної або уявної оборони, і його дії слід кваліфікувати заст. 118 КК, безпідставні.
Таку версію сторони захисту суди належним чином перевірили і спростували.
Так, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Кримінальна відповідальність за ст. 118 КК настає за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
З об`єктивної сторони цей злочин, як і умисне вбивство, характеризується дією
у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті
та причинним зв`язком між зазначеними діями та наслідками.
Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони.
Відповідно до ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя
і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
За статтею 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,
а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ст. 37 КК).
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної або уявної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність
чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити
їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би ту, яка для цього необхідна.
Як установив місцевий суд у вироку, ОСОБА_1 визнавав факт здійснення пострілу в ОСОБА_6, розповідав про те, які причини його спонукали до цього. Аналіз показань ОСОБА_1 свідчить, і на це звернулиувагу суди обох інстанцій,
що засуджений, хоча й намагався показати себе у вигідному світлі, применшити свою винуватість, але стосовно основних обставин злочину показав, що в ході сварки
з ОСОБА_6 він з неприязні здійснив постріл у нього. При цьому стверджував,
що вбивати ОСОБА_6 він не хотів, бажав тільки здійснити постріл, щоб його відлякати, оскільки той узяв ніж у праву руку та почав провокувати підійти до нього ближче, однак, за його версією, він випадково вистрілив у ОСОБА_6 . Такі доводи засудженого суд визнав недостовірними.
Із такою позицією місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції.
Так, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника в частині наявності
у ОСОБА_1 підстав для необхідної або уявної оборони, апеляційний суд у вироку навів докладні мотиви ухваленого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно кваліфікувати дії засудженого за ч. 1 ст. 115 КК. Як установив апеляційний суд, конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 тривав близько 10 хвилин, унаслідок якого обвинувачений здійснив постріл, чого не заперечував жоден учасник процесу.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що, як показав засуджений, ОСОБА_6 дістав ножі й саме тому він здійснив постріл. Згідно з його ж поясненнями, наданими в ході слідчого експерименту, потерпілий узяв ніж у праву руку. Разом з тим безпосередньо під час пострілу на місці події перебував свідок
ОСОБА_7, який надавав медичну допомогу ОСОБА_5, і хоча самого пострілу він не бачив, проте, коли розвернувся на його звук побачив, що ОСОБА_1 стояв із направленим у бік ОСОБА_6 автоматом, а потерпілий падав. Жодної зброї в руках у потерпілого не було. Коли потерпілий уже лежав на землі, він зняв з нього ножі та поклав їх на землю, оскільки вони заважали покласти його на носилки. Показання цього свідка суд визнав достовірними. Всі інші свідки у кримінальному провадженні також не бачили у потерпілого в руках ножа.
У зв`язку з цим апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що обставини нападу ОСОБА_6 на ОСОБА_1 із ножем, про які зазначає засуджений та які, за версією сторони захисту, стали підставою для здійснення пострілу, в дійсності не мали місця.
Крім того, суди урахували висновок судово-психіатричного експерта від 05 вересня 2018 року № 848, згідно з яким під час вчинення вбивства засуджений перебував
у тимчасово хворобливому стані у формі посттравматичного стресового розладу, внаслідок чого не міг в повному обсязі усвідомлювати свої дії та керувати ними.
В досліджуваній ситуації ознаки вираженого емоційного стану були відсутні. Емоційний стан не впливав на його свідомість та дії. Посттравматичний розлад сформувався
в результаті кульового поранення, заподіяного йому командиром у 2015 року, що для ОСОБА_1 стало психотравмуючою ситуацією. Для такого виду розладів
є характерною симптоматика, яка, зокрема, включає і переоцінку небезпеки.
Разом з тим апеляційний суд зазначив, що потерпілий виражав виключно словесну агресію та жодних дій, які би могли бути розцінені як реальна небезпека (хоча б в уяві засудженого), не вчиняв. Так підставою для пострілу стала не неправильна оцінка ОСОБА_1 дій потерпілого, а лише, за версією захисту, наявні психологічні чинники, зумовлені посттравматичним розладом, які й утворили в уяві ОСОБА_1 припущення про вчинення на нього нападу з боку потерпілого із застосуванням ножа, проте реально таких дій не було і жодного ножа потерпілий не діставав, а тому обставин, які би помилково можливо було вважати підставою для здійснення захисту, насправді не вбачається. При цьому сам факт сварки та завдання потерпілим ножових ударів іншому військовослужбовцю в інший час не мав прямого причинного зв`язку зі вбивством.
Отже, суди дійшли обґрунтованих висновків, що у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би підтверджували використання ОСОБА_6 під час конфлікту предметів (ніж), що дали би можливість засудженому відчувати реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, а отже, дії потерпілого ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не могли бути розцінені засудженим такими, що досягли ступеня суспільної небезпечності та викликали стан уявної або необхідної оборони.
З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Таким чином, доводи, викладені у касаційних скаргах, про вчинення засудженим вбивства ОСОБА_6 у стані уявної або необхідної оборони та відсутність у цій частині вироку посилань на достатні докази, які би підтверджували його умисел,
не ґрунтуються на матеріалах справи.
Також неспроможними є доводи касаторів про те, що місцевий суд допустив суперечності у вироку, оскільки в одній частині рішення дійшов висновку про наявність вини ОСОБА_1 в умисному вбивстві, а в іншій - про відсутність прямого умислу засудженого на вбивство ОСОБА_6 .
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство з непрямим умислом, тобтоусвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
Крім того, не погоджуючись із вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, прокурор подав апеляційну скаргу. Просив скасувати вирок і постановити новий у зв`язку з призначенням м`якого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 .
Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених
главою 31 КПК.
За приписами ст. 370 КПК вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статтях 374, 420 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Як передбачено положеннями п. 3 ч. 1 ст. 407 і ч. 1 ст. 421 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (частини 1, 2 ст. 409 КПК).
Вирок апеляційного суду складено з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.
Колегія суддів вважає, що наведені у касаційних скаргах доводи не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд апеляційної інстанції розглянув вказане кримінальне провадження щодо
ОСОБА_1 у межахподанихапеляційних скарг з дотриманням вимог ч. 1
ст. 404 КПК.
Ухвалюючи вирок, суд апеляційної інстанції також навів відповідні мотиви на обґрунтування свого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як видно з вироку суду першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд установив обставини, які підлягають урахуванню відповідно до вимог ст. 65 КК.
Так, суд врахував те, що ОСОБА_1, на підставі ст. 89 КК раніше не судимий,
є учасником бойових дій, за медичними епікризами мав вогнепальне кульове наскрізне поранення грудей, у нього посттравматичний стресовий розлад, також він має гіпертонічну хворобу ІІ ступеня, яка пов`язана з проходженням військової служби, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога, за місцем проживання характеризується задовільно, згідно з психологічною характеристикою за характером спокійний та врівноважений, тобто характеризується позитивно. Крім того,
в матеріалах справи є копія ухвали Новоайдарського районного суду Луганської області від 20 червня 2017 року, з якої видно, що ОСОБА_1 є потерпілим
у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42015130610000288 від
09 серпня 2015 року, щодо ОСОБА_8, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 414 КК. Місцевий суд також узяв до уваги, що протягом часового проміжку, відповідного інкримінованому злочину, ОСОБА_1 перебував у тимчасово хворобливому стані у формі посттравматичного стресового розладу з диссоціативними порушеннями, вираженість яких на момент скоєння ОСОБА_1 інкримінованого злочину призвела до нездатності випробуваного в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підпадає під ст. 20 КК (обмежена осудність). Крім того, суд також зважив на протиправну поведінку потерпілого ОСОБА_6, який під час несення військової служби перебував у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком експерта від 26 вересня 2018 року № 288, і те, що така його поведінка зумовила протиправну поведінку засудженого. Обставин, які би пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_1, суд не встановив.
Апеляційний суд, розглядаючи доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, про безпідставне призначення ОСОБА_1 покарання, яке є явно несправедливим через його м`якість, дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років за вчинення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині та за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості із застосуванням зброї, що спричинили тяжкі наслідки, у цьому випадку не є достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 та ч. 3 ст. 406 КК, апеляційний суд урахував, що він, будучи військовослужбовцем, вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочини, а саме вбивство побратима, який, як і сам засуджений, був покликаний до захисту територіальної цілісності держави. Унаслідок дій ОСОБА_1 були залишені без годувальника та опори 10-річний син, мати і дружина потерпілого, чого не може бути компенсовано навіть зі сплином тривалого часу.
Також апеляційний суд зважив на особу засудженого (характеризується задовільно, тривалий час сумлінно ніс військову службу, отримав поранення, страждає
на посттравматичний розлад та характеризується як неконфліктна особа), відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставини, яка його обтяжує, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
При цьому колегія суддів узяла до уваги, що ОСОБА_1 діяв у стані обмеженої осудності та в повній мірі не усвідомлював своїх дій і не керував ними, проте зазначила, що жодних виражених емоційних розладів, які би впливали на його поведінку, він не мав. Його стан не перевищував ступеня роздратування.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що протиправна поведінка потерпілого стосовно іншого військовослужбовця не мала місця безпосередньо перед вчиненням злочину
і не стала визначальною для виникнення мотиву та підстав вбивства, оскільки конфлікт між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 тривав щонайменше 10 хвилин, при цьому розпочався, коли ОСОБА_5 вже надавали медичну допомогу. В цей час потерпілий жодної загрози вже не становив, у зв`язку з чим ці обставини не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та пом`якшують покарання.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покарання, призначене у виді позбавлення волі на строк 12 років, відповідатиме меті, визначеній у ст. 50 КК.
Отже, призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 КК у видіпозбавлення волі на строк 12 років, а за ч. 3 ст. 406 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років належним чином мотивовано у вироку апеляційного суду з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують засудженого.
На думку Суду, покарання, обране ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції,відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого йпопередження вчинення ним нових злочинів.
За встановлених судом обставин та врахованих даних про особу засудженого доводи касаційних скарг про неврахуваннянаведених у касаційній скарзі обставин, а саме його каяття, часткового визнання своєї винуватості, сприяння розкриттю злочину,
у цілому не спростовують правильності висновків апеляційного суду в частині призначення покарання.
Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_1 менш суворого покарання у касаційнихскаргах засудженого та захисника не наведено, у зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається.
Також суд касаційної інстанції перевірив доводи захисника про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 337 КПК, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення та визнав обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.Посилання захисника на те, що визнання стану алкогольного сп`яніння обставиною, яка обтяжує покарання, призвело до збільшення обсягу обвинувачення, є безпідставними, оскільки в цьому кримінальному провадженні обсяг обвинувачення залишався незмінним порівняно з висунутим обвинуваченням
в обвинувальному акті.
До того ж неспроможними є доводи захисника щодо безпідставного врахування апеляційним судом попередньої судимості ОСОБА_1, яку погашено
в установленому законом порядку, оскільки апеляційний суд, указуючи дані про особу засудженого, лише констатував той факт, що ОСОБА_1 раніше не судимий
у порядку, передбаченому ст. 89 КК.
Суд не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Апеляційний суд повністю дотримався вимог процесуального закону, розглянувши справу в межах апеляційних скарг і прийнявши відповідні рішення за доводами, порушеними стороною обвинувачення та стороною захисту перед судом апеляційної інстанції.
Таким чином, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407,
420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Покарання, призначене ОСОБА_1, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для зміни чи скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженогов цьому провадженні не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженого тазахисника іскасування або зміни судових рішень щодо нього не вбачає, а тому в задоволенні касаційних скарг слід відмовити.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд