Постанова
Іменем України
15 червня 2021 року
м. Київ
справа №163/2169/19
провадження № 51-796км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Матієк Т.В., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
перекладача Бобоназарова А.Р.,
в режимі відеоконференції
захисника Юнчик О.М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Юнчик О.М. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 серпня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000600, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина У Республіки Узбекистану, уродженця Ургенич Хореземської області Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 15 вересня 2019 року, перебуваючи в місті Луцьку Волинської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, достовірно знаючи порядок перетину державного кордону України, будучи обізнаним про наміри двох громадян Туреччини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) незаконно слідувати у країни Євросоюзу через Республіку Польща, знаючи про відсутність у них законних підстав для перетину державного кордону України з Республікою Польща, сприяв їх незаконному переправленню через державний кордон України поза пунктами пропуску. За вчинення наступних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_4 передали ОСОБА_1 грошову винагороду по 1000 євро кожен, як оплату за незаконний перетин кордону.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2020 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений та його захисник порушують питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказують про порушення права засудженого на захист, оскільки всупереч вимогам закону були покладені в основу вироку показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які були допитані на підставі ст. 225 КК України під час досудового засідання за відсутності сторони захисту. Зазначають про невідповідність висновків суду фактичним обставинами кримінального провадження, стверджують про відсутність доказів передачі свідками засудженому грошових коштів. Апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам сторони захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні захисник виступила у підтримку своєї касаційної скарги та скарги засудженого, підтримав касаційні скарги і засуджений, прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.
Доводи захисника та засудженого щодо неповноти судового розгляду, а також їх незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Висновок суду про вчинення ОСОБА_1 незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинене щодо кількох осіб, з корисливих мотивів, підтверджений рядом досліджених доказів, зокрема показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_2, допитаних в порядку ст. 225 КПК України, які пояснили, що звернулися до ОСОБА_1, як до особи, яка їм допоможе в незаконний спосіб перетнути кордон. ОСОБА_1 зустрів їх в аеропорті та відвіз до готелю, де вони йому передали за допомогу у незаконному перетині кордону 1000 євро кожен. В подальшому ОСОБА_1 відвіз їх до місця, де вони перетнули кордон.
Щодо доводів захисника про незаконність використання судом даних допиту свідків ОСОБА_4, ОСОБА_2, отриманих в порядку ст. 225 КПК України, то вони є безпідставними з огляду на наступне.
Положеннями ч. 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Згідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 225 КПК України у виняткових випадках, пов`язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров`я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.
Докази, які отриманні під час досудового розслідування в порядку проведення допиту свідка, вважаються такими, що отриманні в судовому засіданні (ч. 4 ст. 95 КПК України) і для їх неврахування при ухваленні відповідного судового рішення за результатами судового розгляду суд повинен навести конкретні і беззаперечні мотиви такого рішення.
Окрім того частиною 4 вказаної статті передбачено, що суд під час судового розгляду має право допитати свідка, потерпілого, який допитувався відповідно до правил цієї статті, зокрема у випадках, якщо такий допит проведений за відсутності сторони захисту або якщо є необхідність уточнення показань чи отримання показань щодо обставин, які не були з`ясовані в результаті допиту під час досудового розслідування.
Так, з дотриманням вказаних вимог закону, судом першої інстанції в його основу вироку були покладені показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4, допит яких відбувся під час досудового розслідування, на підставі ст. 225 КПК України та з дотриманням положень вказаної норми закону.
Вказані показання свідків були визнані судом послідовними, такими, що за своїм змістом відповідають дослідженим судом письмовим доказам, а тому не викликали сумнів у їх правдивості у тому числі щодо передачі засудженому грошових коштів як винагороду за сприяння у незаконному перетині кордону.
Що стосується посилань захисника і засудженого на те, що під час досудового розслідування допит вказаних свідків був проведений за відсутності сторони захисту, у зв`язку з чим сторона захисту була позбавлена права на перехресний допит, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, у статті 225 КПК України зазначено, що допит особи може бути проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.
З матеріалів справи слідує, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 було вручено останньому 03 жовтня 2019 року, а допит свідків відбувся 25 вересня 2019 року, а тому доводи захисника і засудженого в цій частині є неспроможними.
Посилання сторони захисту на те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні їх клопотання про допит вказаних свідків у судовому засіданні, то вони є неспроможними, оскільки як слідує з журналу судового засідання від 17 серпня 2020 року та аудіозапису до нього (т. 2 а.п. 199), вказане клопотання було розглянуто судом та відхилено у зв`язку з тим, що вказані свідки були допитані в порядку ст. 225 КПК України, та у суду немає можливості забезпечити явку вказаних осіб у судове засідання, оскільки вони перебувають за межами України.
Отже, судом було з дотриманням вимог ст. 95 КПК України покладено в основу вироку показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Крім того, вина засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та письмовими доказами, зокрема даними протоколів: протоколами огляду місця події від 20 вересня 2019 року, проведення слідчих експериментів за участі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 22 вересня 2019 року та за участі свідка ОСОБА_9 від 11 жовтня 2019 року, даними протоколів пред`явлення особи для впізнання по фотознімках та іншими доказами по справі.
Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника та засудженого про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
Таким чином, Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.
Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційних скаргах не наведено.
Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 332 КК України кваліфіковано судом правильно.
Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги сторони захисту, розглядались і в апеляційному порядку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах засудженого і захисника, в тому числі і тим, на які вони посилаються у касаційних скаргах, та обґрунтовано залишив їх без задоволення.
Призначене покарання засудженому ОСОБА_1 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Інші доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги мають бути залишені без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд