1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 713/2349/18

провадження № 51-719км21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

Антонюк Н.О.,

судді: Голубицький С.С.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Піх Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ковалюка М.Г. на вирок Чернівецького апеляційного суду від 25 січня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260060000479, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування вироку та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що обвинувачення ОСОБА_1 та визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину є безпідставним та не ґрунтується на належних та допустимих доказах, а суд апеляційної інстанції належим чином не перевірив їх та не дав обґрунтованих відповідей на доводи сторони захисту.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_1 був затриманий працівниками лісової охорони без складання протоколу, без роз`яснення прав, передбачених КПК України та без забезпечення права на захист, а висновки апеляційного суду, який не взяв до уваги показання свідків сторони захисту, свідчать про обвинувальний ухил.

Крім того вказує, що показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недопустимими доказами у справі, оскільки вони не бачили хто саме вчинив незаконну порубку лісу, вони є абсолютно зацікавленими особами в результатах розгляду справи.

Зазначає, що апеляційний суд, визнаючи показання цих свідків допустимими доказами, не здійснив аналізу їх показань у контексті ст.97 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК України),, чим вчинив грубе порушення процесуальних норм.

Також стверджує про те, що апеляційний суд діяв упереджено та порушив принцип презумпції невинуватості, оскільки за власною ініціативою без клопотань зі сторони обвинувачення чи представника потерпілого допитав у судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також дослідив протокол слідчого експерименту з відео додатками до нього й визнав цей протокол належним доказом, що не відповідає вимогам статей 104, 240 КПК України, оскільки не містить докладних даних щодо умов і результатів слідчого експерименту.

Вважає, що протокол огляду місця події від 30 листопада 2018 року та висновок інженерно-екологічної експертизи від 12 травня 2020 року не містять доказів вчинення ОСОБА_1 самовільної рубки дерев, а тому посилання апеляційного суду на ці докази як такі, що підтверджують вину останнього є безпідставним.

Крім того, вказує, що заява ОСОБА_1 від 04 грудня 2018 року про видачу бензопили "Дружба" була написана ним під тиском працівників правоохоронних органів, про що він заявив у суді.

Захисник подав доповнення до свої касаційної скарги щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту, посилаючись на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17).

Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, та виправдано його на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1 .

Вироком Чернівецького апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційні скарги прокурора та представника цивільного позивача НПП "Вижницький" задоволено частково. Вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2020 року скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.246 КК України (в редакції Закону України №2063-VIII від 02 вересня 2017 року), і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. з конфіскацією в дохід держави незаконно зрубаної деревини породи "Ялина" в кількості 15,84 м куб., яка передана на зберігання НПП "Вижницький".

Вирішено питання судових витрат та долю речових доказів.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у незаконній порубці дерев на території природно-заповідного фонду за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 26 листопада 2018 року приблизно 09:00 ОСОБА_1, перебуваючи на території кварталу 4 виділу 5 Вижницького ПНДВ НПП "Вижницький" у с. Виженка Вижницького району Чернівецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів вчинив самовільну рубку восьми дерев породи "Ялина" (сироростуча) загальною кубомасою 15,84 м куб., завдавши матеріальної шкоди державі в особі НПП "Вижницький" в розмірі 49 419,00 грн.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор просив залишити вирок стосовно ОСОБА_1 без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.

Захисник у судове засідання не з`явився, надіслав клопотання, в якому підтримав свою касаційну скаргу з доповненням, просив розглянути провадження без його участі та участі засудженого.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов таких висновків.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Із касаційної скарги видно, що захисник по суті не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірку на підставі статей 433, 438 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Відповідно до ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, про необґрунтованість та незаконність постановленого обвинувального вироку є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор та представник цивільного позивача, не погодившись із виправдувальним вироком місцевого суду, оскаржили його в апеляційному порядку. Зі змісту мотивувальної частини апеляційної скарги вбачається, що прокурор оспорював висновки суду про відсутність достатніх доказів доведеності винуватості обвинуваченого, які судом, на його думку, були неправильно оцінені, а також визнання неналежним доказом протоколу слідчого експерименту, просив скасувати оспорюване рішення й ухвалити обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 .

Апеляційний суд, дотримуючись приписів ст. 404 КПКУкраїни, на підставі дослідження обставин кримінального провадження та оцінки доказів, які були перевірені з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти довкілля.

Судом апеляційної інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину взято до уваги показання свідка ОСОБА_2, що узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 які зазначили, що 30 листопада 2018 року виявили незаконну рубку восьми дерев породи "Ялиця" в кварталі 4, виділі 5 Вижницького НПП у с. Виженка. Після цього вони спостерігали за тим, хто прийде забирати самовільно зрубані дерева. 03 грудня 2018 року побачили там ОСОБА_1, який за допомогою бензопили та сокири спилював гілки на тих деревах. Вони викликали слідчо-оперативну групу, яка приїхавши на місце, все зафіксувала, а потім у приміщенні лісництва, куди вони разом пішли, ОСОБА_1 написав пояснення, що він спиляв ці дерева, оскільки у нього відсутнє житло деревина йому потрібна для будівництва. Тому доводи касаційної скарги про фактичне незаконне затримання ОСОБА_1 є необґрунтованим.

Що стосується доводів захисника про те, що апеляційний суд помилково визнав протокол проведення слідчого експерименту та відеозапис належним доказом, оскільки він не містить докладно викладених умов і результатів слідчого експерименту, що є порушенням вимог ст.ст. 104, 240 КПК України, то вони є необґрунтованими.

Як убачається із даних протоколу та носія технічного запису, на якому відображено хід проведення слідчого експерименту, ОСОБА_1 14 грудня 2018 року, знаходячись у кварталі №4 виділу №5, що у с. Виженка Вижницького району Чернівецької області, добровільно і невимушено показав як він 26 листопада 2018 року самовільно зрубав 8 дерев породи "Ялина".

Твердження захисника щодо невідповідності цієї слідчої дії вимогам закону, оскільки під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_1 не відтворював сам процес спилювання дерев, є надуманими, оскільки таке відтворення призвело б до іншої незаконної рубки.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо визнання протоколу слідчого експерименту та відеозапису до нього належним та допустимим доказом.

Суд апеляційної інстанції також урахував як доказ винуватості ОСОБА_1 протокол огляду місця події від 30 листопада 2010 року та фототаблиці до нього, з якого убачається, що місцем події є Вижницьке лісництво, а саме квартал №4 виділ №5, що в с. Виженка Вижницького району Чернівецької області . При огляді вказаної ділянки виявлено зрубані вісім дерев породи "Ялина", кожне дерево з яких знаходилось біля місця зрубу, а саме біля пнів діаметром 1) 56 см; 2) 70 см; 3) 50 см; 4) 46 см; 5) 44 см; 6) 45 см; 7) 50 см; 8) 41 см.

Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи №1948/19-28/1101/20-28 від 12 травня 2020 року убачається, що розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки 8-ми сироростучих дерев породи ялиця у кв. 4 вид.5, що на території НПП "Вижницький", становить 49 419 грн.

Таким чином, вказаний висновок підтверджує наявність матеріальної шкоди НПП "Вижницький" і є також доказом винуватості ОСОБА_1 всупереч твердженням захисника.

Що стосується твердження захисника, про те, що заява ОСОБА_1 від 04 грудня 2018 року про видачу бензопили "Дружба" не є доказом його винуватості, оскільки була написана ним під тиском правоохоронних органів, то вони є неспроможними.

Як убачається зі змісту вказаної заяви від 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 добровільно видав працівникам поліції свою власну бензопилу "Дружба", якою 26 листопада 2018 року в с. Виженка він вчинив незаконну рубку восьми дерев породи "Ялина".

В матеріалах провадження відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_1 звертався із заявами про вчинення на нього тиску з боку правоохоронних органів під час досудового розслідування та судового розгляду.

Водночас, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги показання свідків сторони захисту, які не були очевидцями вчиненого злочину, а також не були присутніми в момент виявлення працівниками лісової охорони ОСОБА_1 на місці вчинення правопорушення, тому посилання захисника на обвинувальний ухил апеляційного розгляду є неспроможними.

Усупереч твердженням захисника в касаційній скарзі фактичні дані, які покладено в основу вироку та на яких ґрунтується обвинувачення засудженого, отримано у визначеному КПКУкраїни порядку, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження апеляційного суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані за ст. 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом положень ст. 94 цього кодексу, захисник не навів. Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зібрані докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .

Водночас обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у касаційній скарзі захисника не наведено, а тому з огляду на вищевказане відсутні підстави для задоволення вимог, викладених в його касаційній скарзі, про скасування судового рішення та направлення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Інші дані, які б свідчили, що судове рішення ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, відсутні.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту