Постанова
Іменем України
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 241/601/20
провадження № 51-369км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Комарова І.О. на вирок Донецького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019050710000504, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Виноградне Новоазовського району Донецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Першотравневого районного суду Донецької області від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 246 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
На підставі ст. 76 КК суд поклав на ОСОБА_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти його про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом
з питань пробації.
Вирішено питання щодо судових витрат, арешту, накладеного на майно відповідно до ухвали слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року, та речових доказів.
Згідно з вироком суду, 27 вересня 2019 року особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, діючи всупереч вимогам пунктів 2, 3 Порядку видачі спеціальних дозволів та використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня
2007 року № 761 "Про врегулювання питання щодо спеціального використання лісових ресурсів", запропонувала ОСОБА_1 та ще одній особі, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, з метою скоєння незаконної порубки дерев поїхати з ним в одну із лісосмуг і напиляти дров для власних потреб, на що ОСОБА_1 та друга особа дали свою згоду. Тоді із цією метою особа, яка пропонувала ОСОБА_1 поїхати за дровами, звернулась до ОСОБА_2 і, не повідомляючи його про свій злочинний намір, попросила
у нього автомобіль FAW - вантажний фургон, державний номерний знак
НОМЕР_1, білого кольору для перевезення дров, на що останній погодився.
27 вересня 2019 року ОСОБА_1 разом із двома особами, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, досягнувши домовленості, без передбаченого законом дозволу приїхали на вказаному автомобілі до полезахисної лісосмуги, розташованої на околиці смт Мангуш Мангушського району Донецької області (47.0179, 37.3164), яка відповідно до ст. 4 Лісового кодексу України є складовою частиною лісового фонду України.
Особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, у вказаній лісосмузі, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, без спеціального на те дозволу, маючи прямий умисел, спрямований на незаконну порубку дерев, за допомогою бензопили марки "Штиль" спилила десять сироростучих дерев породи "акація", таким чином здійснивши незаконну порубку вищевказаних дерев за попередньою змовою групою осіб. У цей час ОСОБА_1 та друга особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, згідно
з досягнутою домовленістю слідкували, аби ніхто не викрав їх на місці вчинення противоправного правопорушення. Після закінчення порубки дерев ОСОБА_1 та двоє осіб, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, завантажили в автомобіль порублені дерева. У результаті вищевказаної незаконної порубки державі було завдано істотної шкоди
у вигляді матеріальної шкоди на суму 58 162,47 грн.
Дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 246 КК як незаконна порубка дерев, вчинена за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло істотної шкоди.
Донецький апеляційний суд 21 жовтня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання скасував і ухвалив
у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 призначив покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК,
у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Комаров І.О. просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд належним чином не врахував обсягу незаконної вирубки, щирого каяття ОСОБА_1, його другорядної ролі під час вчинення кримінального правопорушення. На думку захисника, рішення суду першої інстанції було законним та обґрунтованим.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з положенням ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Як убачається з касаційної скарги захисника Комарова І.О., доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК, та кваліфікація дій засудженого захисником не оспорюються.
Доводи в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного судом апеляційної інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 через суворість є слушними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачає колегія суддів з матеріалів кримінального провадження, при призначенні покарання ОСОБА_1 та звільненні його від відбування покарання з випробуванням суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК
є нетяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, не працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Відповідно до ст. 66 КК обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Відповідно до ст. 67 КК обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, є рецидив злочину.
Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині застосування ст. 75 КК, апеляційний суд зазначив, що наведені в мотивувальній частині вироку правові підстави звільнення від відбування призначеного ОСОБА_1 покарання з випробуванням, а саме те, що ОСОБА_1 беззаперечно визнав свою вину, щиро кається у вчиненому, його відношення до вчиненого, не є такими, які б доводили можливість застосування до нього цього інституту. Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за умисні корисливі злочини, маючи не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості, знову вчинив умисний злочин. Як зазначено у вироку апеляційного суду, місцевим судом не враховано належним чином обсягу незаконної вирубки, а також того, що злочином завдано державі шкоду на 58 162,47 грн, обвинувачений не відшкодував заподіяні злочином збитки.
Натомість колегія суддів вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи рішення суду про скасування вироку суду першої інстанції та призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке належить відбувати реально, є явно несправедливим через суворість.
Зокрема, з матеріалів кримінального провадження колегія суддів убачає, що ОСОБА_1 вину у вчиненні злочинів визнав повністю, що було однією з підстав для визначення обсягу дослідження доказів у суді першої інстанції
в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. Враховуючи конкретні обставини справи, другорядну роль ОСОБА_1 у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК є нетяжким, що за місцем проживання він характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину, що є обставинами, які пом`якшують покарання, слід визнати, що висновок апеляційного суду про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства є необґрунтованим. Не можна погодитись із посиланнями апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не враховано обсягу незаконної порубки та того, що ОСОБА_1 не відшкодував збитків, адже в матеріалах провадження відсутні будь-які докази на підтвердження цих обставин.
Таким чином, колегія суддів вважає за можливе й доцільне звільнити
ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК
і покласти на нього обов`язки, передбачені ч. 1 і п. 4 ч. 2 ст. 76 цього Кодексу.
За таких обставин касаційна скарга захисника Комарова І.О. підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд