Постанова
Іменем України
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 216/5622/20
провадження № 61-6784 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Шевченківського районного суду м. Києва,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року у складі судді Сидорака В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Шевченківського районного суду м. Києва, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо створення перешкоди для реалізації його права на доступ до правосуддя, що призвело до обмеження права на судовий захист; стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд заявленого ним позову не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги про оскарження дій, бездіяльності Шевченківського районного суду м. Києва стосуються невчинення судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
Під час проведення підготовчого судового засідання судом встановлено, що заявлені ОСОБА_1 вимоги до Шевченківського районного суду м. Києва не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, як і не підлягають розгляду в порядку адміністративного чи господарського судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) в іншій справі процесуальних дій і ухвалених у ній судових рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді), а отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 216/5622/20 з Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що предметом позову було неналежне забезпечення Державою Україна прав людини на справедливий, публічний і своєчасний розгляд справи національним судом, а не оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду. Таким чином, оскільки позивачем подано позовну заяву до Держави Україна в особі Шевченківського районного суду м. Києва, який допустив порушення його права на доступ до суду та не ефективний засіб юридичного захисту у національному суді, тому цю справу слід розглядати у порядку цивільного судочинства судом загальної юрисдикції.
Посилається на Конституцію України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, закриваючи провадження у справі зазначив, що розгляд позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Відповідно до частини першої та третьої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставою позову зазначив факт завдання йому моральної шкоди, пов`язаної із бездіяльністю Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/15681/20 за його позовом до ОСОБА_2, третя особа - спеціальний представник Діючого голови Організації з безпеки і співробітництва в Європі в Україні Хайді Грау, про визнання не чинним протоколу засідання тристоронньої контактної групи в Мінську від 11 березня 2020 року, оскільки цей протокол не було доведено до відома населення України у порядку встановленому законом. Зазначена бездіяльність полягає у не вчиненні судом процесуальних дій з 01 червня 2020 року, тобто з моменту передачі справи на розгляд судді Волошину В. О. ОСОБА_1 вказував, що минуло чотири місяці, а розгляд справи не було розпочато (не постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, закінчення підготовки справи до судового розгляду, призначення справи до розгляду), що призвело до порушення його прав, закріплених у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суди, закриваючи провадження у справі, дійшли законного і обґрунтованого висновку про те, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій та ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399 цс 18); від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316 цс 19).
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) в іншій справі процесуальних дій і ухвалених у ній судових рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Заявлення позовних вимог, які по своїй суті зводяться до судового процесу проти суду (судді), хоча і сформульовані по-іншому, є підставою для визнання такого позову таким, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, висновки судів про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України ґрунтуються на вимога ЦПК України та відповідають практиці Великої Палати Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги про те, що предметом позову було неналежне забезпечення Державою Україна прав людини на справедливий, публічний і своєчасний розгляд справи національним судом, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними висновками судів та змістом позовної заяви ОСОБА_1 .
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.