Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 756/14941/18-ц
провадження № 61-5326св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - акціонерне товариство "Універсал Банк";
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року у складі судді Диби О. В.
та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року
у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сліпченка О. І., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до акціонерного товариства "Універсал Банк" про захист прав споживачів, визнання кредитних договорів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 28 травня 2008 року між нею та публічним акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк"), було укладено кредитний договір № 050-2008-1754, за умовами
якого вона отримала кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі
58 834 швейцарських франків зі сплатою процентів за користуванням кредитом у розмірі 9,95% річних, а понад встановлений договором строк
у розмірі 29,85% річних.
У цей самий день між нею та банком було укладено кредитний договір
№ 050-2008-1755, за умовами якого вона отримала кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі 68 525 швейцарських франків, а також кредитний договір № 050-2008-1756, за умовами якого вона отримала кредитні кошти на споживчі потреби у розмірі 105 тис. швейцарських франків. За умовами вищевказаних двох договорів сплата процентів за користуванням кредитом становила 11,45% річних, а понад встановлений договорами строк у розмірі 34,35% річних.
На забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеними кредитними договорами: № 050-2008-1754, № 050-2008-1755, № 050-2008-1756
28 травня 2008 року між нею та банком було укладено договір іпотеки,
за умовами якого вона передала в іпотеку банку житловий будинок
та земельну ділянку, які розташовані по
АДРЕСА_1 .
28 серпня 2008 року між нею та банком укладено додаткові угоди б/н
до вищевказаних кредитних договорів, згідно з умов яких встановлено процентну ставку на рівні 9,5% річних, а понад встановлений договорами строк у розмірі 17,5% річних.
28 серпня 2013 року між нею та банком укладено додаткову угоду б/н
до кредитного договору від 28 травня 2008 року № 050-2008-1754, за умовами якої встановлено процентну ставку на рівні 9% річних, а понад встановлений договором строк у розмірі 17% річних.
Позивачка вважала, що вищевказані кредитні договори є недійсними, оскільки вона не отримувала інформацію, яка передує укладенню таких договорів, у тому числі про сукупну вартість кредиту, чим порушено положення статей 11, 18,19 Закону України "Про захист прав споживачів". При укладенні зазначених кредитних договорів у той самий день та з тих самих підстав банк свідомо ввів її в оману з огляду на нечесну підприємницьку практику з метою укладення правочину, на який би вона не погодилася в іншому випадку. Крім того, умовами оспорюваних кредитних договорів передбачена додаткова плата у розмірі 7 450,13 грн, яка стягується за ініціювання кредиту, що суперечить чинному законодавству.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати кредитні договори № 050-2008-1754, № 050-2008-1755, № 050-2008-1756, укладені
28 травня 2008 року між нею та АТ "Універсал Банк", недійсними з моменту їх укладення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року
у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,
що оспорювані кредитні договори підписані сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов цих договорів, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. При цьому ОСОБА_1 на момент укладення спірних договорів не заявляла додаткових вимог щодо їх умов чи непогодження
з ними та у подальшому виконувала ці договори. Отже, підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України, статтями 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", для недійсності договорів позивачка не довела.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року - без змін.
Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що, підписуючи спірні кредитні договори, ОСОБА_1 погодилася з усіма їх умовами, тривалий час виконувала ці договори, підписувала додаткові угоди до них, і заперечень щодо їх умов не заявляла. При цьому кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає вимогам
закону. Підстав для застосування статей 11, 18, 19 Закону України "Про
захист прав споживачів" щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору немає, позивачка їх не довела. Банк надав позивачці усю необхідну інформацію щодо умов кредитування із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. Крім того, позивачка помилилася щодо правової природи, передбаченого в умовах кредитних договорів, платежу за ініціювання кредиту, оскільки цей платіж врегульовано постановою Національного банку України від 18 червня
2003 року № 255, а саме як комісія за ініціювання кредиту, що отримані (сплачені) банком і пов`язанні зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки, включають: комісії за оцінку фінансового стану позичальника; комісії за оцінку гарантії, застав; комісії
за обговорення умов інструменту; комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо. Оскільки банком провадилися зазначені дії, а саме було проведено оцінку фінансового стану позичальника, його застави, підготовлено документи, банком правомірно було утримано комісію з позичальника за ініціювання кредиту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року клопотання представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представнику
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили доводи позивачки про те, що оспорювані кредитні договори суперечать ЦК України, статтям 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки їх умови містять положення, що порушили її становище як споживача фінансових послуг. Банком не було надано повної, достовірної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, її не було попереджено про валютні ризики, які можуть вплинути на розмір кредиту. Уклавши із нею в один день і з тих самих підстав, але на різних умовах щодо сплати процентів, три окремі кредитні договори банк, таким чином, ввів
її в оману як споживача послуг, чим порушив пункт 3 частини другої
статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", так як одна і та сама послуга на різних умовах є невигідною для позивачки, а є фактично прихованою нечесною підприємницькою діяльністю. Крім того, пункт 9.8 кредитних договорів, якими визначена додаткова плата за начебто ініціювання кредиту у розмірі 7 450,13 грн суперечить пункту 3.6 Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженні Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно з яким банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Універсал Банк" на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Оспорювані кредитні договори були укладені у письмовій формі, підписані сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов договорів, а сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. За час дії кредитних договорів позивачка не висловлювала незгоди щодо їх умов, тривалий час виконували їх умови, а з позовом до суду про визнання їх недійсними звернулася лише після того, як банк предʼявив позов до неї про стягнення кредитної заборгованості.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується
надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.
За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
За положеннями абзацу 2 частини другої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить
в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначній спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише
в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини справи,
від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що підписуючи спірні кредитні договори, ОСОБА_1 погодилася з усіма
їх умовами, тривалий час виконувала ці договори, підписувала додаткові угоди до них, і заперечень щодо їх умов не заявляла. При цьому кредитні договори, укладені між сторонами, відповідають вимогам закону.
Підстав для застосування статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист
прав споживачів" щодо нечесної підприємницької діяльності банку
та несправедливих умов договору немає, позивачка їх не довела, як і не довела введення її в оману під час укладення договорів споживчого кредиту, оскільки перед їх підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договорів та власноручно їх підписала.
Крім того, позивачка помилилася щодо правової природи, передбаченого
в умовах кредитних договорів, платежу за ініціювання кредиту, оскільки
цей платіж врегульовано постановою Національного банку України
від 18 червня 2003 року № 255, а саме як комісія за ініціювання кредиту,
що отримані (сплачені) банком і пов`язанні зі створенням або придбанням фінансового інструменту, що обліковується в торговому портфелі з визнанням переоцінки через прибутки/збитки, включають: комісії за оцінку фінансового стану позичальника; комісії за оцінку гарантії, застав; комісії
за обговорення умов інструменту; комісії за підготовку, оброблення документів та завершення операції тощо. Оскільки банком провадилися зазначені дії, а саме було проведено оцінку фінансового стану позичальника, його застави, підготовлено документи, банком правомірно було утримано комісію з позичальника за ініціювання кредиту.
Отже, підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України, статтями 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", для недійсності кредитних договорів позивачка не довела.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду