Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 540/1366/15-ц
провадження № 61-14412св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 червня 2020 року у складі судді
Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 рокуу складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся д суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 12 червня 2015 року позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 462 000,00 грн, що підтверджується письмовою розпискою, строком до 01 жовтня 2015 року. Однак відповідач кошти не повернув, на зв`язок не виходив, на неодноразові звернення позивача з метою досудового врегулювання спору, відповідач його уникав та ігнорував.
ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь 462 000,00 грн основного боргу, 987,29 грн - 3 % річних та 47 617,64 грн - процентів за користування позикою, а також судові витрати у розмірі 5 106,06 грн.
У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним.
Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що працюючи на посаді менеджера у ТОВ "Прокар Трейдінг", за прямою вказівкою ОСОБА_4 він як і інші працівники писав розписки у разі, якщо товар передавався клієнтам у борг. У разі відмови від заповнення такої розписки менеджера чекало негайне звільнення, таким чином йому довелось скласти дану розписку, хоча фактично кошти він не отримував. ОСОБА_2 вважав договір позики від 12 червня 2015 року є неукладеним, оскільки грошові кошти фактично йому не передавалися.
ОСОБА_2 просив визнати неукладеним договір позики між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оформлений письмовою розпискою від
12 червня 2015 року, за підписами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про отримання грошових коштів на суму 462 000,00 грн, стягнути з відповідачів солідарно судові витрати у розмірі 551,20 грн, а також у рахунок відшкодування понесених витрат на представництво його інтересів у суді 3 500,00 грн та 200,00 грн за посвідчення довіреності у нотаріуса.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 10 червня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 червня 2015 року в загальному розмірі 503 355,96 грн, що складається з основної суми боргу в розмірі 462 000,00 грн, 3 % річних в розмірі 987,29 грн та процентів в сумі 40 368,67 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі
5 003,00 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним відмовлено.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що боргова розписка від 12 червня 2015 року підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів ОСОБА_2 та виникнення у нього обов`язку повернути отримані у борг кошти.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з його недоведеності, оскільки сам позивач не заперечує складання особисто розписки, а доказування факту неотримання коштів не може ґрунтуватися на показаннях свідків.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 червня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій заявника, з урахування уточненої редакції, просить скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 червня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним задовольнити.
Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги, що на момент складання розписки від 12 червня 2015 року, яка слугувала підставою для стягнення із заявника коштів, ОСОБА_2 працював в ТОВ "Прокар Трейдінг" на посаді менеджера, де однією з обов?язкових умов роботи було надання всіма менеджерами підприємства таких розписок як гарантії повернення покупцями коштів за товар (автозапчастини), проданий менеджером у борг. При цьому сума, зазначена в розписці заявнику ніколи не передавалась, а позикодавця він ніколи не бачив. Заявник вказує, що вказана ним розписка була підписана, оскільки він боявся втратити роботу.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Машівського районного суду Полтавської області.
14 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 з 20 травня 2014 року по 24 вересня 2015 року працював в ТОВ "Прокар Трейдінг" на посаді менеджера із збуту.
12 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений у вигляді розписки, за умовами якої ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг кошти в сумі 462 000,00 грн, які в еквіваленті складають
22 000,00 доларів США по курсу НБУ 100 доларів США - 2 100,00 грн, та які зобов`язався повернути не пізніше 01 жовтня 2015 року.
У визначений договором строк, ні у подальшому сума позики повернута не була.
За висновком судово-технічної експертизи документів від 18 травня 2018 року в розписці, датованій 12 червня 2015 року: записи і підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виконані пишучою ручкою (ручками), спорядженою чорнилом чорного кольору; записи і підпис від імені ОСОБА_1, виконані кульковою ручкою (ручками), спорядженими пастою чорного кольору; записи і підпис від імені ОСОБА_4 виконані пишучою ручкою (ручками), спорядженою чорнилом синього кольору. В досліджуваній розписці, датованій 12 червня 2015 року, ознак штучного зістарювання документа не виявлено. В розписці, датованій 12 червня 2015 року, записи і підпис від імені ОСОБА_1, виконані ймовірно раніше липня 2015 року, тобто не виключається, що досліджувані записи і підпис виконані у вказану дату. Встановити час виконання записів від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в розписці, датованій 12 червня 2015 року, не видається можливим, у зв`язку з відсутністю в експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів і підписів, виконаних чорнилами.
Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 13 лютого 2020 року: технічне дослідження підпису від імені ОСОБА_1 у графі " Подпись Займодателя :" у Розписці від
12 червня 2015 року не проводилось у зв`язку з відсутністю у даному документі досліджуваного підпису (оскільки відсутні ділянки паперу, на одній з яких, ймовірно, містився вище вказаний підпис). Питання ухвали щодо виконання підпису від імені ОСОБА_1 у графі "Подпись Займодателя:" у Розписці від 12 червня 2015 року, не вирішувалось. Рукописні записи % " ОСОБА_1" у графі "полу сил от (Займодателя) та " ОСОБА_1" у графі "Подпись Займодателя:" у Розписці від 12 червня 2015 року, - виконані ОСОБА_1 .