Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 523/3792/15
провадження № 61-3772св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Чумаченко Святослав Олександрович, на постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.
На обґрунтування позову посилалася на те що, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла частина квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 залишив заповіт, яким заповів усе рухоме й нерухоме майно, яке на день смерті буде йому належати, позивачці. До нотаріальної контори ОСОБА_1 вчасно не звернулась, тому їй було відмовлено у наданні свідоцтва у зв`язку із пропущенням шестимісячного строку.
З урахуванням наведеного просила надати їй тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці, достатній для подання нею заяви про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не встановив, чи має ОСОБА_2 (відповідач у справі) право на спадщину, не встановив коло осіб, які претендують на спірне майно, та не залучив до участі у справі належних відповідачів. Оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, а процесуальних повноважень усунути ці недоліки на стадії апеляційного перегляду апеляційний суд не має, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2020 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Чумаченко С. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження з формальних підстав, не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 не подавала заяви про прийняття спадщини у належний строк та не набула права на спадкування. Відсутність права на спадкування не може бути підставою для застосування частини першої статті 352 ЦПК України та допуску особи, яка не брала участі у справі, до судового розгляду, оскільки оскаржуване судове рішення не впливає на її права та інтереси.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у ційсправі на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо застосування частини першої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у поєднанні із застосуванням положень частини першої статті 352 ЦПК України щодо права осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, зокрема права на оскарження судових рішень про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцями, які не прийняли спадщини.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 22 січня 2020 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Суди встановили, що 06 червня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким усе рухоме та нерухоме майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що за законом у нього буде право, заповів ОСОБА_1 (а. с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 липня 2014 року серії НОМЕР_1 (а. с. 5).
ОСОБА_1 у передбачений статтею 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не звернулася, 28 січня 2015 року отримала лист приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гур`янової Л. Г. № 42/02-14 про необхідність звернення до суду для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а. с. 8).
Відповідно до статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначені норми права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, яке оскаржується в апеляційному порядку особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.
У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Зазначені висновки викладені Верховним Судом, наприклад, у постановах: від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц (провадження
№ 61-38046св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18).
Встановлено, що предметом розгляду у цій справі є спадкові правовідносини, що виникли після смерті ОСОБА_4 - дядька позивачки та батька особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та зазначала, що оскаржуваним рішенням порушено її права на спадкове майно. В апеляційній скарзі заявниця зазначала, що заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 вона не подавала, водночас звернулася до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини (справа № 522/17537/18).
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина третя статті 1222, частина перша статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Оскільки ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, то на підставі частини першої статті 1272 ЦК України вона вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Якщо ж буде з`ясовано, що права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи судом вирішувалися, апеляційний суд повинен переглянути оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку по суті.
Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Переглядаючи рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, а отже, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушено її права та інтереси як спадкоємиці ОСОБА_4 .
Таким чином, у разі з`ясування, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося, апеляційному суду необхідно було закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а не переглядати оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалася на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо застосування частини першої статті 1272 ЦК України у поєднанні із застосуванням положень частини першої статті 352 ЦПК України щодо права осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, зокрема права на оскарження судових рішень про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцями, які не прийняли спадщини. Проте Верховний Суд у згаданих вже постановах: від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц (провадження
№ 61-38046св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), висловився щодо застосування частини першої статті 1272 ЦК України та частини першої статті 352 ЦПК України, а оскаржувана постанова апеляційного суду таким висновкам не відповідає.
З урахуванням наведеного оскаржувана постанова не може вважатися законною та обґрунтованою.