Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 755/10972/19
провадження № 61-6483св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року у складі судді Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2019 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідач є споживачем електричної енергії, яку постачає позивач за адресою: АДРЕСА_1, та не виконує зобов`язання щодо оплати послуг за спожиту електричну енергію, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 01 серпня 2018 року у розмірі 5 383,43 грн. Враховуючи наведене, ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію станом на 01 серпня 2018 року у розмірі 5 383,43 грн, інфляційні втрати за період з вересня 2016 року по серпень 2018 року у розмірі 918,24 грн, три проценти річних за період з вересня 2016 року по серпень 2018 року у розмірі 217,56 грн та судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року позов ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" заборгованість за спожиту електричну енергію станом на 01 серпня 2018 року у розмірі 5 383,43 грн; інфляційні втрати за період з вересня 2016 року по серпень 2018 року у розмірі 918,24 грн, три проценти річних за період з вересня 2016 року по серпень 2018 року у розмірі 217,56 грн; судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконує зобов`язання щодо оплати послуг з постачання електричної енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню, поряд із заявленими позивачем інфляційними втратами та трьома процентами річних.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала, у зв`язку з тим, що вона не підписана.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 знову повернуто відповідачу, оскільки вона не містить його підпису.
На електронну адресу Київського апеляційного суду Василишин А. П. надіслав апеляційну скаргу, яка підписана електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП), у якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, справу передати за підсудністю.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання на адресу Київського апеляційного суду обґрунтованої заяви про поновлення визначеного в статті 354 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року із зазначенням підстав його пропуску.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану 04 грудня 2020 року, повернуто особі, яка її подала, оскільки зміст та вимоги апеляційної скарги від 30 листопада 2020 року за вх. № 119983 є ідентичними змісту та вимогам апеляційної скарги, яка була подана відповідачем 04 грудня 2020 року за вх. № 122560, а прийняття двох апеляційних скарг, однакових за змістом, від однієї особи, на одне й теж саме судове рішення не передбачено нормами ЦПК України.
04 січня 2021 року на виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав на електронну адресу апеляційного суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, у якому просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року, зазначивши, що апеляційну скаргу він надіслав електронною поштою на електронну адресу Дніпровського районного суду міста Києва 10 вересня 2020 року, тобто в межах тридцятиденного строку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2021 року вказані відповідачем підстави пропуску строку визнані судом неповажними та апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків шляхом подання на адресу Київського апеляційного суду обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року, вказавши інші підстави для поновлення строку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційна скарга на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла 30 листопада 2020 року, а наведені доводи заявника про те, що апеляційну скаргу він направив повторно саме 30 жовтня 2020 року, а не 30 листопада 2020 року, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року на електронну пошту Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року у справі, в якій відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для повторного вирішення питання про відкриття апеляційного оскарження.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що 30 жовтня 2020 року на адресу суду ним було надіслано в третій раз апеляційну скаргу, натомість, замість того, щоб врахувати дату надіслання апеляційної скарги, 30 жовтня 2020 року, в оскаржуваній ухвалі суддя апеляційного суду посилається на дату перевірки цілісності листа та відповідність КЕП, які судом вчинені 30 листопада 2020 року. Заявник наполягає, що його апеляційна скарга, яка надіслана електронною поштою 30 жовтня 2020 року, надіслана протягом менш ніж 15 днів з дати винесення ухвали суду від 20 жовтня 2020 року про повернення йому попередньої скарги, і ще менше з дати отримання копії цієї ухвали поштою, що є підставою для визнання поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження та для поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.
Окрім цього, ОСОБА_1 зазначає, що судом не було вирішено питання щодо його клопотання про поновлення строку, що також є порушенням норм процесуального права.
Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року; відкрито касаційне провадження на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/10972/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2021 року матеріали справи № 755/10972/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За зазначених положень суд касаційної інстанції не має повноважень досліджувати та надавати правову оцінку доданим до касаційної скарги матеріалам, що не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦПК України апеляційна скарга подається у письмовій формі.
Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя статті 356 ЦПК України).
До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи (пункт 2 частини четвертої статті 356 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення, про що зазначено в частині першій статті 354 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху, повернення заяви).
За змістом статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо:
1) апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;
2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання;
3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції;
4) скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Копія ухвали про повернення апеляційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 272 цього ЦПК України. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Статтею 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: 1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої, четвертої та восьмої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з частинами п`ятою, шостою, восьмою статті 43 ЦПК України документи (в тому числі, процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Використання електронного підпису врегульоване Законом України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII "Про електронні довірчі послуги", який набрав чинності 07 листопада 2018 року (далі - Закон № 2155-VIII).
Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 2155-VIII електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.
Згідно з підпунктом 15.1 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28 лютого 2019 року у справі № 200/12772/18 (провадження № 14-99зц19), повертаючи касаційну скаргу з підстави її непідписання, вказала, в якому випадку подана в електронній формі скарга вважається належним чином підписана, а саме: з обов`язковим скріпленням електронним цифровим підписом.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 530/1727/16-ц (провадження № 61-47059сво18), в якій розглядалася касаційна скарга ПП "Агроекологія" на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року. Цією постановою апеляційну скаргу ПП "Агроекологія" на ухвалу Зіньківського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2018 року повернуто особі, яка її подала, оскільки ПП "Агроекологія" не надало оригінал апеляційної скарги з підписом представника.