Постанова
Іменем України
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 372/732/19
провадження 61-4538св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року у складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 квітня 2017 року за договором позики (далі - Договір) відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 1 336 000 грн, що на момент передачі коштів було еквівалентно 50 320,16 дол. США, з кінцевим строком повернення коштів частинами до 31 грудня 2017 року, згідно з графіком передбаченим пунктом 2 цього договору.
Позивач вказує, що відповідач порушив графік повернення позики, вчасно не повернув усю суму позики, чим порушив умови Договору.
Позивач зазначає, що сума боргу ОСОБА_2 складає 464 331, 63 грн, що еквівалентно 17 079, 87 дол. США. Крім того, за період з 01 січня 2018 року по 19 лютого 2019 року (415 днів) сума трьох відсотків річних за Договором складає 15 838,16 грн. Також, відповідно до Договору за невиконання чи не повне виконання грошових зобов`язань у строки, передбачені цим договором, позичальник має сплатити пеню у розмірі 0,2 % від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення зобов`язань, у зв`язку з чим загальна сума пені за договором складає 339 890,75 грн.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики з урахуванням суми основного боргу, процентів та пені в сумі 819 123,75 грн, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 201 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 464 331, 63 грн, пеню у розмірі 338 962, 90 грн, а всього - 803 393, 72 грн.
В іншій частині позову про стягнення 3 % річних та пені відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8 033,93 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що розписка від 13 грудня 2017 року, яка вчинена на виконання грошового зобов`язання між сторонами, не може бути взята до уваги, оскільки в ній вказано інший номер договору позики та іншого боржника - ОСОБА_3 .
Крім того, в рішенні вказано, що нотаріальна заява позивача про зняття заборони на нерухоме майно, припинення іпотеки, не може вважатись доказом виконання грошового зобов`язання в повному обсязі, оскільки така заява подавалась з метою зняття заборони на відчуження нерухомого майна та припинення іпотеки нерухомого майна, власником якого була ОСОБА_4 з метою його продажу для погашення вказаного боргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач належним чином не виконав умови договору позики та всупереч вимогам цивільного законодавства у повній мірі не повернув борг за вказаним договором, а доказів, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу судом не встановлено.
Також в постанові суду вказано, що заявлені вимоги щодо стягнення 3 % річних є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, оскільки спірним договором позики передбачено, що позичальник сплачує пеню у розмірі 0, 2 % від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення зобов`язання.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 24 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 1 336 000 грн, що еквівалентно за курсом на день укладення договору 50 320, 16 дол. США. За домовленістю відповідач зобов`язався повернути кошти частинами до 31 грудня 2017 року згідно з графіком, передбаченим пунктом 2 Договору.
24 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 688 000 грн, що еквівалентно за курсом на день укладення договору 25 913, 38 дол. США. За домовленістю ОСОБА_3 зобов`язався повернути кошти частинами до 16 грудня 2017 року згідно з графіком, передбаченим пунктом 2 цього договору.
17 липня 2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 170 000 грн, що підтверджується розпискою.
13 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав нотаріально посвідчену заяву про зняття заборони на нерухоме майно та припинення іпотеки у зв`язку з виконанням позичальником ОСОБА_2 усіх зобов`язань за договором позики грошей від 24 квітня 2017 року.
13 грудня 2017 року ОСОБА_1 одержав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 735 080 грн для погашення заборгованості за договором позики грошей від 24 квітня 2017 року, що підтверджується копією розпискою.
13 грудня 2017 року ОСОБА_1 складено розписку про отримання грошових коштів у розмірі 688 000 грн від ОСОБА_2 як сплату заборгованості ОСОБА_3 перед ним за договором позики грошей № 2 від 24 квітня 2017 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання мас виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судами встановлено, що на виконання договору позики від 24 квітня 2017 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 905 080 грн, що підтверджується розписками від 13 грудня 2017 року та від 17 липня 2017 року на 735 080 грн та 170 000 грн відповідно.
Також в матеріалах справи є розписка ОСОБА_1 від 13 грудня 2017 року про отримання ним грошових коштів у розмірі 688 000 грн від ОСОБА_2 для сплати заборгованості ОСОБА_3 за договором позики грошей від 24 квітня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Дослідивши наявні у справі докази на їх належність, допустимість та достовірність, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову, обґрунтовано зазначивши, що відповідач належним чином не виконав умови договору позики від 24 квітня 2017 року та, всупереч вимогам цивільного законодавства, не повернув борг за вказаним договором, а доказів, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу судами не встановлено, що вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 464 331,63 грн.
Крім того, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що розписка ОСОБА_1 від 13 грудня 2017 року про отримання ним грошових коштів у розмірі 688 000 грн від ОСОБА_2 для сплати заборгованості ОСОБА_3 не може вважатися такою, що вчинена на виконання грошового зобов`язання між сторонами, враховуючи те, що остання підтверджує виконання грошового зобов`язання, вчиненого ОСОБА_2 за ОСОБА_3 перед ОСОБА_1, згідно з укладеним між ними договором позики, оскільки цивільне законодавство не забороняє третій особі задовольняти вимоги кредитора за боржника (а. с. 42).
Судами правильно надана оцінка діям ОСОБА_1 як іпотекодержателя щодо здійснення процесуальних дій для зняття заборони відчуження для продажу квартири, яка була предметом іпотеки, з метою отримання грошових коштів від реалізації предмета іпотеки для погашення боргу ОСОБА_2, оскільки договір купівлі-продажу квартири та зазначена заява ОСОБА_1 вчинені в один день - 13 грудня 2017 року.
Оцінюючи обставини справи у сукупності, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином визначили характер спірних правовідносин та обрали норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, врахували часткове виконання ОСОБА_2 договору позики, та стягнули різницю між сплаченими ним коштами та коштами, що були отримані у борг, а також правильно визначилися з періодом прострочення основного зобов`язання.
В касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги те, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 13 грудня 2017 року про зняття заборони на нерухоме майно та припинення іпотеки є доказом повного виконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання за договором позики від 24 квітня 2017 року, проте колегія суддів з цим не погоджується з огляду на таке.
Сторони дійшли згоди про вчинення такої заяви для зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності матері відповідача ОСОБА_4, та якою було забезпечено виконання спірного договору позики, з метою її продажу та подальшого погашення ОСОБА_2 залишку боргу за рахунок отриманих коштів. Однак, враховуючи укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири від 13 грудня 2017 року, розмір отриманих від її продажу коштів та сплату частини коштів ОСОБА_2 за ОСОБА_3 перед ОСОБА_1, відповідач не виконав своїх зобов`язань згідно з умовами договору позики від 24 квітня 2017 року (а. с. 26, 39-43).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.