Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 569/15704/18
провадження № 61-871св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", державний реєстратор - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Плетньов Володимир Олександрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області, у складі судді Комзюк А. Ф., від 16 вересня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В., Шимківа С. С., від 17 грудня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У серпні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом
до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), державного реєстратора - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Плетньова В. О.,
про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 січня 2007 року між одним із позивачів та АТ "ПриватБанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту № RORWGA00001262, згідно умов якого банк надав їм кредит в розмірі 21 000,00 доларів США для особистих потреб. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 25 січня 2007 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Рокитнівського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюком Г. Б. за реєстровим № 174, згідно якого квартира АДРЕСА_1 передана банку в іпотеку. Позивачі зазначали, що внаслідок економічної кризи та стрімкого зростання курсу долара по відношенню до гривні вони втратили можливість сплачувати вартість кредиту за збільшеним валютним курсом, про що неодноразово повідомляли банк. Їм стало відомо, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником квартири, яка була предметом іпотеки, на даний час є АТ "Приватбанк" на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 19 вересня 2016 року, індексний номер 31458245, номер запису про право власності 16463000, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1030702956250. Підставою для винесення нотаріусом як державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на квартиру за АТ КБ "Приватбанк" зазначено договір іпотеки від 25 січня 2007 року, реєстровий № 174. Вважали, що перехід права власності на квартиру, реєстрація права на підставі рішення нотаріуса від 19 вересня 2016 року є незаконними, оскільки нотаріусом порушено порядок вчинення реєстраційних дій, не перевірено отримання позичальниками письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання. Крім того, рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на спірну квартиру прийнято під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31458245 від 19 вересня 2016 pоку, винесене приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О., номер запису про право власності 16463000, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1030702956250, поновивши запис про право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31458245 від 19 вересня
2016 року, винесене приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Плетньовим В. О., номер запису про право власності 16463000, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1030702956250, поновлено запис про право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нотаріус всупереч положенням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснив реєстраційні дії без підтвердження отримання позивачами вимоги іпотекодержателя. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ "Приватбанк" суперечить нормам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" залишено без задоволення.
Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 вересня2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на спірну квартиру не може бути примусово звернуто стягнення у зв`язку із дією Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання позивачами умов кредитного договору від 25 січня 2007 року, укладеного в іноземній валюті. Крім того, при розгляді заяви банку про реєстрацію за собою права власності на квартиру приватний нотаріус, як особа, що здійснює реєстрацію права власності, не перевірив наявності підстав для реєстрації права власності на квартиру за банком на підставі іпотечного застереження, а також умови іпотечного договору щодо надсилання іпотекодавцям письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі
№ 802/3/18-а, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
від 02 грудня 2020 року у справі № 725/4159/18, від 29 липня 2020 року у справі № 199/5118/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 645/6189/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Належним способом захисту права або інтересу є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Крім того, заявник наголошує на тому, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернута до приватного нотаріуса. Стверджує, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Звертає увагу, що судами не встановлено наявності у позичальника або майнових поручителів іншого нерухомого майна.
У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надходило
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 10 лютого 2000 року.
25 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № RORWGA00001262, згідно якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 21 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості строком
до 24 січня 2012 року.
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 25 січня
2007 року між банком та позивачами було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі, на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку
статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 22 договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
Позичальник за кредитним договором зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим банк листами від 10 грудня 2015 року повідомив іпотекодавців про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна, квартири АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки, та відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" надав тридцятиденний строк для письмового повідомлення про свій намір купити предмет іпотеки.
ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було направлено вимоги про усунення порушень від 10 грудня 2015 року № 2176-1; № 2177-1; № 2178-1; № 2179-1;
№ 2180-1; № 2181-1. Згідно поштових повідомлень про вручення поштового відправлення, повідомлення вручені ОСОБА_1 та ОСОБА_5
19 вересня 2016 року приватний нотаріус Плетньов В. О. зареєстрував право власності на спірну квартиру за АТ КБ "ПриватБанк" на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки від 25 січня 2007 року, відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку"(у редакції, яка діяла на час
укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
За змістом частини першої, другої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання, є правовою підставою для реєстрації права вланості іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Підпунктом 1 пункту 1 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (у редакції, чинній на момент державної реєстрації права власності) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує
140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Законом України "Про іпотеку" передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі
№ 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
Задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що на спірну квартиру АДРЕСА_3, яка використовується позивачами як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом визнання за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки.
Крім того, суди виходили із відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження повідомлення всіх іпотекодавців про необхідність усунення порушення зобов`язань та про наслідки такого неусунення - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) дійшла висновку про те, що недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавців та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавеці фактично отримали таку вимогу або мали її отримати, але не отримали внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В матеріалах справи містяться рекомендовані повідомленні про вручення, які підтверджують, що вимогу банку про усунення порушень
від 10 грудня 2015 року та намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку отримали лише ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Інші повідомлення повернуті відправнику та містять відмітку "за закінченням терміну зберігання".
Поштове повідомлення та копія конверту із відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" є неналежним доказом виконання відповідачем вимог Закону України "Про іпотеку", оскільки іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки), так як вимогами законодавства пов`язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження №14-501цс18); від 24 квітня 2019 року
у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), та постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 201/6233/17-ц (провадження № 61-3517св19).
Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій, враховуючи зміст позовних вимог, правильно визначені підстави для задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неналежність обраного позивачами способу захисту з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня
2020 року, яка діяла на час звернення позивачів з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття судами оскаржених судових рішень) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час прийняття судами оскаржених судових рішень), на відміну від положень
статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час прийняття судами судових рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачав, тому доводи заявника в цій частині касаційним судом відхиляються.
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи
з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах
№ 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня
2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі
№ 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,
від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження
№61-13586св20).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при вирішення спору між сторонами договірних відносин щодо порушення прав.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції у частині вирішення спору між сторонами договірних відносин не суперечать висновками, викладеним у зазначених постановах.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В той же час спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
У відповідності до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З огляду на те, що позивачі заявили позов до неналежного співвідповідача -приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову до нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими. В іншій частині судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду