ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 360/3707/19
адміністративне провадження № К/9901/6144/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №360/3707/19
за позовом ОСОБА_1
до Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (головуючий суддя: Свергун І.О.)
і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року (головуючий суддя: Гайдар А.В., судді: Гаврищук Т.Г., Казначеєв Е.Г.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області (далі також - "Новопсковська РДА"), у якому з урахуванням уточнень просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови видати розпорядження "Про внесення змін до районного бюджету на 2019 рік" після погодження проекту цього розпорядження постійною комісією Новопсковської районної ради Луганської області з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів на засіданні 26 липня 2019 року;
- зобов`язати відповідача видати розпорядження "Про внесення змін до районного бюджету на 2019 рік", проект якого погоджено 26 липня 2019 року постійною комісією Новопсковської районної ради Луганської області з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів.
Позивач зазначив, що він має статус внутрішньо переміщеної особи й учасника бойових дій. Вказав, що у вересні 2018 року відповідна комісія вирішила призначити йому грошову компенсацію у сумі: 682789,67 грн. за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Зауважив, що кошти для цієї виплати надійшли до уповноваженого структурного підрозділу відповідача на початку липня 2019 року.
Також вказав, що ці кошти йому не були своєчасно виплачені, оскільки відповідач стверджував, що для цього нібито потрібно була ще рішення Новопсковської районної ради Луганської області. Зазначив, що для отримання грошової компенсації були виконані всі умови. Наполягав на тому, що ця виплата залежала не від рішення районної ради, а від розпорядження відповідача. Стверджував, що станом на 20 серпня 2019 року відповідач безпідставно й протиправно відмовляється видавати відповідне розпорядження, що позбавляє його можливості отримати грошову компенсацію.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 листопада 2019 року закрив провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки спірні кошти були виплачені позивачу.
Суд зазначив, що на час розгляду справи оскаржувані позивачем порушення виправлені відповідачем і відсутні підстави вважати, що для повного відновлення його прав та інтересів необхідне визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови видавати розпорядження про внесення змін до районного бюджету. Суд дійшов висновку про те, що виправлення цих порушень шляхом виплати грошової компенсації є ефективним способом відновлення прав позивача.
Позивач оскаржив цю ухвалу до апеляційного суду.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 5 лютого 2020 року залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що виправлення відповідних порушень у позасудовому порядку шляхом виплати компенсації є ефективним способом відновлення прав позивача та підставою для закриття провадження у справі у відповідності до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Не погодившись із судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною оскаржувану бездіяльність відповідача.
Зокрема, позивач стверджує, що суди порушили норми процесуального права та дійшли до помилкового висновку про те, що відповідач виправив оскаржувані порушення. Зауважив, що за триваючої бездіяльності відповідача у ситуацію втрутилася Новопсковська районна рада Луганської області, яка 19 вересня 2019 року внесла зміни до районного бюджету, що дало змогу виплатити йому відповідну компенсацію. Вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не виправив оскаржувані порушення, а тому у суду не було підстав застосовувати пункт 8 частини першої статті 238 КАС України.
Крім цього, зазначив, що суд апеляційної інстанції допустився ряду процесуальних помилок, зокрема:
- не надіслав йому копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі;
- не вирішив його клопотання від 25 листопада 2019 року про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з приміщення Новопсковського районного суду Луганської області;
- дослідив недопустимі докази, а саме виписку від 8 жовтня 2019 року та платіжне доручення від 7 жовтня 2019 року, оскільки вони були одержані відповідачем після пред`явлення ним позову.
У відзиві представник відповідача просить залишити касаційну скаргу без задоволення, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Зазначив, що субвенція з бюджету на виплату позивачу грошової компенсації була віднесена у надходженнях районного бюджету до загального фонду, а видатки мають проводитися зі спеціального фонду районного бюджету. Зауважив, що розпорядження з цього питання 21 червня 2019 року прийняв голова обласної державної адміністрації - керівник обласної військово-цивільної адміністрації. Також зазначив, що зміни до районного бюджету через приписи статей 52, 78 Бюджетного кодексу України могли бути внесені лише шляхом ухвалення рішення Новопсковською районною радою. Тому стверджує, що вчинення дій на користь позивача було віднесено до компетенції іншого суб`єкта владних повноважень. Вважає, що без відповідного рішення районної ради у відповідача не було законних підстав для виплати грошової компенсації.
Зрештою вказав, що після появи необхідних передумов відповідач виплатив кошти позивачу, а тому суд дійшов правильного висновку про необхідність закриття провадження у справі.
Ознайомившись із доводами сторін, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу частково з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року №280 "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Відповідно до пункту 1 Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, ці Порядок та умови визначають механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Згідно з пунктами 2 та 3 цього Порядку головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської держадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (крім міста Києва) рад.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають внутрішньо переміщені особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (далі - квартирний облік), та перебувають не менш як один рік на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за місцем фактичного проживання в межах міста Києва або в межах однієї області згідно з відомостями Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб за умови, що зміна місця проживання протягом року в межах однієї області не призводить до збільшення розміру компенсації.
Частиною сьомої статті 13 Бюджетного кодексу України (далі - "БК України") у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 57 цього Кодексу).
Згідно з частиною десятою статті 23 БК України зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Відповідно до підпункту 5 частини першої статті 52 БК України зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі необхідності передачі коштів між загальним та спеціальним фондами державного бюджету відповідно до частини сьомої статті 13 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 71 БК України до витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім капітальних видатків, що здійснюються за рахунок визначених пунктами 2-13 частини першої статті 69-1 цього Кодексу надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів).
Відповідно до пункту 3.2.4 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333, за кодом 3240 "Капітальні трансферти населенню" здійснюються видатки, пов`язані із забезпеченням житлом (або грошова компенсація), автомобілями тощо громадян, які мають на це право відповідно до законодавства.
Згідно з частиною восьмою статті 78 БК України рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути ухвалені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою з урахуванням положень статті 52 цього Кодексу, в разі необхідності перерозподілу бюджетних призначень між головними розпорядниками бюджетних коштів (за наявності відповідного обґрунтування) та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, учасником бойових дій.
4 вересня 2018 року комісія Новопсковської РДА щодо розгляду заяв внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, вирішила призначити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, у сумі: 682789,67 грн. (т.1, а.с. 39, 56, 57).
Рішенням Новопсковської районної ради Луганської області від 22 грудня 2018 року №28/11 "Про районний бюджет на 2019 рік" Новопсковській РДА було делеговано право за погодженням з головою районної ради після попереднього розгляду на постійній комісії районної ради з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів здійснювати протягом 2019 року у разі необхідності розподіл (перерозподіл) обсягів міжбюджетних трансфертів у відповідності з фактичними зобов`язаннями щодо здійснення видатків за рахунок таких трансфертів та/або зміну їх обсягу у разі здійснення Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Департаментом фінансів облдержадміністрації та органами місцевого самоврядування зміни загального обсягу трансфертів, чи внесення змін до розпису Державного бюджету з подальшим затвердженням внесених змін районною радою у встановленому порядку під час внесення змін до районного бюджету або затвердження звіту про його виконання відповідно до частини десятою статті 23 Бюджетного кодексу України (т.1, а.с.50-51).
5 липня 2019 року за вих. №24-7/8-2266 до Новопсковської районної ради було подано проект розпорядження голови Новопсковської РДА "Про внесення змін до районного бюджету на 2019 рік" з додатками. У супровідному листі голова райдержадміністрації внесла пропозицію голові Новопсковської районної ради погодити та розглянути на постійній комісії районної ради з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів визначений проект розпорядження (т.2, а.с.10-15).
19 липня 2019 року листом вих. №24-7/8-2416 вищезазначений проект був відкликаний відповідачем у зв`язку з тим, що кошти субвенції надійшли до загального фонду районного бюджету, а видатки мають проводитися зі спеціального фонду бюджету згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 71 БК України, пункту 3.2.4 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333.
Відповідач вважав, що уточнення районного бюджету шляхом прийняття розпорядження голови райдержадміністрації неможливе і відповідно до вимог частини сьомої статті 13, підпункту 5 частини першої статті 52, частини восьмої статті 78 БК України зміни до районного бюджету можуть бути внесені виключно шляхом ухвалення рішення сесії Новопсковської районної ради (т.2, а.с.16).
Проте 26 липня 2019 року відкликаний лист розглядався на засіданні постійної комісії районної ради з питань економічного і соціального розвитку, бюджету і фінансів та за наслідками такого розгляду було рекомендовано районній раді погодити проект розпорядження (т.2, а.с.40-41).
31 липня 2019 року за вих. №24-7/8-2556 Новопсковською РДА на розгляд Новопсковської районної ради було подано проект рішення "Про внесення змін до рішення районної ради від 22 грудня 2018 року №28/11 "Про районний бюджет на 2019 рік", а також було ініційовано питання скликання позачергової сесії районної ради з метою забезпечення безперебійного фінансування видатків районного бюджету (т.2, а.с.17-37).
Листом від 8 серпня 2019 року за вих. №5-5/8-571 Новопсковська районна рада повідомила відповідача про те, що це питання не було включене до порядку денного сесії у зв`язку з тим, що на засіданні постійної комісії районної ради з питань економічного і соціального розвитку, бюджету і фінансів 26 липня 2019 року розглядалося питання погодження проекту розпорядження голови райдержадміністрації "Про внесення змін до рішення районної ради від 22 грудня 2018 року №28/11 "Про районний бюджет на 2019 рік", який був відкликаний цим головою 19 липня 2019 року листом вих. № 24-7/8-2416 (т.2, а.с.38-39).
Листом Новопсковської РДА від 14 серпня 2019 року вих. №3-7/8-2718 повторно направлено до Новопсковської районної ради проект рішення "Про внесення змін до рішення районної ради від 22 грудня 2018 року №28/11 "Про районний бюджет на 2019 рік" та ініційовано скликання позачергової сесії районної ради для внесення цих змін (т.2, а.с.42-62).
22 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Листом Новопсковської РДА від 17 вересня 2019 року вих. №24-7/8-3094 вкотре було направлено до Новопсковської районної ради проект рішення "Про внесення змін до рішення районної ради від 22 грудня 2018 року №28/11 "Про районний бюджет на 2019 рік" (т.2, а.с.65-66).
19 вересня 2019 року відбулася сесія Новопсковської районної ради, на якій було ухвалено рішення №34/4 "Про внесення змін до рішення районної ради від 22 грудня 2018 року №28/11 "Про районний бюджет на 2019 рік".
Цим рішенням, з-поміж іншого, були внесені зміни щодо фінансування видатків на виплату позивачу грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як внутрішньо переміщеній особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, у розмірі: 682789,67 грн. (т.2, а.с.89-106).
4 жовтня 2019 року управління фінансів Новопсковської РДА здійснило фінансування видатків на виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як внутрішньо переміщеній особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, у розмірі 682789,67 грн. (т.2, а.с.107-108).
Грошова компенсація у розмірі: 682789,67 грн. була перераховано на рахунок ОСОБА_1 (т.2, а.с.109-110).
12 листопада 2019 року суд першої інстанції закрив провадження у справі.
Суд першої інстанції зауважив, що позивачем не було подано заяви про відмову від позову в частині вимог щодо зобов`язання відповідача видати розпорядження, відкликання позову в частині чи заяви про зміну предмету позову, тому суд розглянув позовні вимоги в повному обсязі.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що метою звернення позивача до суду з позовом був захист порушеного права на отримання грошової компенсації. Однак під час розгляду справи позивачу була виплачена ця компенсація. З огляду на це, суд дійшов висновку, що оскаржувані позивачем порушення виправлені відповідачем і відсутні підстави вважати, що для повного відновлення його прав та інтересів необхідне визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови видавати розпорядження про внесення змін до районного бюджету. Зрештою суд вказав, що виправлення цих порушень шляхом виплати грошової компенсації є ефективним способом відновлення прав позивача.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
У розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС України у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. Водночас вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.
Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.
Аналогічний висновок щодо застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №800/369/17.
Окремо від цього Верховний Суд звертає увагу на те, що передумовою для закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України є з`ясування судом того чи були порушені відповідачем права й інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Позаяк сама конструкція цієї норми передбачає, що виправити оскаржуване порушення повинен той суб`єкт владних повноважень, який їх допустив та який є відповідачем у справі.
Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.
Особливістю цієї справи є обставина, що сторони мають розбіжні погляди стосовно суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого входило вирішення питання про внесення змін до районного бюджету.
На думку позивача, зволікання з внесенням таких змін зумовило затримку виплати йому грошової компенсації. Позивач стверджував, що за наявності позитивного висновку відповідної комісії саме відповідач повинен був видати розпорядження "Про внесення змін до районного бюджету на 2019 рік". Водночас відповідач заперечував це, покликаючись на віднесення такого питання до компетенції Новопсковської районної ради Луганської області.
Доводи сторін стосовно цього питання є доречними й важливими та заслуговують на увагу і, коли ставилися перед судами попередніх інстанцій, були залишені ними без належної правової оцінки. Суди не надали відповіді на це питання й не внесли юридичної визначеності у спірні правовідносини.
Тому Верховний Суд погоджується з аргументами скаржника й вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до застосування ним положень пункту 8 частини першої статті 238 КАС України без з`ясування відповідних передумов для цього та, як наслідок, постановлення незаконної ухвали.
Крім цього, частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Звертаючись 22 серпня 2019 року до суду, ОСОБА_1 вважав порушеними свої права внаслідок недотримання встановленого строку видачі розпорядження "Про внесення змін до районного бюджету на 2019 рік" після погодження проекту цього розпорядження постійною комісією Новопсковської районної ради з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів на засіданні 26 липня 2019 року. Також позивач наполягав на тому, що має місце бездіяльність і винним у цьому вважав відповідача, а не іншого суб`єкта владних повноважень.
Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 не повідомляв суд про повне відновлення своїх прав та не вказав про те, що рішення суду у цій справі вже не зможе повністю відновити його законних прав та інтересів.
Верховний Суд вважає, що право на отримання грошової компенсації охоплює не тільки право на отримання коштів як таких, а й право на своєчасність їх отримання. У частині реалізації права особи на отримання грошової компенсації суб`єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом виплати такої допомоги. Водночас порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність отримання цієї компенсації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб`єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб`єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значущих дій на виконання своїх обов`язків.
Захистити порушене право особи на своєчасне отримання грошової компенсації можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року, від 19 березня 2019 року у справі №800/369/17.
Водночас необхідно зауважити, що ці висновки Великої Палати Верховного Суду стосувалися спору про недотримання відповідачем встановленого законом строку надання особі публічної інформації на запит. Однак висновки з нього прямо стосуються і повинні застосовуватися у цій справі, оскільки наведені загальні положення були сформульовані Великою Палатою Верховного Суду за схожих обставин та пов`язані з конкретними фактами цієї справи.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позиція судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, унеможливлює судовий захист прав особи, якій грошова компенсація була виплачена з порушенням встановлених законодавством строків. Тому є помилковим висновок судів про те, що для повного відновлення законних прав та інтересів позивача не потрібне визнання оскаржуваної бездіяльності протиправною.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанцій порушив норми процесуального права та дійшов передчасного й помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Крім цього, скаржник обґрунтував касаційну скаргу посиланням на те, що суд апеляційної інстанції порушив процесуальний порядок надсилання йому копії ухвали про відкриття провадження від 8 січня 2020 року.
Верховний Суд відхиляє ці аргументи як безпідставні, позаяк копія такої ухвали була надіслана позивачу 9 січня 2020 року на адресу, зазначену ним в апеляційній скарзі, та повернулася до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Водночас за правилами пункту 4 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відтак ухвала про відкриття апеляційного провадження вважається врученою позивачу, що спростовує його доводи про порушення процесуального порядку її надсилання.
Крім цього, у касаційній скарзі позивач посилається на те, що апеляційний суд не вирішив його клопотання від 25 листопада 2019 року про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з приміщення Новопсковського районного суду Луганської області.
Це клопотання скаржник подав як додаток до апеляційної скарги від 25 листопада 2019 року, яка згодом була залишена судом без руху.
21 грудня 2019 року у порядку усунення недоліків апеляційної скарги позивач подав до апеляційного суду скаргу у новій редакції, серед додатків до якої була лише її копія для відповідача.
Матеріали справи не містять ухвали апеляційного суду стосовно розгляду клопотання позивача від 25 листопада 2019 року про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції та свідчать про те, що суд це клопотання не вирішив.
Верховний Суд загалом погоджується з доводами скаржника про те, що залишенння без розгляду цього клопотання є порушенням процесуальних норм. Водночас попередні доводи касаційної скарги, які прийняті Судом як обґрунтовані, свідчать про те, що процесуальні порушення були допущені судами обох інстанцій. Тому згідно з правилами частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду першої інстанції. Відтак наведене порушення стосовно залишення без розгляду апеляційним судом клопотання позивача не має визначального значення для правильного вирішення цієї справи.
Крім цього, позивач обґрунтував касаційну скаргу посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дослідив недопустимий доказ, який не стосується предмету доказування й фактів справи, а саме виписку від 8 жовтня 2019 року та платіжне доручення від 7 жовтня 2019 року, котрі були надані відповідачем на підтвердження виплати грошової компенсації. Скаржник наполягає на тому, що ці докази були отримані через 48 діб після подання ним позовної заяви, а тому є недопустимими.
Верховний Суд не надає оцінки вказаним доводам скаржника, оскільки наведені у цій постанові порушення норм процесуального права мають наслідком направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції і відповідні доводи жодним чином не впливають на зроблений у цій постанові висновок. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України"). До того ж положеннями частини шостої статті 353 КАС України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанцій про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Узагальнюючи викладене, Верховний Суд вважає, що аргументи скаржника, які відхилені як необґрунтовані, не впливають на правильність доводів касаційної скарги в іншій частині. Позаяк решта її аргументів свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність відповідача.
Однак вид оскаржуваних судових рішень, характер процесуальних порушень та приписи частини першої статті 353 КАС України свідчать про те, що касаційний суд не має повноважень ухвалювати нове рішення у цьому випадку.
З огляду на викладене касаційну скаргу належить задовольнити частково.
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції про закриття провадження, залишена без змін апеляційним судом, перешкоджає подальшому провадженню у справі, не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, то її належить скасувати.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд