ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 200/7189/20-а
адміністративне провадження № К/9901/12858/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н.В.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Донецької обласної прокуратури
на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року (головуючий суддя: Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.)
у справі №200/7189/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу прокурора про звільнення, визнання протиправним та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, зобов`язання поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, -
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Донецької області № 390-к від 04.05.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 02.04.2020 року № 158 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 - прокурором другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області;
- зобов`язати прокуратуру Донецької області поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 05 травня 2020 року або на рівнозначній посаді в органах прокуратури;
- стягнути з прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.05.2020 року до моменту фактичного поновлення на посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора та Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням у розмірі 50000 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у задоволенні позову - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в межах спірних правовідносин/заявленого предмету спору, відповідачі діяли у відповідності до норм діючого законодавства, з огляду на що, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року апеляційне провадження у справі № 200/7189/20-а за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу прокурора про звільнення, визнання протиправним та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, зобов`язання поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди - зупинено до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116 (20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (зі змінами).
Приймаючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 113-ІX.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Донецька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону №113-ІX є необґрунтованим і таким, що суперечить законодавству, оскільки рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
У касаційній скарзі вказано про те, що суд апеляційної інстанції, зупинивши провадження в справі, позбавив апелянта можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи у розумні строки.
Позивачем та Офісом Генерального прокурора відзивів на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Донецької обласної прокуратури на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року.
12 травня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 16 червня 2021 закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України на 17 червня 2021 року.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до ухвали Верховного Суду від 26 квітня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.
Щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, Верховний Суд зазначає таке.
За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Приймаючи ухвалу про зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що конституційність Закону № 113-ІX має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а її розгляд до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.
Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи (мають зворотню дію). В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав, визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону № 113-IX, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності положень вказаного Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Водночас, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаного конституційного подання і предметом цього спору, а також в достатній мірі не конкретизував, в чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання та не відобразив відповідні висновки у своїй ухвалі.
Фактично підставою для зупинення стало те, що при винесенні спірних рішень відповідачі керувались нормами Закону №113-ІХ й конституційність його положень розглядається Конституційним Судом України. У чому полягає потреба зупинення провадження та її взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, судом не обґрунтовано.
Щодо розгляду справи судами упродовж розумного строку, то необхідно зазначити про те, що конституційне провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 113-IX розглядається з 24 грудня 2020 року і станом на момент касаційного розгляду ця справа залишається нерозглянутою.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.
Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається, Верховний Суд ураховує висновки цього суду про те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.