ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 240/3904/19
адміністративне провадження № К/9901/35532/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Попової О. Г. від 09.07.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Матохнюка Д. Б., суддів: Боровицького О. А., Шидловського В. Б. від 06.11.2019
у справі № 240/3904/19
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Житомирській області Крупіч Валентини Миколаївни, начальника Управління Держпраці у Житомирській області Сечіна Сергія Миколайовича, Управління Держпраці у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування постанови та припису
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Житомирській області Крупіч Валентини Миколаївни, начальника Управління Держпраці у Житомирській області Сечіна Сергія Миколайовича, Управління Держпраці у Житомирській області (далі також - відповідачі), в якому просив: визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЖТ0470/84/АВ/П, складений 14.02.2019 інспектором праці Крупіч В. М. ; визнати протиправною та скасувати постанову від 07.03.2019 №ЖИ61/ЖТ0470/84/АВ/П/ТДФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 250 380,00 грн.
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. 20.12.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
5. 27.01.2019 від Управління Держпраці у Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.
6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Види діяльності: код КВЕД 02.20 Лісозаготівлі; код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; код КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; код КВЕД 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин (основний); код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; код КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
8. 12.02.2019 до Управління Держпраці у Житомирській області надійшла заява ОСОБА_3, в якій останній повідомляв про те, що в селі Радовель Олевського району працює ОСОБА_1, який займається випалюванням вугілля в урочищі ПОВК та не оформлює працівників, які у нього працюють.
9. 14.02.2019 посадовими особами управління Держпраці у Житомирській області на підставі наказу №334 від 12.02.2019 та направлення №290/04 від 12.02.2019 проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_4 на предмет дотримання законодавства про працю, в тому числі, з питань належного оформлення трудових відносин.
10. За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт від 14.02.2019 №ЖТ0470/84/АВ, яким виявлено порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 в частині фактичного допуску до роботи працівників без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та без повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу.
11. У ході проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування під час виходу 13.02.2019 за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 на підставі відеофіксації та усних пояснень працівників встановлено, що два працівники допущені до робіт по випалюванню деревного вугілля без оформлення трудових відносин, а саме: ОСОБА_5 (повідомив, що неповнолітній, має 17 років) та ОСОБА_6 . Виявлене порушення було триваючим на день проведення заходу державного контролю.
12. Згідно з письмовим поясненням ФОП ОСОБА_4 від 14.02.2019 на момент інспекційного відвідування на виробничій території дійсно знаходилося чотири чоловіки: два з них, за твердженнями позивача, є незнайомими жителями сусіднього села, які попросили у нього лист металу для власних потреб, інші ж двоє є родичами позивача, які за проханням останнього підійшли для надання листа металу жителям села. Також в поясненнях зазначено, що найманих працівників позивач має намір наймати з березня - квітня поточного року, так як виробництво дерев`яного вугілля є сезонною роботою і в зимовий період через холодну погоду на вулиці не проводиться.
13. 14.02.2019 посадовою особою управління Держпраці у Житомирській області складено припис про усунення виявлених порушень №ЖТ0470/84/АВ/П.
14. 07.03.2019 Управлінням Держпраці у Житомирській області на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини третьої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України винесено постанову про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу № ЖИ61/ЖТ0470/84/АВ/П/ТД-ФС в розмірі 250 380,00 грн.
15. Не погоджуючись із приписом та постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
16. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що висновки контролюючого органу про наявність порушень, що викладені у акті інспекційного відвідування від 14.02.2019 №ЖТ0470/84/АВ, не відповідають фактичним обставинам справи. За відсутності порушень з боку суб`єкта господарювання у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного припису та постанови.
17. Управління Держпраці у Житомирській області заперечувало щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що посадовими особами контролюючого органу було правомірно проведено захід державного контролю у формі інспекційного відвідування щодо додержання позивачем вимог законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 14.02.2019 № ЖТ0470/84/АВ. Позивачем до позовної заяви не долучено доказів, які б спростовували виявлені під час проведення інспекційного відвідування порушення, які зафіксовані у акті інспекційного відвідування від 14.02.2019 № ЖТ0470/84/АВ. Управління Держпраці у Житомирській області та його посадові (службові) особи під час винесення оскаржуваних припису та постанови діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на виробничій території ФОП ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування зафіксовано роботи з випалювання вугілля за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Факт перебування на виробничій території цих осіб самостійно визнано позивачем, а також підтверджується роздруківками із запису відеофіксації інспекційного відвідування. При цьому викладені позивачем обставини у письмових поясненнях до акта інспекційного відвідування не відповідають фактичним обставинам, зафіксованим на відеозаписі та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
19. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем дотримано процедуру розгляду та прийняття оскаржуваних рішень, які підтверджуються письмовими доказами та встановленими обставинами у справі.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
20. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що суди не надали оцінки доводам позивача щодо відсутності визначених законом підстав для проведення інспекційного відвідування, порушення порядку проведення інспекційного відвідування, визначеного законодавством, та прав позивача в ході проведення заходу державного контролю, а також щодо упередженості та необ`єктивності здійснення державного контролю. Спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", що виключає можливість застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 визнано нечинною. Судами не враховано, що заява ОСОБА_3, в якій не вказано місце проживання заявника, є анонімною, а тому розгляду не підлягає. Позивача не лише не було повідомлено про проведення інспекційного відвідування, але й проведено інспекційне відвідування за його відсутності (або ж уповноваженої ним особи), тобто взагалі позбавлено низки прав, гарантованих законодавством .З направленням на проведення заходу державного контролю ФОП ОСОБА_1 ознайомився після завершення інспекційного відвідування, що не відповідає приписам законодавства. В матеріалах інспекційного відвідування, в тому числі і з урахуванням матеріалів відеофіксації, відсутні належні та допустимі докази виконання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначеної трудової функції у ФОП ОСОБА_1 та того, що позивач виплачував їм заробітну плату і забезпечував умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, а вони дотримувались внутрішнього трудового розпорядку, що є обов`язковими ознаками трудового договору відповідно до вимог частини першої статті 21 КЗпП України. Висновок інспекторів праці щодо порушення позивачем частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" № 413 від 17.06.2015 є безпідставним, чого суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили та, в свою чергу, не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам.
21. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
23. Положеннями частин першої-третьої статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
24. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
27. Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
28. У цьому випадку таким нормативно-правовим актом є Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі також - Порядок №295, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до якого відсилає стаття 259 КЗпП України, що визначає порядок проведення контролю за дотриманням законодавства про працю.
29. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.10.2019 у справі №200/11885/18-а, від 25.03.2021 у справі № 260/768/19 та від 29.04.2021 у справі № 560/588/19.
30. Колегія суддів зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.
31. Водночас за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
32. Зважаючи на викладене, постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019.
33. Інспекційне відвідування відповідачем проведено у період, коли Порядок №295 був чинним.
34. Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
35. За правилами пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться: за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; за інформацією: Держстату та її територіальних органів; ДФС та її територіальних органів; Пенсійного фонду України та його територіальних органів; за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю. Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.
36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.02.2019 до Управління Держпраці у Житомирській області надійшла заява ОСОБА_3, в якій останній повідомляв про те, що в селі Радовель Олевського району працює ОСОБА_1, який займається випалюванням вугілля в урочищі ПОВК та не оформлює працівників, які в нього працюють.
37. Відповідно до статті 5 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі також - Закон №393/96-ВР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
38. За правилами частини першої статті 8 цього Закону письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
39. В обґрунтування своєї позиції щодо протиправності оскаржуваних припису та постанови про накладення штрафу позивач посилався на те, що заява ОСОБА_3 не може бути підставою для проведення перевірки, оскільки така є анонімною, зокрема, з огляду на те, що зазначена особа не проживає та не зареєстрована за адресою, зазначеною у зверненні, на підтвердження позивач надав лист Радовельської сільської ради Олевського району Житомирської області №131/02-16 від 20.06.2019.
40. Однак суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не перевірили зазначеної позивачем обставини щодо анонімності звернення ОСОБА_3 та не надали оцінки відповідним доводам позивача.
41. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі про порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування, що полягає у неповідомленні його про проведення такого, непред`явленні позивачу інспекторами направлення на інспекційне відвідування та проведенні інспекційного відвідування за його відсутності, колегія суддів зазначає наступне.
42. Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
43. Пунктом 9 цього Порядку встановлено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
44. Згідно з приписами пункту 11 Порядку №295 Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема, під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю.
45. Права об`єкта відвідування визначені у пункті 14 Порядку N 295, згідно з положеннями якого під час проведення інспекційного відвідування об`єкт відвідування має право, зокрема, перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення; не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку; подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження про усунення порушень до акта або припису; вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу перевірок об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником; перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обов`язки.
46. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що інспекційне відвідування може здійснюватися без попереднього повідомлення об`єкта відвідування у разі, якщо таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Обов`язком інспектора праці під час проведення інспекційного відвідування є пред`явлення свого службового посвідчення, з чим кореспондується право об`єкта відвідування відповідно до пункту 14 Порядку № 295 перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення.
47. Зважаючи на викладене, інспекційне відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці може здійснювати без попереднього повідомлення об`єкта відвідування у разі, якщо таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. При цьому інспектор праці не зобов`язаний пред`являти об`єкту відвідування направлення на інспекційне відвідування, а тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи позивача, викладені у касаційній скарзі.
48. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 360/1687/19.
49. Також колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо проведення інспекційного відвідування без його участі, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, інспекційне відвідування проводилось з 13.02.2019 по 14.02.2019, позивачем надано письмові пояснення 14.02.2019, тобто у межах проведення відповідачем інспекційного відвідування та акт про недопуск посадових осіб відповідача до проведення інспекційного відвідування не складався.
50. Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність у його діях порушень трудового законодавства, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт перебування на виробничій території ОСОБА_5 та ОСОБА_6 самостійно визнано позивачем та підтверджується роздруківками із запису відеофіксації інспекційного відвідування.
51. Також судами на підставі оглянутих та досліджених у судовому засіданні матеріалів відеофіксації інспекційного відвідування та відеоматеріалів, наданих позивачем, встановлено, що під час інспекційного відвідування на виробничій території ФОП ОСОБА_1 були присутні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також дві невстановлені особи, що займалися різкою металу.
52. На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на виробничій території ФОП ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування зафіксовано роботи з випалювання вугілля за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . При цьому викладені позивачем обставини у письмових поясненнях до акта інспекційного відвідування не відповідають фактичним обставинам, зафіксованим на відеозаписі, та не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
53. Однак судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводам позивача щодо неналежності та недопустимості поданого відповідачем відеозапису як доказу у справі, зокрема, в частині тиску посадових осіб відповідача на осіб, виявлених під час проведення інспекційного відвідування, а також щодо порушення порядку отримання відеозапису як доказу у справі.
54. Відповідно до частин першої - третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
55. Згідно з частиною першою статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
56. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
57. Колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи у випадку, якщо після дослідження наявних у матеріалах справи доказів та надання їм оцінки з точки зору належності, допустимості та достовірності у суду виникають сумніви щодо їх достатності для встановлення обставин, що мають значення для справи, вправі викликати та допитати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у якості свідків та врахувати їх показання під час ухвалення судових рішень у цій справі.
58. Натомість до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
59. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення.
60. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
61. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
62. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
63. Одночасно колегія суддів звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що мотиви оцінки доказів не може ґрунтуватися на припущеннях.
64. Колегія суддів наголошує, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, правильно застосовуючи при цьому відповідні норми матеріального права та дотримуючись норм процесуального права.
65. Зазначені вище обставини свідчать про неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що призвело до передчасних висновків судів щодо відсутності підстав для задоволення позову. З урахуванням неповного з`ясування судами всіх обставин у справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.
66. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
67. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
68. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
69. У справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).
70. У справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, пункт 30).
71. У пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами" і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
72. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
73. З огляду на викладене, відповідно до положень статті 353 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд