ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 521/13374/16-а
адміністративне провадження № К/9901/42710/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №521/13374/16-а за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови про порушення митних правил, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 17.11.2016 (суддя Мурзенко М.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 (головуючий суддя Бойко А.В., судді: Танасогло Т.М., Яковлєв О.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконною та скасування постанови №0471/50007/16 від 27.07.2016 про порушення митних правил.
Постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 17.11.2016. яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №521/1337/16-а.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №521/1337/16-а за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2021 прийнято матеріали справи до провадження та призначено касаційний розгляд у порядку письмового провадження на 15.06.2021.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення матеріального права. Посилається на те, що відповідачем не доведено правомірність визначення штрафу саме у такому розмірі, оскільки вартість автомобіля була визначена відповідачем без проведення експертної оцінки, без візуального огляду транспортного засобу, не зазначено, які дані були предметом дослідження посадовою особою при визначенні середньої вартості транспортного засобу. Крім того, інтернет-сайт, який використаний для визначення вартості автомобіля зареєстрований в США та надає інформацію стосовно вартості транспортного засобу в США. Також, позивач звертає увагу, що у розрахунку штрафу митним органом застосовано Закон України "Про податок на додану вартість", який втратив чинність 01.01.2011. Крім того, судами залишено поза увагою, що позивач працює технічним співробітником у компанії АД "ДІ енд ДЖИ групп" м.Софія, Республіка Болгарія та йому для службового користування був наданий автомобіль марки "TOYOTA COROLLA", та вказує про відсутність підстав вважати вчиненими дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Позивач вважає, що він у розумінні Митного кодексу України є нерезидентом України та ввезений ним транспортний засіб не підлягав декларуванню, у даному випадку взагалі відсутня подія адміністративного правопорушення, а в його діях відсутній склад порушення митних правил.
У свою чергу, Одеська митниця подала до суду заперечення на касаційну скаргу, де посилається на те, що твердження заявника касаційної скарги не відповідає вимогам законодавства. Відповідач вказує, що позивач в порушення норм діючого законодавства, маючи статус громадянина-резидента, при ввезені на митну територію України автомобіля, заявив митному органу України, що він є громадянином Болгарії та нерезидентом, чим вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги частково, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою першого заступника начальника Одеської митниці Державної фіскальної служби України Кривонос С.Ю. в справі про порушення митних правил №0471/50007/16 від 27.07.2016 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, яке полягало в тому, що позивач, будучи резидентом України, 01.04.2015 при тимчасовому ввезенні на митну територію України автомобіля марки "TOYOTA COROLLA", державний номер НОМЕР_1, болгарської реєстрації, який прямував з Болгарії, з метою ухилення від сплати митних платежів, заявив органу доходів та зборів України, що він є нерезидентом, сума митних платежів, що підлягала б сплаті при ввезенні вказаного автомобіля резидентом України складає 196498,39грн, відповідно до санкції статті 485 МК України, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 589495,08грн, що підтверджується копією постанови про порушення митних правил /а.с.14-17/ та копією службової записки /а.с.20,59/.
Не погоджуючись з вищевказаними постановою та штрафом, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при перетині митного кордону, позивачем умисно було подано при митному оформленні паспорт громадянина Болгарії з метою уникнення сплати митних платежів, чим скоєно порушення митних правил, передбачене статтею 485 МК України.
Як встановлено пунктом 25 частини першої статті 4 Митного кодексу України (далі - МК України) митний режим - це комплекс взаємопов`язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.
Відповідно до пункту 57 частини першої статті 4 МК України товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.
Згідно пункту 58 частини першої статті 4 МК України транспортні засоби - транспортні засоби комерційного призначення, транспортні засоби особистого користування, трубопроводи та лінії електропередачі.
Види митних режимів визначені статтею 70 МК України, в тому числі передбачені такі митні режими, як транзит, тимчасове ввезення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 292 МК України митні платежі не сплачуються у разі якщо, при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень Митного кодексу України не передбачає сплату митних платежів, на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму.
Згідно з пунктом 1 статті 377 МК України товари за товарними позиціями 8701 - 8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.
Відповідно до частини третьої статті 380 МК України транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.
У справі, що розглядається, за фактом порушення ОСОБА_1 митних правил за ознаками статті 485 МК України, старшим державним інспектором відділу митного оформлення №2 митного поста "Ізмаїл" Одеської митниці ДФС Брагару Я.І. складено протокол про порушення митних правил №0471/50007/16 від 01.04.2016, в якому зазначено, що 01.04.2016 о 15:00 годині в пункті пропуску "Рені-Джюрджюлешти (авто)" митного посту "Ізмаїл" Одеської митниці ДФС прибув легковий автомобіль марки "TOYOTA COROLLA", державний номер НОМЕР_1, болгарської реєстрації, який прямував із Болгарії (м.Софія) до України (м.Ізмаїл) під керуванням позивача.
Для проходження митного контролю позивач подав паспорт громадянина Болгарії № НОМЕР_2, виданий 19.04.2012 органом МВР Плевен, та митну декларацію, де зазначив, що є громадянином Болгарії (нерезидентом) й ввозить вказаний автомобіль в режимі тимчасового ввезення.
Суди вказали, що при особистому огляді в позивача було виявлено паспорт громадянина України, згідно з яким ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
В матеріалах справи міститься довідка Адресно-довідкового бюро ГУ ДМС України в Одеській області від 15.06.2016, з якої вбачається, що позивач є громадянином України, зареєстрований та мешкає за адресою АДРЕСА_1 . /а.с.57/.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що за останніх три роки згідно даних Диспетчера ЗМК та Пасажирського пункту пропуску за критеріями пошуку: "номер автомобіля НОМЕР_1 ", "ПІБ-МИТЕВ ВИКТОР ГЕОРГИЕВИЧ", "ПІБ-MITEV VIKTOR GEORGIEVICH", відповідно до яких позивач перебував на території України у періоди:
з 07.07.2013 по 08.07.2013;
з 27.08.2013 по 04.05.2014;
з 31.05.2014 по 17.06.2014;
з 25.09.2015 26.09.2015;
з 01.04.2016 по 03.04.2016.
З вказаного слідує, що за 2013-2016 роки позивач перебував на території України 8 місяців 29 днів, решту часу позивач проводив за межами території України.
На підставі наявних матеріалів, відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1, маючи статус громадянина України-резидента, при тимчасовому ввезенні на митну територію України транспортного засобу з іноземною реєстрацією, заявив митному органу України, що він є громадянином Болгарії та нерезидентом, чим вчинив дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.
Згідно зі службовою запискою м/п "Ізмаїл" Одеської митниці ДФС від 16.06.2016 №2298/15-70-68 у разі ввезення зазначеного транспортного засобу "TOYOTA COROLLA", д/н НОМЕР_1, болгарської реєстрації, на митну територію України громадянином-резидентом підлягають сплаті митні платежі у розмірі 196498,39грн.
Стаття 485 МК України передбачає адміністративну відповідальність у випадку заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги.
Аналізуючи зміст нормативного регулювання спірних правовідносин є підстави вважати, що судами залишено поза увагою обставини, що склад правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, передбачає, з-поміж іншого, те що особа, яка його вчинила, діяла умисно, тобто усвідомлено, цілеспрямовано чинила так, щоб уникнути від сплати митних платежів (у тому числі й сплати їх у меншому розмірі)
Отож, зовнішній прояв (винного, протиправного) діяння передбаченого статтею 485 МК України обов`язково повинен поєднуватися з умислом суб`єкта його вчинення на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (визначений законом порядок сплати податків та зборів).
Санкція статті 485 МК України передбачає накладення на особу штрафу у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Розрахунок суми стягнення міститься в матеріалах справи про порушення митних правил.
Відповідно до розрахунку платежів вартість зазначеного автомобіля у валюті становила 6000 EUR та з урахуванням ввізного мита, акцизу та ПДВ загальна сума платежів складала 214169,25грн. (а.с. 19).
Згідно службової записки т.в.о. начальника митного поста "Ізмаїл" Одеської митниці ДФС Гончаренко О.В., враховуючи наявну інформацію мережі Інтернет - www.nadaguides.com, середня вартість транспортного засобу марки "TOYOTA COROLLA", кузов № НОМЕР_3, 2008 р.в., тип двигуна - бензин, об`єм двигуна - 1794см. куб. становить 4150 EUR. З урахуванням ввізного мита, акцизу та ПДВ загальна сума платежів складала 196498,39грн.(а.с. 20).
З урахуванням викладеного, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 589495,08грн.
Втім, судами попередніх інстанцій при розгляді справи не надано належної правової оцінки обставинам формування митної вартості автомобіля "TOYOTA COROLLA" та суми штрафних санкцій.
У даному випадку вартість автомобіля була визначена відповідачем без проведення експертної оцінки, без візуального огляду транспортного засобу, про що зазначено у службовій записці т.в.о. начальника митного поста "Ізмаїл" Одеської митниці ДФС Гончаренко О.В. Також не зазначено, які дані були предметом дослідження посадовою особою при визначенні середньої вартості транспортного засобу марки "TOYOTA COROLLA". Крім того, слід звернути увагу, що інтернет-сайт www.nadaguides.com надає інформацію стосовно вартості автомобілів в США.
Таким чином, судами не перевірено правомірність визначення ОСОБА_1 штрафу у визначеному митним органом розмірі.
Крім того, судами не розглянуто доводи позивача, що автомобіль марки "TOYOTA COROLLA" наданий йому для службового користування, що підтверджується виданою довіреністю, оскільки останній працює технічним співробітником у компанії АД "ДІ енд ДЖИ групп" м.Софія, Республіка Болгарія; не встановлювались обставини щодо характеру користування транспортним засобом: комерційного/особистого.
Частиною першою статті 495 МК України встановлено, що доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Провадження у справах про порушення митних правил, згідно положень статті 487 МК України здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 529 МК України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому КАС.
За змістом статті 530 МК України перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому КАС.
Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Разом з тим, суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.
Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, не відповідає правилам оцінки доказів, визначених статтею 90 КАС України, зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не здійснили комплексне дослідження доказів, неправильно застосували норми права у їх системному тлумаченні, передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, не надано оцінку доводам сторін з урахуванням принципу рівності та змагальності, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи. З оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належну оцінку як поданих позивачем доказів на підтвердження своєї правової позиції, так доводам і документам відповідача, якими останній підтверджував мотиви прийняття рішення та його законність.
Відповідно до статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм, судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -